Взаємовідносини України і НАТО

Політологія: наука про політику

Взаємовідносини України і НАТО

Важливим напрямком зовнішньої політики України є євроатлантична інтеграція. Її необхідність обумовлена прагненням забезпечити надійний захист територіальної цілісності та суверенітету, недоторканість кордонів. Найпотужніший військово-політичний союз у світі та Європі є НАТО. Основними засадами для заснування НАТО стало підписання Брюссельського договору п'ятьма західноєвропейськими державами: Бельгією, Люксембургом, Нідерландами, Великобританією, Францією про створення спільної системи оборони з метою більш ефективного протистояння ідеологічній, політичній та військовій загрозам національної безпеки. Згодом відбулися переговори із Сполученими Штатами Америки та Канадою про створення єдиного Північноатлантичного альянсу на засадах гарантій безпеки та взаємних зобов'язань між Європою і Північною Америкою. Держави, що підписали Брюссельський договір, запросили Данію, Ісландію, Норвегію і Португалію взяти участь. Кульмінацією переговорів стало підписання Вашингтонського договору (квітень 1949 року). Це стало початком діяльності організації Північноатлантичного договору (North Atlantic Treaty Organization - NATO).

З самого початку членами НАТО стали 12 країн: Бельгія, Люксембург, Нідерланди, Великобританія, Франція, США, Канада, Данія, Ісландія, Італія, Норвегія та Португалія. Пізніше до НАТО приєднались Греція і Туреччина, Федеративна Республіка Німеччини, Іспанія. В кінці 90-х років ХХ ст. на самміті в Мадриді, глави держав та урядів Альянсу запросили Чеську Республіку, Угорщину та Польщу почати переговори про вступ до Альянсу. Пізніше ці три країни стали членами НАТО. Отже, на початку ХХІ ст. НАТО нараховувало 19 членів. На самміті у Празі прийнято рішення почати переговори про вступ до НАТО Естонії, Литви, Латвії, Болгарії, Румунії, Словаччини та Словенії. 26 березня 2003 року в Брюсселі міністри закордонних справ семи країн-кандидатів підписали протоколи про приєднання до північноатлантичного договору.

Існуючі межі і характер відносин між Україною і НАТО беруть початок від пропозицій Альянсу країнам Центральної та Східної Європи і новим незалежним державам, які утворилися після розпаду Радянського Союзу, розвивати консультації, співробітництво і партнерство. Принципові основи розвитку стосунків між НАТО та її партнерами закладені в документах: Лондонської зустрічі глав держав та урядів країн-членів Північноатлантичного альянсу (6 липня 1990 року); Копенгагенської зустрічі міністрів закордонних справ держав-членів НАТО (6 червня 1991 року); Римського самміту НАТО (8 листопада 1991 року); інавгу-ральної зустрічі міністрів закордонних справ країн Центральної і Східної Європи і НАТО у Брюсселі (20 грудня 1991 року) з нагоди створення Ради Північноатлантичного співробітництва; Брюссельської зустрічі глав держав та урядів країн-членів НАТО (10- 11 січня 1994 року); зустрічі міністрів закордонних справ держав-членів Ради Північноатлантичного співробітництва в м. Сінтра

(Португалія) (30 травня 1997 року); Мадридського (8-9 липня І997 року) самміту НАТО. Восени 1991 року розпочато контакти України з НАТО, а в січні 1992 року представник України вперше взяв участь у засіданні Робочої групи Ради Північноатлантичного співробітництва. Тоді ж відбувся візит Генерального секретаря НАТО Манфреда Вернера до Києва, в ході якого Україна була запрошена до участі в Ради Північноатлантичного співробітництва. Відтоді почалися активні контакти і співробітництво України з НАТО. Приєднавшись на початку 90-х років ХХ ст. до Ради Північноатлантичного співробітництва, Україна розглядає її як оптимальний механізм взаємодії НАТО з партнерами. Україна концентрує увагу на: політичних питаннях та питаннях, що стосуються безпеки; консультаціях з політичного планування; економічних питаннях (конверсії військового виробництва, включаючи її соціальний вимір, аспектах безпеки в економічному розвитку, витратах на оборону та оборонному бюджеті); розвитку науки; екології; інформаційній діяльності; здійсненні миротворчих операцій та ін.

