Сучасні політичні вчення Заходу

Політологія: наука про політику

Сучасні політичні вчення Заходу

Проблеми політичної науки, поставлені в різні періоди ХХ ст., і є предметом обговорення і дальшого дослідження в сучасних умовах. І неможливо охарактеризувати всі або хоча б основні напрямки сучасної науки про політику. Тут можна визначити лише деякі її найважливіші проблеми. Для сучасної політичної науки Заходу характерна неоднорідність сфери предмета досліджень, багатоманітність і суперечливість теорій, ідей, міркувань про політику, політичну владу, політичні відносини, про їх місце і ролі в політичному процесі. З початку ХХ ст. в науці про політику утверджувалися різні напрями і школи, визначались важливіші теоретичні орієнтації і концепції. Утверджуються і набирають широкого розповсюдження політичні школи: неопозитивізму, прагматизму та політичного реалізму, модернізму, соціальних систем та ін.

В сучасних умовах найпоширенішим в науці про політику є соціологічний напрям. Представники соціологічного напряму вивчають явища політики в контексті і через призму аналізу суспільства в усій складності і багатоманітності його соціальної структури і політичного процесу. Вирішальний вплив на становлення і розвиток соціологічного напрямку в політичній науці мали праці соціолога Макса Вебера і, зокрема, його теорія соціальної дії; французького соціолога Еміля Дюркгейма і його теорії соціальних систем та ін. В межах соціологічного напряму в політичній науці, італійці Вільфредо Парето і Гаетано Моска розробили основи сучасної концепції еліти. В руслі соціологічного напряму є розроблена Мойсеєм Острогорським і Робертом Міхельсом концепція політичних партій.

Виникнувши на початку ХХ ст., неопозитивізм в соціології став теоретико-методологічною орієнтацією, що опирається на усвідомлене і на неусвідомлене, на філософське положення логічного позитивізму, знайшов широке розповсюдження і в політичній науці. Основні положення неопозитивізму в політичній науці полягають у визнанні того, що, по-перше, соціальні та політичні явища підкоряються законам, спільним для всієї дійсності - природної і соціально-історичної (натуралізм); по-друге, методи соціального дослідження мають бути такими ж точними, суворими і об' єктивними, як і методи природознавства; по-третє, суб' єктивні аспекти людської поведінки можна досліджувати тільки через відкриту поведінку (біхевіоризм); по-четверте, істинність наукових тверджень має доводитись емпіричними дослідженнями; по-п' яте, всі соціальні явища описуються і відображуються кількісно. Проте прихильники постпозитивістської методології відстоюють пріоритет теоретичних знань в політичній науці. Неопозитивізм не є єдиною школою. Це загальна і дуже впливова орієнтація, прихильники якої називаються представниками наукової політичної соціології або природничонаукового напрямку в політичній соціології. Виникнувши спочатку на базі Віденського гуртка - фізикалізм і концепція емпіричної політичної соціології Отто Нейрата, і незалежно від нього, в руслі емпіричної соціології США (Ланберг, Стів Чепін, Стів Дода, Рем Бейн та ін.), - ця течія відмовилась від початкового ригоризму, тобто твердого наміру дотримання принципів, що мали значний вплив на розвиток емпіричної політичної соціології. Засвоєння емпіричною соціологією Заходу неопозитивістської концепції логічного емпіризму (тобто визнання чуттєвого сприйняття) тривало в 40-60-х роках. Неопозитивістські установки поділяють багато відомих соціологів та політологів (Лазарфельд, Герберт Зеттерберг, Губерт Блейлок). Їх вплив на практику соціологічних досліджень подвійний. З одного боку, неопозитивізм зазнає справедливої критики об'єктивно-ідеалістичних, ірраціоналістичних концепцій, відстоює застосування наукових, зокрема математичних, методів дослідження, а з другого, - засуджує межі і можливості соціологічного дослідження, намагання відірвати політичну соціологію від політики, виступає проти історизму і абсолютизують математичні методи, деякі логічні процедури у вивченні всередині суспільства соціальних процесів і, природно, наукові дані про поведінку людини.

