Розділ «Частина перша НАУКОЗНАВЧИЙ ТА ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТИ ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА»

У системі філософських знань згодом виокремлюється філософія права, яку визначають як систему філософських знань про пізнавальні, ціннісні та соціальні основи права. Філософія права вивчає фундаментальні принципи буття права, його онтологічну природу та соціальну сутність. Вона покликана дати світоглядне пояснення феномену права, обґрунтувати його зміст та призначення з погляду сутності людського буття та системи цінностей, на яких воно ґрунтується. Центральною частиною, фундаментом філософії права є філософія прав людини.

Деякі дослідники вважають філософію права одним з основних напрямків загальної теорії держави і права, через який остання набуває свого методологічного значення в системі юридичних наук. Проте більшість вчених додержується думки, згідно з якою філософія права виступає «спільною територією» як філософії, так і загальної теорії держави і права, однак у кожній з них вона відіграє неоднакову роль: у межах філософії — це одна з її спеціальних частин поряд з філософією політики, філософією релігії, філософією мистецтва тощо, тоді як у межах загальної теорії держави і права філософія права становить її концептуально-методологічний фундамент.

Велике значення для розвитку загальної теорії держави і права має її зв’язок із соціологією. Соціологія — це гуманітарна дисципліна, що займається вивченням суспільства як цілісної системи, його окремих структур та інститутів, різних соціальних груп та стосунків між ними, закономірностей індивідуальної та групової поведінки, а також соціальних процесів, що відбуваються в суспільному середовищі. Поняття соціології є «узагальненим», родовим, ним охоплюється широкий перелік її галузей, таких як соціологія політики, соціологія окремих складових частин економіки (промисловості, сільського господарства та ін.), соціологія освіти тощо. Загальна теорія держави і права спирається як на загальну соціологічну теорію, що вивчає закономірності функціонування всього суспільства, так і на окремі соціологічні теорії, що розкривають закономірності розвитку деяких сфер суспільного життя.

Об’єктом соціологічних досліджень виступають всі соціальні явища, в тому числі держава і право в їх різних проявах. Відмінність полягає в ступені загальності їх вивчення. Загальна теорія держави і права вивчає свій предмет у всій повноті та визначеності. Соціологія ж вивчає право і державу, як й інші соціальні явища (економіку, політику, науку і т. д.) з погляду того істотного, що дозволяє віднести їх до групи соціальних феноменів.

Розгляд держави і права із соціологічних позицій допомагає глибше та різнобічно зрозуміти їх з погляду загальної теорії держави і права. Цьому сприяє широке застосування теоретиками держави і права конкретно-соціологічних методів дослідження при вивченні державно- правових інститутів та використання ними результатів соціологічних експериментів у сфері державно-правової дійсності. Соціологічні методи дослідження державно-правових явищ та процесів виступають від’ємною складовою методології загальної теорії держави і права. Крім того, дані соціологічних досліджень дозволяють також успішно розв’язувати низку практичних завдань, наприклад, проблеми оптимізації діяльності державного апарату, подальшого розвитку функцій держави, вдосконалення судової та іншої юридичної практики, усунення конфліктів у державно-правовій сфері, підвищення ефективності права.

На стику соціології та загальної теорії держави і права утворилася соціологія права як галузь наукових знань про соціальні умови існування, розвитку та функціонування права. Соціологія права вивчає суспільні відносини, що складаються як в процесі підготовки та ухвалення правових актів, так і в перебігу реалізації правових приписів, їх перетворення на соціальну поведінку особи та суспільних утворень, тобто вона спрямована на з’ясування соціальної зумовленості та соціальної ефективності права. Останнім часом точаться дискусії з приводу можливості виділення соціології права в спеціальну галузь наукових знань, що має міждисциплінарний статус. Проте в літературі зазначається, що соціологія права не має власного, тільки їй притаманного предмета дослідження, що зумовлює її місце як складової частини соціології та теорії права.

