Розділ «Частина перша НАУКОЗНАВЧИЙ ТА ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТИ ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА»

- не знали поділу на права і обов’язки.

Неспроможність первісних людей раціонально пояснити деякі явища природи, безсилля перед ними призвели до того, що вони стали пояснювати їх раціонально, через існування чогось фантастичного, божественного, надприродного. Люди вигадують собі божества і починають їм поклонятися, відправляти релігійні культи (в тому числі жертвопринесення). Таким чином, формуються правила поведінки, які регулюють відносини між людьми на основі їх релігійних уявлень (релігійні норми). З розвитком первісних вірувань відбувається перша в історії спеціалізація роду діяльності: з’являються шамани, жреці, знахарі, священнослужителі. Язичеська релігія виконувала компенсаторну функцію, тобто намагалася пояснити людям незрозумілі для них явища. У подальшому вона набуває регулятивного значення.

Пізніше, коли люди навчилися оцінювати власні вчинки і вчинки інших людей, виникають норми первісної моралі — уявлення і відповідні правила, які визначають, що є добро, а що є зло. Вони не нав’язувалися ззовні, а були засновані на власному, вільному переконанні. Єдиним авторитетом був голос сумління. Зміст моральних норм, їх додержання пов’язувалися передусім з поділом усіх людей на «своїх» і «чужих». Людина не відчувала докорів сумління, якщо з її вини страждала людина, яка належала до «чужого» племені. Грубість і жорстокість, властиві людині первісного суспільства, зумовили незначне поширення у ньому норм моралі.

Отже, нормативна система первісної общини була спрямована на підтримання добувної економіки, гармонійного існування і відтворення людей у природному середовищі. Ритуали, обряди і звичаї, що існували тоді були обов’язковими для всіх, виконувалися людьми свідомо і добровільно, сприймалися як природна необхідність і не потребували для свого забезпечення жорстких санкцій і особливого апарату управління і примусу, відокремлених від суспільства.

§ 3. Загальні закономірності виникнення держави і права

Держава виникає внаслідок розкладання первісної общини, поступового виокремлення вождів та наближених до них, зосередження в них управлінських функцій, ресурсів влади і соціальних привілеїв. Як свідчить історична наука, перші держави утворилися наприкінці IV — на початку ІІІ тис. до н. е. на берегах Нілу, в долині Тигру і Євфрату, пізніше — в Індії, Китаї, у VIII-VI ст. ст. сформувалися давньогрецькі міста-держави (поліси).

Важливою економічною передумовою формування держави став перехід людства від добувної економіки до нового способу господарювання — виробничої економіки. Цей перехід в літературі називають «неолітичною революцією» (період пізнього неоліту). Вдосконалення знарядь праці сприяло розвиткові нових форм землеробства, виникненню окремого роду занять — кочового скотарства (перший суспільний розподіл праці). В перебігу подальшого розвитку суспільства були відкриті метали, що стимулювало промислову, ремісничу діяльність {другий суспільний розподіл праці). Спеціалізація видів трудової діяльності привела до зростання її ефективності і продуктивності. Виробництво додаткового продукту створило сприятливі умови для регулярного товарообміну, яким спочатку займалися самі виробники, а з часом з’явилися професійні торгівці (третій суспільний розподіл праці). З цього моменту об’єктивно стає можливим утримання групи людей, які виконують суспільно значущі функції і не беруть участі в матеріальному виробництві (організатори виробництва, працівники інформаційних систем, систем контролю тощо). Управлінська праця поступово набуває самостійного значення.

Ускладнення економічних відносин обумовило соціальну диференціацію, майнове розшарування населення.

Родова община роздрібнюється на патріархальні сім’ї, які виступають вже власниками знарядь і продуктів праці. Колективна власність трансформується в групову, а потім — у сімейну.

Внаслідок введення заборони кровозмішення (інцесту) впорядковуються шлюбні стосунки між родами, зростають кількість і щільність населення.

Відбувається перехід від кочового до осілого способу життя. Кровнородинні зв’язки замінюються сусідськими. Виникають округи, волості, які не збігаються з родоплемінними одиницями. Однією з перших форм територіального об’єднання людей стає місто-держава.

Перехід від родового ладу до держави прискорювався і завоюваннями одних народів іншими. Воєнна організація племен, яка спочатку захищала їх інтереси, починає шукати і завойовувати кращі території, вести загарбницькі війни. Це привело до зміцнення влади воєнних вождів. Тип соціальної влади, який існував на пізньому етапі розвитку первісної общини, дістав назву «вождівство»[6] (від лат. chiefdom, chief — керівник, dom — панування, володіння). Вождівство складалося з групи общинних поселень, підпорядкованих центральному, найбільшому, в якому жив правитель (вождь)[7]. Він організовував контроль за перерозподілом власності, таких важливих ресурсів, як земля і вода, здійснював релігійні, воєнні, судові і нормотворчі функції. Для реалізації функцій вождя створюється підпорядкований йому «апарат управління» з поділом аристократії на управлінську, воєнну, жрецьку. Простежується тенденція до сакралізації персони верховного правителя, а рядові общинники все більше відчужуються від управління. Затвердження єдиноначальності вождя суперечило суверенітету колективу. Виникає конфлікт громадських і особистих інтересів: ще зберігаються органи общинного самоврядування (загальні збори, ради старійшин), які спираються на кровнородинні зв’язки і мононорми («общинне право»), і водночас виокремлюються вожді, які намагаються створити воєнну, корпоративну організацію і підтримувати дисципліну з допомогою воєнних наказів («командне право»). Така вождистсько-корпоративна організація влади мала більш ефективні засоби примушування і насильства і була здатна за умов збільшення спільностей (союзи племен, етнічні групи, народності) і ускладнення соціальних відносин забезпечити єдиний порядок у суспільстві, його нормальне функціонування.