Школа прагматизму і політичного реалізму виникла і знайшла найбільше поширення в США. Відомі її представники Чарльз Сандерс Пірс (1839-1914 рр.) - американський філософ, логік, засновник прагматизму, професор в Кембриджі, Балтиморі і Бостоні, Уїльям Джемс (1842-1910 рр.) - професор Гарвардського університету, вчені Чікагського університету Чарльз Ма-ріам, Генрі Моргентау та ін. Прагматизм політичний (от грецьк. pragma - діло, дія) - установка на досягнення безпосередніх переваг, що ігнорують моральний зміст і віддалені наслідки дій. Представники школи прагматизму сприйняли ідеї і методологічні установки філософської теорії прагматизму, уміло пристосовуючи їх до аналізу політичного життя в США. В працях Уільяма Джемса прагматизм формулюється як метод вирішення філософських і соціологічних суперечок шляхом порівняння практичних наслідків, що випливали з тієї або іншої теорії, і як теорії істини: істина те, що краще працює, що краще підходить до кожної частини життя і поєднане з усією сукупністю досвіду. Представники школи прагматизму наполегливо доводили необхідність зміцнення зв' язків соціальних і політичних наук з практикою, з реальним життям. В сучасних умовах прагматизм в соціології виступає в формі експериментального натуралізму, що з' єднує суб' єктивний ідеалізм з антимарксизмом, або в формі неопрагматизму, який об' єднує прагматизм з неопозитивізмом і семантичним ідеалізмом. Прагматизм включає операціоналізм Вріджема, головне в якому є ідея операційного аналіза, за яким суть будь-якого поняття може визначитись лише за допомогою опису операції, що використовується при формуванні, споживанні і перевірці поняття. Звичайно ж, в центрі філософії прагматизму є так званий принцип прагматизму, що визначає значення істини, її практичну користь.

Теорії модернізації (модернізм) - сукупність поширених на Заході в політології і соціології концепцій суспільно-економічного та політичного розвитку, що пояснюють процес переходу від стабільного, традиційного до сучасного індустріального та постін-дустріального суспільства, що безперервно змінюється. Їх прояв обумовлений формуванням критичного ставлення до традиційної науки про поведінку. В 20-ті роки досягла розквіту класична форма біхевіоризму (тобто поведінки). На той період припадає пік впливу біхевіоризму на ідеї та методи соціології. Біхевіоризм, безперечно, сприяв нагромадженню величезного емпіричного матеріалу, що, проте, зростав з неймовірною швидкістю і масовістю. Хоча біхевіоризм дав позитивний ефект у вивченні поведінки індивідів у малих групах, проте, зовсім недостатньо застосовується в суспільстві. Звідси поява нових тенденцій в соціології Заходу, серед яких важливе місце займає і модернізм. Суть модернізму полягає в тому, що, не відкидаючи в цілому поведінковий підхід до вивчення суспільства, політики, прагне подолати його крайності і недоліки. Модерністи намагаються доповнити поведінковий підхід інституціональним, тобто вивченням політичних і соціальних інститутів і механізмів їх функціонування.

Школа соціальних систем і її вплив в соціології Заходу та Сходу. Методологією соціологічних досліджень використовується ідея системного аналізу та структурного функціоналізму. Структурно-функціональний аналіз став широко застосовуватися в соціології та політології, починаючи з середини 50-х років. Його суть полягає у виділенні елементів соціальної взаємодії, що досліджується і визначає їх місце і значення (функції). Та в деякому зв' язку якісна визначеність робить необхідним її системний розгляд. В тому або іншому вигляді функціональний підхід використовувався в усіх політичних концепціях, де суспільство розглядалось як система. Виникла і виявилась дуже стійкою аналогія між суспільством і організмом. Власне, при дослідженні, відповідно, в суспільстві вишукувались подібні органи, функціонування яких забезпечує життєздатність організму - суспільства. Розглядаючи суспільство, політику в термінах структурно-функціонального аналізу, соціологи Заходу, а потім і Сходу зосереджують увагу на факторах, що сприяють або перешкоджають інтеграції та системі і навіть не порушують питання про необхідність її якісних змін. Постбіхевіоризм характеризується поєднанням позитивістсько орієнтованого на створенні "позитивної" досвідно доказової соціальної і політичної теорії і ціннісно-ідеологічного підходу до досліджень соціальних і політичних явищ.