При здійсненні юридичних досліджень, особливо у сфері державознавства, загальна теорія держави і права спирається на політологію — науку про політику, що вивчає загальні закономірності розвиткові політичних явищ, процесів, інститутів та установ, розв’язує проблеми політичної влади, політичної системи, політичної ідеології, політичного режиму, політичних відносин тощо. Політична наука і юриспруденція мають спільну історію становлення і розвитку та спільних засновників. Традиційно тісні зв’язки між цими науками зумовлені їх спільним об’єктом дослідження, яким є державно-правові явища та процеси.

Диференціація політичної та правової наук пов’язана з поступовим виокремленням, структуруванням їх предметів вивчення. Предмет політології не обмежується державно-правовими явищами, а включає такі проблеми, як, наприклад, політичне лідерство, особливості політичної діяльності та ухвалення політичних рішень, типи політичної свідомості та культури, які очевидно виходять за сферу правової науки. Загальна теорія держави і права вивчає не всі політичні явища та процеси, а саме ті, що пов’язані з державою і регулюються правовими засобами. Визначені особливості предмета дослідження свідчать про відсутність наукових підстав для висновків про доцільність концентрації всіх проблем державознавства виключно в межах загальної теорії держави і права або в межах політології.

Політологія, як і філософія та соціологія, озброює загальну теорію держави і права матеріалом, що дозволяє їй всебічно досліджувати свій предмет. Загальна теорія держави і права використовує політологічні дані, вивчаючи співвідношення державної та політичної влади, місце держави в політичній системі суспільства, взаємодію держави з політичними партіями та блоками, зв’язок права і політики тощо. Вона розглядає державно-правові явища не тільки з погляду їх сутності, внутрішньої побудови, змісту та форми, а й під кутом зору їх місця і ролі в системі інших політичних явищ та процесів.

У свою чергу, політологія користується теоретико-правовими досягненнями у вивченні проблем теорії держави та деяких питань теорії права, зокрема щодо поняття держави, державного механізму, політичної влади, форм і функцій держави, співвідношення політичного і державного режимів, взаємодії держави із політичними партіями, правового регулювання політичних відносин та ін. На стику загальної теорії держави і права та політології формується відносно нова наука — політологія права як система знань про державно-правову політику, стратегічні напрямки політичного розвитку держави і права з урахуванням політико-правових поглядів усіх суб’єктів політичної системи.

Розвиток загальної теорії держави і права тісно пов’язаний з досягненнями економічної теорії, яка займається вивченням основних закономірностей та принципів виробництва, нагромадження, обміну і розподілу матеріальних та інших благ, характеру виробничих сил та виробничих відносин, різних способів і засобів виробництва, форм власності, методів управління економікою, проблем праці та заробітної плати тощо.

За радянських часів теорія держави і права, спираючись на основні висновки та положення економічної теорії (політичної економії), виходила з методологічного твердження про те, що держава і право виступають невід’ємними складовими надбудови над економічним базисом суспільства, який справляє визначальний вплив на їх формування та розвиток. Кожній соціально-економічній формації (рабовласницькій, феодальній, буржуазній, соціалістичній) відповідав свій тип держави і права, історична зміна яких вела до зміни типу держави і права. Таким чином, загальна теорія держави і права виходила з економічної обумовленості, навіть економічної заданості державно- правових явищ і процесів та активно використовувала здобутки політичної економії в своїх дослідженнях.

У наш час загальна теорія держави і права також спирається на висновки економічної теорії при визначенні методів і режимів правового регулювання суспільних відносин, особливостей співвідношення права та економіки тощо. Слід ураховувати і зворотний вплив загальної теорії держави і права на економічну теорію та економіку як таку. Стихійний, не опосередкований державно-правовим регулюванням розвиток економічних процесів може призвести до розладу і занепаду всієї системи матеріального виробництва. Світовий досвід свідчить про те, що успішне проведення радикальних політично-правових реформ неминуче вимагає одночасного проведення відповідних економічних перетворень, і навпаки. Отже, вплив економічних відносин на розвиток держави і права й зараз не викликає сумнівів, однак ступінь та характер обумовленості держави і права економічною системою суспільства вимагають якісного перегляду.