Вождівство стало першим кроком у напрямку формування нової організації влади — держави з особливим, відокремленим від суспільства апаратом управління і примусу, побудованому в основному на єдиноначальних засадах.

Розкриваючи загальні закономірності і причини походження держави, слід ураховувати, що у різних народів світу цей процес проходив неоднаково і мав істотні особливості.

Так, в Єгипті, Вавилоні, деяких країнах Африки, Південної Америки, Океанії виникнення держави значною мірою було пов’язане з природно-кліматичними умовами. Поливне землеробство, яким займалося населення цих країн, потребувало проведення значних суспільних робіт (будівництво, експлуатація, захист іригаційних систем і т. ін.) і зумовлювало необхідність існування самостійної публічної влади, групи посадових осіб, які виконували адміністративні функції («общинні чиновники»). Апарат держави формувався з органів управління родоплемінних об’єднань, а політичне панування засновувалося на відправленні громадської функції, громадської посади. Тут зберігались основні економічні і соціальні структури первісного ладу (земельна община, колективна власність, відсутність класів як груп людей, що розрізняються за засобами виробництва). Основними чинниками виникнення держав, заснованих на так званому «азіатському» способі виробництва, були необхідність забезпечення земельними угіддями, водою, іригаційними спорудами тощо вільних хліборобів-общинників, об’єднання для того значної кількості людей і територій, здійснення єдиного, централізованого управління суспільством.

Основними державотворними чинниками у Стародавній Греції і Стародавньому Римі були послідовний розклад родової організації влади, перехід від колективної до приватної власності на землю, засоби виробництва, рабів, класовий розподіл населення. Саме так виникла держава Афіни. Це відбулося внаслідок двох політичних революцій — реформи Солона 594 р. до н. е. (введені цензова конституція, майновий принцип доступу до управління суспільними справами) та реформи Клісфена 509 р. до н. е. (введені територіальні філи замість родових, урядова колегія з 10 стратегів). Формуються законодавчі та виконавчі органи, поліція, юстиція, військові контингенти, тобто складний державний апарат рабовласницької держави. У Стародавньому Римі процес виникнення держави ускладнювався боротьбою плебеїв (прийшлого насенення) з римською родовою аристократією проти патриціанської винятковості та привілеїв. На певний час у Римі були встановлені самоврядні порядки: рівноправність вільних громадян, можливість бути кожному водночас воїном і землевласником та ін. Але наприкінці ІІ тис. до н. е. загострюються внутрішні суперечності, які стимулюють розклад родоплемінного ладу і утворення держави.

У перебігу розкладу первісних відносин у більшості народів Західної і Східної Європи одразу виникає ранньофеодальна держава, яка характеризується феодальним землеволодінням, васальною службою, становою організацією суспільства, роздрібненістю суверенної влади. Так, історія Польщі свідчить про те, що виникнення кріпосництва і феодальних відносин відбувалося тут суто економічним шляхом, без проміжних ланок. Аналогічні процеси мали місце в Київській Русі. Головною формою державного впорядкування у східно-слов’янських племен були князівства: спочатку — племінні угруповання, на чолі яких стояли військові вожді — князі, що об’єднувалися у військові союзи, пізніше поряд з племінними утворювалися і територіальні князівства — «землі». Виникнення Франкської держави було прискорене завоюваннями варварами значних територій Римської імперії, що одразу показало неспроможність органів влади первісної общини забезпечити панування і управління на нових територіях і привело до формування держави ранньофеодального типу. Політична специфіка даної форми державності була наслідком поєднання структур влади, успадкованих від Римської імперії, з християнством і укладом життя германських племен.

Виникнення права значною мірою зумовлене тими самими причинами, що і виникнення держави. З розкладом родового ладу загострюються соціальні конфлікти, втрачається єдність членів суспільства і існуючі мононорми перестають забезпечувати порядок та стабільність. Певна частина найбільш значущих соціальних норм первісної общини потребує спеціального захисту. Право виникає об’єктивно на етапі становлення державно організованого суспільства як нормативний спосіб регулювання відносин між хліборобами-общинниками, скотарями, ремісниками. На наступному етапі відбувається закріплення норм у письмових джерелах. Перші письмові джерела права з’явилися приблизно в ІІІ-II тис. до н. е. в Месопотамії, Єгипті, Індії у формі агрокалендарів та інших спеціальних правил організації процесу праці та поділу її результатів. Водночас зароджується система переддержавних органів, які інформували членів суспільства про існування таких правил і контролювали їх виконання.

Серед основних чинників, що вплинули на процес виникнення права, можна назвати такі:

1) економічні — в умовах розвитку економічних відносин, спеціалізації праці, приватної власності, товарного виробництва і обігу соціальні норми первісної общини стали неспроможними встановити стабільні економічні зв’язки, обов’язкові для всіх передумови господарської діяльності, закріпити економічний статус товаровласників;