Значну роль в політичній науці Заходу відіграє й інституціоналізм. Його представники вивчають стійкі форми організації і регулювання суспільного, в тому числі і політичного, життя. Основне поняття, що використовується при дослідженні, є політичний інститут, який створюється з метою реалізації певної політичної мети. Політична поведінка людей інституціоналізмом вивчається в тісному зв'язку з існуючою системою соціально-нормативних актів та інститутів. Представниками інституціоналізму в політичній науці є американські політологи Сеймур Мартін Ліпсет, Чарльз Міллс, француз Моріс Дюверже та ін. Політологи француз Моріс Дюверже, американець Роберт Даль, німець Ральф Дарендорф та ін. розробляють концепції політичного плюралізму, біля джерел яких стала теорія соціальної солідарності Еміля Дюркгейма. В основі їх поглядів лежить положення про те, що в сучасному суспільстві класи як такі зникли, а замість них існують різні взаємодіючі соціальні спільності, інтереси яких не є антагоністичні, а повністю примиримі. В таких умовах держава виконує функцію узгодження інтересів різних соціальних спільностей, виступає як нейтральний арбітр між конкуруючими політичними станами, покликана не допускати домінування одних перед іншими. Значну роль у розвитку політичної науки відіграла і теорія демократії, основи якої закладені ще французьким мислителем Алексісом де Токвілем. В межах теорії демократії сформувались сучасні вчення про правову державу, громадянське суспільство, про права і свободи людини (Сеймур Мартін Ліпсет, Роберт Даль та ін.).

В руслі соціологічного напрямку в політичній науці розвиваються і діють гуманістична концепція в соціології Флоріана Зна-нецького, теорії символічного інтернаціонізму Джорджа Міда, теорія конфлікту, теорія соціального обміну, теорії бюрократії (Макс Вебер, Роберт Кінг Мертон, Алвін Гоулднер та ін.), концепції тоталітаризму (Ханна Арендт, Фрідріх фон Хайєк, Хосе Ортега-і-Гасет, Микола Бердяєв та ін.), теорії міжнародних відносин (Раймонд Арон, Роберт Моргентау, Макс Каплан та ін.). Становлять інтерес висновки і ви-значення влади, зроблені політологом Едвіном Тоффером, та ін.


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Політологія: наука про політику» автора Горлач М.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Сучасні політичні вчення Заходу“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • ЩО I ЯК ВИВЧАЄ НАУКА ПРО ПОЛІТИКУ

  • Що ж таке політика?

  • Предмет та метод науки про політику Що таке наука про політику?

  • Предмет і об'єкт науки про політику

  • Методи і способи вивчення політики

  • Закономірності, категорії науки про політику

  • Функції науки про політику

  • Взаємодія науки про політику з суспільними науками

  • СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ПОЛІТИЧНИХ ЗНАНЬ ПОЛІТИЧНІ ІДЕЇ СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ

  • Політичні доктрини в Китаї. Конфуціанство

  • Політичні вчення аристократії. Платон і Арістотель

  • Занепад державності Стародавньої Греції

  • Політичні вчення в Середньовіччі

  • Політичні ідеї Фоми Аквінського

  • Проблеми теорії політики в епоху Відродження

  • Політичні вчення в XVI-XVII ст.

  • Політичні ідеї утопічного соціалізму

  • Політичні і правові вчення в Росії в період абсолютизму

  • Вчення Шарля Монтеск'є про державу і право

  • Політико-правові погляди французьких матеріалістів

  • Радикалізм Жан-Жака Руссо

  • Розвиток політичної думки в XVIII ст.

  • Ідеї консерватизму та лібералізму

  • Концепція держави Георга Гегеля

  • Концепція демократії Шарля Алексіса де Токвіля

  • Політична думка в Європі, Росії кінець XVIII-ХІХ ст.

  • Критичний утопічний соціалізм

  • Соціально-політичні вчення про суспільство (початок XIX ст.)

  • Соціально-політична теорія марксизму

  • Політичні ідеї в Росії (XIX ст.)

  • Політичні вчення Заходу кінець XIX ст. - початок ХХ ст .

  • Сучасні політичні вчення Заходу
  • Структурний функціоналізм Толкотта Парсонса

  • Пошуки нових теорій політики

  • ФОРМУВАННЯ ПОЛІТИЧНОЇ ДУМКИ В УКРАЇНІ

  • Соціально-політична думка в Україні в XVI-XVII ст.