Регулярні контакти і співробітництво України з НАТО на постійній основі почалися після підписання Україною рамкового документа Партнерство заради миру. Україна розцінює програму як важливий елемент загальної структури європейської стабільності й безпеки, що спрямована на дальший розвиток і практичне поглиблення стосунків НАТО з країнами-членами Ради Євроатлантичного партнерства в галузі оборони, військово-цивільного співтовариства та миротворчих операцій. Основні завдання та особливості програми Партнерство заради миру полягають: в забезпеченні основних свобод і прав людини, захисті свободи, справедливості і миру. Приєднуючись до Програми партнерства заради миру, дер-жави-члени Північноатлантичного альянсу, які її підписали, вважають важливим збереження демократичного суспільства, свободи від залякувань, а також дотримання принципів міжнародного права; в забезпеченні демократичного контролю над збройними силами; в сприянні відкритості у плануванні національної оборони та формуванні військового бюджету; в підтриманні здатності та готовності в межах, передбачених Конституцією, брати участь в операціях, здійснюваних під егідою ООН.

Для участі у програмі партнерство заради миру Україна виділила сили та засоби: по-перше, групу офіцерів для тактичного і стратегічного командування, контролю та координації; по-друге, офіцерів зв' язку до Координаційного центру партнерства у м. Монс (Бельгія) та штаб-квартири НАТО у Брюсселі; по-третє, групу військових спостерігачів та інших офіцерів до штабів багатонаціональних миротворчих сил; по-четверте, 240-й окремий спеціальний батальйон (400 бійців, виконував обов'язки у складі військ СФОР на території Боснії і Герцеговини); по-п'яте, 12-й окремий аеромобільний батальйон (545 бійців, Житомир); військово-транспортну авіаційну ескадрилью (10 Іл-76, 70 бійців) із складу 16-ї авіабази (Мелітополь); ескадрилью транспортних вертольотів (6 Мі-8мт, 36 офіцерів) із складу вертолітної бригади; два кораблі (240 матросів) військово-морських сил України (Севастополь) та інші військові сили та техніку. Україна готова надати окремі види ефективного протипожежного обладнання і техніки; військовослужбовці брали участь у навчаннях і заходах, передбачених програмою партнерство заради миру.

З середини 90-х років ХХ ст. відкрито нову сторінку в розвитку відносин між Україною і НАТО. Приймається де-юре Індивідуальна програма партнерства між Україною і НАТО, коли Генеральний секретар НАТО і міністр закордонних справ України обмінялись відповідними листами. Індивідуальна програма партнерства Україна - НАТО офіційно схвалена на спеціальному засіданні Північно-Атлантичної ради НАТО. Прийнято спільну заяву, що проголошувала розширення і поглиблення відносин Україна - НАТО, які мали в своїй еволюції особливі ефективні результати; закладено основу для початку офіційних переговорів про формалізацію відносин особливого партнерства між Україною і Альянсом. В кінці 90-х років ХХ ст. в Мадриді підписано Хартію про особливе партнерство між Україною і НАТО. У Хартії визнається, що незалежна, демократична та стабільна Україна є одним з ключових факторів забезпечення стабільності в Центрально-Східній Європі та на континенті. Відзначено, що країни - члени НАТО продовжуватимуть підтримувати суверенітет та незалежність України, її територіальну цілісність, принцип непорушності кордонів, демократичний розвиток, економічне процвітання та її статус без' ядерної держави як ключові фактори стабільності та безпеки в Центрально-Східній Європі та на континенті. Сторони підтвердили важливість міцних та сталих відносин між Україною та НАТО і відзначили значний прогрес, досягнутий у різних сферах діяльності з метою розвитку розширених, поглиблених і тісніших відносин між Україною та НАТО на засадах, проголошених спільною заявою. Країни - члени НАТО підтримали гарантії безпеки, які одержала Україна від усіх п' яти ядерних держав - учасниць Договору про нероз-повсюдження ядерної зброї як без' ядерна держава.