Нарешті, постійний і послідовний зв’язок загальної теорії держави і права простежується з соціальною психологією, яка являє собою науку про закономірності поведінки людей, обумовлені їх належністю до певних соціальних груп та верств населення, а також психологічні характеристики окремих людських співтовариств. Загальна теорія держави і права не в змозі вирішувати свої завдання без урахування соціально-психологічних особливостей окремих груп населення та суспільства в цілому. Успішно визначити рівень правової свідомості суспільства, ступінь розвитку правової культури населення, ефективність правотворчості та правозастосування в тій чи іншій країні можна лише за умови широкого використання досягнень соціальної психології.

§ 2. Загальна теорія держави і права в системі юридичних наук

Загальна теорія держави і права входить до системи юридичних наук. Як фундаментальна, методологічна, найбільш абстрактна, інтегративна наука загальна теорія держави і права посідає провідне місце в системі вчення про державу і право. Всі інші юридичні науки вивчають окремі складові, структурні елементи державно-правової дійсності, тобто мають прикладний характер. У своїх дослідженнях загальна теорія держави і права спирається на досягнення інших юридичних дисциплін, синтезує та систематизує їх висновки з метою більш глибоких загальнотеоретичних узагальнень. Таким чином, між загальною теорією держави і права та іншими юридичними науками існують двосторонні зв’язки.

Загальна теорія держави і права входить до групи теоретико- історичних юридичних наук разом з історією держави і права України та зарубіжних країн, історією вчень про державу і право та тісно взаємодіє з ними. Взаємозв’язок загальної теорії держави і права та історичних юридичних наук проявляється, з одного боку, в тому, що глибоке вивчення і узагальнення історичного матеріалу є необхідним для більш повного і всебічного дослідження загальнотеоретичних державно-правових проблем та визначення закономірностей історичного розвитку держави і права. З другого боку, історія держави і права в процесі пізнання тих або інших глобальних за своїм характером історичних явищ та подій спирається на висновки й узагальнення, зроблені в межах загальної теорії держави і права, зокрема на ті, що стосуються форм правління та форм державного устрою, державного режиму, апарату держави, системи права, джерел права, рецепції права та ін.

Загальна теорія держави і права та історико-юридичні науки мають багато спільного. Вони аналізують всі історичні і сучасні типи та форми держави і права, акцентуючи увагу як на минулому в їх розвитку, так і на сьогоденні. Загальна теорія держави і права та історико-юридичні науки, приділяючи значну увагу причинам і умовам зародження держави і права, центральне місце в своїх дослідженнях відводять закономірностям їх розвитку та функціонування. Розглядаючи процес виникнення, становлення та розвитку держави і права в цілому, вони враховують особливості розвитку політичної та правової систем окремих країн.

Відмінність загальної теорії держави і права від історико-юридичних наук виявляється в тому, що останні вивчають процес історичного розвитку державно-правової дійсності конкретних країн у хронологічному порядку, спираючись переважно на історичний метод дослідження. Загальна теорія держави і права досліджує свій предмет в узагальнено-теоретичному вигляді та визначає закономірності виникнення, розвитку та функціонування державно-правових явищ і процесів через використання передусім логічного методу, засобів та категорій формальної логіки.

Особливість співвідношення загальної теорії держави і права з історією вчень про державу і право полягає в тому, що остання відтворює історично закономірний процес нагромадження людських знань про державу і право. Загальна теорія держави і права вивчає результати цих пошуків у вигляді теоретичних узагальнень та формулює сучасні уявлення про основні державно-правові категорії і закономірності (зокрема, про право, закон, правовідносини, державу та ін.). По суті, історія вчень про державу і право виступає історичною складовою загальної теорії держави і права.