  • Ідеї обмеженої монархії

  • Києво-Могилянська академія. Просвітництво. Розвиток політичних ідей

  • Ідеї взаємодії церкви і держави

  • Філософія Григорія Сковороди

  • Основні напрямки і тенденції розвитку суспільно-політичної думки

  • Кирило-Мефодіївське товариство про державно-політичний устрій

  • Політичні погляди Пантелеймона Куліша

  • Ідеї Михайла Драгоманова

  • Соціально-політичні вчення про національно-культурне відродження та державність

  • Українська ідея Михайла Грушевського

  • Соціально-політичні вчення в Україні на початку ХХ ст. Національне відродження

  • Політична соціологія В'ячеслава Липинського

  • Концепція державності Дмитра Дорошенка

  • Теорія соціальних зв'язків

  • Ідеї державності в працях соціологів та істориків

  • ПОЛІТИЧНА ВЛАДА І ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА ВЛАДА - ЯВИЩЕ СУСПІЛЬНОГО ЖИТТЯ

  • Виникнення і розвиток вчення про владу

  • Структура влади. Суб'єкт, об'єкт

  • Засоби, процес і види влади Поняття засоби влади

  • Види влади

  • Державна влада

  • Економічна влада

  • Політичне панування. Політична легітимність Підкорення (покора)

  • Політичне панування

  • Взаємодія бюрократії і влади

  • Функції бюрократії

  • ЗАКОНОДАВЧА, ПРЕЗИДЕНТСЬКА, ВИКОНАВЧА ТА СУДОВА ВЛАДА В УКРАЇНІ

  • Структура Верховної Ради України

  • Законотворчий процес у парламенті

  • Парламент в структурі державної влади

  • Президентська та виконавча влада в України

  • Інститут президента в системі органів державної влади

  • Призначення, структура та завдання виконавчої влади

  • Судова влада

  • ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА СУСПІЛЬСТВА

  • Модель політичної системи Девіда Істона

  • Особливості структурно-функціонального методу

  • Структура, функції та типи політичної системи

  • Політичне життя

  • Політичні відносини

  • Політичні інститути

  • Політичний режим

  • Функції політичної системи

  • Засоби масової інформації

  • Типи політичних систем

  • Формування політичної системи і державності України

  • Формування державності України

  • ПОЛІТИЧНИЙ ПРОЦЕС

  • Структура, характер політичного процесу

  • Політична культура - умова розвитку політичного процесу

  • Політична участь. Стратегія і тактика в політиці

  • Взаємовідносини між виборцями та обраними представниками народу

  • Причини пасивності в політичному житті

  • Стратегія і тактика в політиці

  • Прийняття та реалізація нормативних актів

  • Політична стабільність. Типи політичних процесів

  • Типи політичного процесу

  • ЛЮДИНА I ПОЛІТИКА

  • Поняття суб'єкти політики

  • Політична соціалізація

  • Інтереси особи та політика

  • Лібералізм про взаємовідносини індивіда та влади

  • Концепція прав людини: історія та сучасність

  • Класифікація прав людини: позитивні і негативні права

  • Економічні права

  • СОЦІАЛЬНА СТРУКТУРА СУСПІЛЬСТВА ТА СОЦІАЛЬНІ ІНСТИТУТИ

  • Теорії про взаємозв'язок політичної нерівності і соціальної мобільності

  • Статусні позиції і політична поведінка особи

  • Соціальна структура суспільства

  • Соціальні спільності. Політичні інститути

  • Громадянство

  • ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ ТА ПАРТІЙНІ СИСТЕМИ. ПОЛІТИЧНІ РУХИ