Україна і НАТО визначили форми реалізації співробітництва, сфери та механізми проведення консультацій, у різних галузях: політичні питання та питання безпеки, зокрема, розвиток євроатлантичної безпеки та стабільності, включаючи безпеку України; запобігання конфліктам, управління кризами, підтримання миру, врегулювання конфліктів та гуманітарних операцій, беручи до уваги роль ООН та ОБСЄ у цій галузі; контроль над озброєннями та роззброєння, включаючи питання, що стосуються Договору про звичайні збройні сили у Європі, Договору про відкрите небо та заходів зміцнення довіри і безпеки; експорт озброєнь та супутньої передачі технологій. Вирішено, що Україна та НАТО створюють кризовий консультативний механізм для проведення спільних дій у будь-якому випадку, коли Україна вбачатиме пряму загрозу територіальній цілісності, політичній незалежності або безпеці. Створюється комісія Україна - НАТО, що збирається на рівні Північноатлантичної Ради не менше двох разів на рік і стежить за виконанням Хартії та сприяє дальшому розвитку та інтенсифікації співробітництва.

Механізм співробітництва між Україною і НАТО, передбачений Хартією, працює на повну потужність. Активно розвивається співробітництво на політичному, військовому і військово-технічному рівнях, у тому числі в межах Ради Євроатлантичного співробітництва та програми Партнерство заради миру. Створено необхідні внутрішньодержавні механізми: засновано Державну міжвідомчу комісію з питань співробітництва з НАТО. Затверджена Державна програма співробітництва з НАТО. Правильність обраного Україною курсу на тісне співробітництво з НАТО підтвердили й результати першого засідання Комісії Україна-НАТО на найвищому рівні. У прийнятій спільній Декларації глав держав і урядів країн НАТО ще раз підтверджувалась підтримка незалежності, територіальної цілісності та демократичного розвитку України як ключових факторів стабільності і безпеки в Центральній та Східній Європі й на континенті.

З початку XXI ст. розгортається інтеграція України в НАТО. Приймається рішення про підготовку нової стратегії відносин України з НАТО, кінцевою метою якої має стати вступ України до НАТО. Офіційна позиція України у відносинах з НАТО полягає у тому, що рішення не трактується як заявка на вступ до НАТО. Для такого кроку необхідним є певний підготовчий період, коли вівся: активний діалог з Альянсом з широкого кола оборонних, політичних та економічних питань, пов'язаних з підготовкою до членства, поглиблення практичного співробітництва. Щоб стати членом НА-

ТО країна-претендент має відповідати базовим принципам, викладеним у Вашингтонському договорі, де від країни-претендента вимагається: по-перше, вирішувати міжнародні суперечки мирним шляхом; по-друге, демонструвати відданість принципам верховенства права та прав людини; по-третє, вирішувати мирним шляхом міжетнічні конфлікти і зовнішні територіальні суперечки, спірні питання внутрішньої юрисдикції, відповідно до принципів ОБСЄ та з метою прагнення до встановлення добросусідських відносин; по-четверте, встановлювати належний демократичний та цивільний контроль над своїми збройними силами; по-п' яте, утримуватися від загрози силою чи застосування сили будь-яким методом, що не відповідає меті ООН; сприяти розвитку мирних та дружніх міжнародних відносин шляхом зміцнення своїх вільних інститутів та завдяки сприянню зміцнення стабільності й благополуччя; продовжувати надавати цілковиту підтримку та брати участь у Раді євроатлантичного партнерства, в програмі Партнерство заради миру та розвитку співробітництва з країнами-партнерами, що не є членами НАТО; по-шосте, демонструвати відданість справі зміцнення стабільності та благополуччя через дотримання принципів економічної свободи, соціальної справедливості та відповідальності за охорону навколишнього середовища; брати участь у роботі установ Альянсу та ін.