  • Виникнення та розвиток політичних партій

  • Фактори, що зумовлюють виникнення політичних партій

  • Функції політичних партій

  • Місце політичної партії в суспільстві

  • Сучасні партійні системи і їх суть

  • Різновидності партійних систем

  • Суть і тенденції розвитку політичних рухів Поняття політичний рух

  • Суть, основні тенденції сучасних політичних рухів

  • ПОЛІТИЧНЕ ЛІДЕРСТВО

  • Політичне лідерство, політичний авторитет

  • Типи лідерства Типи лідерства

  • Культ особи

  • ПОЛІТИЧНА СВІДОМІСТЬ. ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА

  • Формування політичної свідомості

  • Структура політичної свідомості

  • Суспільна думка

  • Типи політичної свідомості

  • Політична культура: роль у політичному житті суспільства

  • Структура політичної культури

  • Типи політичної культури

  • Поняття субкультури

  • Особливості сучасної політичної культури в Україні

  • ПОЛІТИКА І МОРАЛЬ

  • Політика і мораль як система

  • Гуманізація політики

  • Синтез політики і моралі

  • Професійний політик

  • Роль моральних мотивів у політиці

  • Роль моральних мотивів у політиці

  • ПОЛІТИКА ТА ІДЕОЛОГІЯ

  • Основні ідеологічні течії сучасності

  • Консерватизм

  • Сучасний лібералізм

  • Соціалізм

  • Ідеологія соціал-демократії

  • Ленінізм

  • Анархізм

  • Троцькізм

  • Екологічний соціалізм

  • Маоїзм

  • Альтернативне бачення суспільного ладу

  • ДЕРЖАВА І ПОЛІТИКА

  • Історичні рубежі в розвитку держави

  • Форми політичного правління і державного устрою

  • Форми політичного правління

  • Президентство

  • Президентська республіка

  • Парламентська республіка

  • Референдум

  • Громадянське суспільство, правова держава

  • Суть громадянського суспільства

  • Суть, основні принципи правової держави

  • Соціальна держава

  • ПОЛІТИЧНІ РЕЖИМИ: СУТЬ ТА ТИПИ

  • Тоталітаризм

  • Основні риси тоталітаризму

  • Тоталітарно організоване суспільство

  • Авторитаризм

  • Ліберально-демократичний режим

  • Політичний режим демократії

  • Основні риси демократичного режиму

  • Політичні еліти і демократія

  • Сучасні теорії еліт

  • Проблеми становлення демократичного суспільства

  • НАЦІОНАЛЬНА ПОЛІТИКА І ФОРМУВАННЯ СУВЕРЕННОЇ ДЕРЖАВИ

  • Соціально-етнічна структура сучасного суспільства України

  • Концепція національного самовизначення та державного суверенітету

  • Політика національної згоди - гарантія державної самостійності

  • Етнодержавне будівництво і національна

  • Роль держави у вирішенні етносоціальних проблем України

  • ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА

  • Мета економічної політики

  • Стабільний рівень цін

  • Функції держави в ринковій системі

  • Регулювання державою ринкових відносин

  • Еволюція економічної політики

  • Економічна безпека в країнах ринкової трансформації

  • СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ ПРОЦЕС І ПОЛІТИЧНЕ РЕФОРМУВАННЯ

  • Від культури етносу до культури нації

  • Становлення національного менталітету

  • Національна культура: проблеми пріоритетів

  • Соціокультурний аспект політичних реформ в Україні

  • Загальне становище політичної культури в Україні

  • Реформи в контексті культури

  • ПОЛІТИКА ТА РЕЛІГІЯ

  • Суть і форми релігійного досвіду

  • Релігійно-клерикальні концепції

  • Православ'я

  • Іслам

  • Взаємодія політики і релігії

  • Основна ідея священних книг

  • Держава і церква в Україні в умовах царизму

  • Держава і церква на сучасному етапі

  • ПОЛІТИЧНА ЕКОЛОГІЯ

  • Екологічна політика

  • Екологічна криза цивілізації: відображення суперечностей суспільства і природи

  • Гідросфера

  • Літосфера

  • Біосфера

  • Створення екологічно сприятливих технологій

  • Створення сприятливих технологій

  • Екологічна освіта

  • МІЖНАРОДНА ПОЛІТИКА

  • Міжнародні конфлікти та війни

  • Формування теорій міжнародних відносин

  • Основні тенденції розвитку сучасних міжнародних відносин

  • Міжнародна політика України

  • Двосторонні міждержавні відносини України

  • Україна і Захід

  • Україна і Співдружність незалежних держав

  • Україна і міжнародні організації

  • Україна і регіональні міжнародні організації

  • Людство перед глобальними проблемами

  • Проблема ресурсів

  • Майбутнє і сучасний соціальний прогрес

  • ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ВИБІР УКРАЇНИ

  • Стратегія інтеграції України

  • Взаємовідносини України і НАТО

  • Військові критерії

  • Найгірший сценарій

  • ПОЛІТИЧНІ КОНФЛІКТИ І КРИЗИ

  • Розвиток теорії конфлікту

  • Типи політичних конфліктів. Моделі кризового розвитку конфліктів

  • Функції політичних конфліктів

  • Методи вирішення політичних конфліктів

  • ТЕРОРИЗМ - СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНЕ ЯВИЩЕ

  • Види терору

  • Типи тероризму

  • Форми і методи дій сучасного тероризму

  • Екстремізм - одна з форм терору

  • Повстання - одна з форм тероризму

  • Партизанська війна і тероризм

  • Геноцид

  • Тероризм і карні злочини

  • ВОЄННА ПОЛІТИКА: ДЕРЖАВА ТА АРМІЯ

  • Структура воєнної політики

  • Функції воєнної політики

  • Поняття армія

  • Типи армії

  • Політичні засоби реалізації національної безпеки

  • Структура національної безпеки

  • Концепція воєнної безпеки

  • Військовий фактор - важливий засіб безпеки

  • ВИСНОВКИ