В сучасності Україна на шляху реалізації деяких критеріїв вступу до НАТО демонструє прогрес у дотриманні певних військових критеріїв членства в Північноатлантичному альянсі. Україна має значні проблеми з критеріями: відданість принципам верховенства закону та прав людини; належний демократичний та цивільний контроль над Збройними силами; відданість справі зміцнення стабільності та благополуччя через дотримання принципів економічної свободи, соціальної справедливості та відповідальності за охорону навколишнього середовища; спроможність робити свій внесок військового характеру в колективну оборону та у виконання нових завдань, що постають перед Альянсом, а також готовність взяти на себе зобов' язання поступового удосконалення обороноздатності; здійснення стандартизації та досягнення оперативної сумісності.

Наступний розділ:

Військові критерії


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Політологія: наука про політику» автора Горлач М.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Взаємовідносини України і НАТО“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • ЩО I ЯК ВИВЧАЄ НАУКА ПРО ПОЛІТИКУ

  • Що ж таке політика?

  • Предмет та метод науки про політику Що таке наука про політику?

  • Предмет і об'єкт науки про політику

  • Методи і способи вивчення політики

  • Закономірності, категорії науки про політику

  • Функції науки про політику

  • Взаємодія науки про політику з суспільними науками

  • СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ПОЛІТИЧНИХ ЗНАНЬ ПОЛІТИЧНІ ІДЕЇ СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ

  • Політичні доктрини в Китаї. Конфуціанство

  • Політичні вчення аристократії. Платон і Арістотель

  • Занепад державності Стародавньої Греції

  • Політичні вчення в Середньовіччі

  • Політичні ідеї Фоми Аквінського

  • Проблеми теорії політики в епоху Відродження

  • Політичні вчення в XVI-XVII ст.

  • Політичні ідеї утопічного соціалізму

  • Політичні і правові вчення в Росії в період абсолютизму

  • Вчення Шарля Монтеск'є про державу і право

  • Політико-правові погляди французьких матеріалістів

  • Радикалізм Жан-Жака Руссо

  • Розвиток політичної думки в XVIII ст.

  • Ідеї консерватизму та лібералізму

  • Концепція держави Георга Гегеля

  • Концепція демократії Шарля Алексіса де Токвіля

  • Політична думка в Європі, Росії кінець XVIII-ХІХ ст.

  • Критичний утопічний соціалізм

  • Соціально-політичні вчення про суспільство (початок XIX ст.)

  • Соціально-політична теорія марксизму

  • Політичні ідеї в Росії (XIX ст.)

  • Політичні вчення Заходу кінець XIX ст. - початок ХХ ст .

  • Сучасні політичні вчення Заходу

  • Структурний функціоналізм Толкотта Парсонса

  • Пошуки нових теорій політики

  • ФОРМУВАННЯ ПОЛІТИЧНОЇ ДУМКИ В УКРАЇНІ

  • Соціально-політична думка в Україні в XVI-XVII ст.

  • Ідеї обмеженої монархії

  • Києво-Могилянська академія. Просвітництво. Розвиток політичних ідей

  • Ідеї взаємодії церкви і держави

  • Філософія Григорія Сковороди

  • Основні напрямки і тенденції розвитку суспільно-політичної думки

  • Кирило-Мефодіївське товариство про державно-політичний устрій

  • Політичні погляди Пантелеймона Куліша

  • Ідеї Михайла Драгоманова

  • Соціально-політичні вчення про національно-культурне відродження та державність

  • Українська ідея Михайла Грушевського

  • Соціально-політичні вчення в Україні на початку ХХ ст. Національне відродження

  • Політична соціологія В'ячеслава Липинського

  • Концепція державності Дмитра Дорошенка

  • Теорія соціальних зв'язків

  • Ідеї державності в працях соціологів та істориків

  • ПОЛІТИЧНА ВЛАДА І ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА ВЛАДА - ЯВИЩЕ СУСПІЛЬНОГО ЖИТТЯ

  • Виникнення і розвиток вчення про владу

  • Структура влади. Суб'єкт, об'єкт

  • Засоби, процес і види влади Поняття засоби влади

  • Види влади

  • Державна влада

  • Економічна влада

  • Політичне панування. Політична легітимність Підкорення (покора)

  • Політичне панування

  • Взаємодія бюрократії і влади

  • Функції бюрократії

  • ЗАКОНОДАВЧА, ПРЕЗИДЕНТСЬКА, ВИКОНАВЧА ТА СУДОВА ВЛАДА В УКРАЇНІ

  • Структура Верховної Ради України

  • Законотворчий процес у парламенті

  • Парламент в структурі державної влади

  • Президентська та виконавча влада в України

  • Інститут президента в системі органів державної влади

  • Призначення, структура та завдання виконавчої влади

  • Судова влада

  • ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА СУСПІЛЬСТВА

  • Модель політичної системи Девіда Істона

  • Особливості структурно-функціонального методу

  • Структура, функції та типи політичної системи

  • Політичне життя

  • Політичні відносини

  • Політичні інститути

  • Політичний режим

  • Функції політичної системи

  • Засоби масової інформації

  • Типи політичних систем

  • Формування політичної системи і державності України

  • Формування державності України

  • ПОЛІТИЧНИЙ ПРОЦЕС

  • Структура, характер політичного процесу

  • Політична культура - умова розвитку політичного процесу

  • Політична участь. Стратегія і тактика в політиці

  • Взаємовідносини між виборцями та обраними представниками народу

  • Причини пасивності в політичному житті

  • Стратегія і тактика в політиці

  • Прийняття та реалізація нормативних актів

  • Політична стабільність. Типи політичних процесів

  • Типи політичного процесу

  • ЛЮДИНА I ПОЛІТИКА

  • Поняття суб'єкти політики

  • Політична соціалізація

  • Інтереси особи та політика

  • Лібералізм про взаємовідносини індивіда та влади

  • Концепція прав людини: історія та сучасність

  • Класифікація прав людини: позитивні і негативні права

  • Економічні права

  • СОЦІАЛЬНА СТРУКТУРА СУСПІЛЬСТВА ТА СОЦІАЛЬНІ ІНСТИТУТИ

  • Теорії про взаємозв'язок політичної нерівності і соціальної мобільності

  • Статусні позиції і політична поведінка особи

  • Соціальна структура суспільства

  • Соціальні спільності. Політичні інститути

  • Громадянство

  • ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ ТА ПАРТІЙНІ СИСТЕМИ. ПОЛІТИЧНІ РУХИ

  • Виникнення та розвиток політичних партій

  • Фактори, що зумовлюють виникнення політичних партій

  • Функції політичних партій

  • Місце політичної партії в суспільстві

  • Сучасні партійні системи і їх суть

  • Різновидності партійних систем

  • Суть і тенденції розвитку політичних рухів Поняття політичний рух

  • Суть, основні тенденції сучасних політичних рухів

  • ПОЛІТИЧНЕ ЛІДЕРСТВО

  • Політичне лідерство, політичний авторитет

  • Типи лідерства Типи лідерства

  • Культ особи

  • ПОЛІТИЧНА СВІДОМІСТЬ. ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА

  • Формування політичної свідомості

  • Структура політичної свідомості

  • Суспільна думка

  • Типи політичної свідомості

  • Політична культура: роль у політичному житті суспільства

  • Структура політичної культури

  • Типи політичної культури

  • Поняття субкультури

  • Особливості сучасної політичної культури в Україні

  • ПОЛІТИКА І МОРАЛЬ

  • Політика і мораль як система

  • Гуманізація політики

  • Синтез політики і моралі

  • Професійний політик

  • Роль моральних мотивів у політиці

  • Роль моральних мотивів у політиці

  • ПОЛІТИКА ТА ІДЕОЛОГІЯ

  • Основні ідеологічні течії сучасності

  • Консерватизм

  • Сучасний лібералізм

  • Соціалізм

  • Ідеологія соціал-демократії

  • Ленінізм

  • Анархізм

  • Троцькізм

  • Екологічний соціалізм

  • Маоїзм

  • Альтернативне бачення суспільного ладу

  • ДЕРЖАВА І ПОЛІТИКА

  • Історичні рубежі в розвитку держави

  • Форми політичного правління і державного устрою

  • Форми політичного правління

  • Президентство

  • Президентська республіка

  • Парламентська республіка

  • Референдум

  • Громадянське суспільство, правова держава

  • Суть громадянського суспільства

  • Суть, основні принципи правової держави

  • Соціальна держава

  • ПОЛІТИЧНІ РЕЖИМИ: СУТЬ ТА ТИПИ

  • Тоталітаризм

  • Основні риси тоталітаризму

  • Тоталітарно організоване суспільство

  • Авторитаризм

  • Ліберально-демократичний режим

  • Політичний режим демократії

  • Основні риси демократичного режиму

  • Політичні еліти і демократія

  • Сучасні теорії еліт

  • Проблеми становлення демократичного суспільства

  • НАЦІОНАЛЬНА ПОЛІТИКА І ФОРМУВАННЯ СУВЕРЕННОЇ ДЕРЖАВИ

  • Соціально-етнічна структура сучасного суспільства України

  • Концепція національного самовизначення та державного суверенітету

  • Політика національної згоди - гарантія державної самостійності

  • Етнодержавне будівництво і національна

  • Роль держави у вирішенні етносоціальних проблем України

  • ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА

  • Мета економічної політики

  • Стабільний рівень цін

  • Функції держави в ринковій системі

  • Регулювання державою ринкових відносин

  • Еволюція економічної політики

  • Економічна безпека в країнах ринкової трансформації

  • СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ ПРОЦЕС І ПОЛІТИЧНЕ РЕФОРМУВАННЯ

  • Від культури етносу до культури нації

  • Становлення національного менталітету

  • Національна культура: проблеми пріоритетів

  • Соціокультурний аспект політичних реформ в Україні

  • Загальне становище політичної культури в Україні

  • Реформи в контексті культури

  • ПОЛІТИКА ТА РЕЛІГІЯ

  • Суть і форми релігійного досвіду

  • Релігійно-клерикальні концепції

  • Православ'я

  • Іслам

  • Взаємодія політики і релігії

  • Основна ідея священних книг

  • Держава і церква в Україні в умовах царизму

  • Держава і церква на сучасному етапі

  • ПОЛІТИЧНА ЕКОЛОГІЯ

  • Екологічна політика

  • Екологічна криза цивілізації: відображення суперечностей суспільства і природи

  • Гідросфера

  • Літосфера

  • Біосфера

  • Створення екологічно сприятливих технологій

  • Створення сприятливих технологій

  • Екологічна освіта

  • МІЖНАРОДНА ПОЛІТИКА

  • Міжнародні конфлікти та війни

  • Формування теорій міжнародних відносин

  • Основні тенденції розвитку сучасних міжнародних відносин

  • Міжнародна політика України

  • Двосторонні міждержавні відносини України

  • Україна і Захід

  • Україна і Співдружність незалежних держав

  • Україна і міжнародні організації

  • Україна і регіональні міжнародні організації

  • Людство перед глобальними проблемами

  • Проблема ресурсів

  • Майбутнє і сучасний соціальний прогрес

  • ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ВИБІР УКРАЇНИ

  • Стратегія інтеграції України

  • Взаємовідносини України і НАТО
  • Військові критерії

  • Найгірший сценарій

  • ПОЛІТИЧНІ КОНФЛІКТИ І КРИЗИ

  • Розвиток теорії конфлікту

  • Типи політичних конфліктів. Моделі кризового розвитку конфліктів

  • Функції політичних конфліктів

  • Методи вирішення політичних конфліктів

  • ТЕРОРИЗМ - СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНЕ ЯВИЩЕ

  • Види терору

  • Типи тероризму

  • Форми і методи дій сучасного тероризму

  • Екстремізм - одна з форм терору

  • Повстання - одна з форм тероризму

  • Партизанська війна і тероризм

  • Геноцид

  • Тероризм і карні злочини

  • ВОЄННА ПОЛІТИКА: ДЕРЖАВА ТА АРМІЯ

  • Структура воєнної політики

  • Функції воєнної політики

  • Поняття армія

  • Типи армії

  • Політичні засоби реалізації національної безпеки

  • Структура національної безпеки

  • Концепція воєнної безпеки

  • Військовий фактор - важливий засіб безпеки

  • ВИСНОВКИ