Концепція національного самовизначення та державного суверенітету

Політологія: наука про політику

Концепція національного самовизначення та державного суверенітету

В умовах спільного співробітництва, близько сотні національностей в межах державно організованого суспільства, величезного значення набуває гармонізація міжнаціональних відносин, що досягається не шляхом вказівок, рекомендацій та велінь, а створенням сприятливих (насамперед політичних) умов. Хоча це і складна, але цілком реальна мета. Причому зусилля, що витрачаються на її досягнення, окуповуються сторицею. Підтвердження тому - Бельгія, Швейцарія і Скандинавські країни, що займають в сучасних умовах перші місця за життєвим рівнем своїх громадян і відрізняються стабільністю економічної ситуації. Основу будь-якої послідовно демократичної етнонаціональ-ної політики становлять принципи рівноправності і самовизначення народів, суверенітету, територіальної цілісності, права народів на мир, безпеку і розвиток, на доступ до досягнень світової цивілізації і їх використання та ін.

Принцип рівноправності і самовизначення народів - це норма міжнародного права. Та багато народів змушені продовжувати боротьбу за рівноправність і самовизначення тому, що принцип самовизначення, по суті, відображає зміст об' єктивного, прогресивного і незворотного політичного процесу, що реалізується на практично, гарантії нормалізації, стабілізації і гармонізації міжнаціональних і міжетнічних відносин. Принцип рівноправності і самовизначення народів - першооснова забезпечення прав людини і народів на вільне визначення політичного статусу і створення сприятливих умов для економічного, соціального і культурного розвитку. Рівноправність як складовий елемент принципу самовизначення означає володіння всіма без винятку народами рівними правами (політичними, економічними, соціальними та ін.), що гарантують їм однакове становище в країні, регіоні, світі. Одним з таких найважливіших прав, що повинні мати всі народи незалежно від своєї чисельності, рівня розвитку, місця розселення та інших характеристик, є право на самовизначення. Самовизначення, як складовий елемент принципу рівноправності, означає право будь-якого народу самостійно вирішувати свою долю, задовольняти всі свої національні потреби, визначати форму своєї державності, частково або повністю її міняти, входити до складу будь-якої держави (унітарної або федеративної), відділятися і створювати власну державу, об'єднуватися з іншими державами в конфедерацію, співдружність, співтовариство та ін. Право на самовизначення широко використане народами, більшість з яких об'єдналися в Співдружність Незалежних держав. Використано право народів на відділення і утворення власної незалежної держави. Але право на самовизначення - це основа будь-якої інтеграції, природно, не обтяженої гегемонізмом і колоніалізмом або великодержавним централізмом і унітаризмом.

Природно, право на самовизначення не зводиться винятково до відділення і утворення самостійної держави, особливо в сучасних умовах, в період потужних інтеграційних процесів. Тому не слід абсолютизувати та ідеалізувати право на відділення і утворення самостійної держави, підміняти ним право на самовизначення, тому що його реалізація для народів, які живуть розсіяно, в тому числі і на території України, просто неможлива і недоцільна. В етнонаціональній політиці необхідно враховувати, що принцип рівноправності і самовизначення належить не тільки народу, але й людині (як особистості та індивідууму). Звичайно, права людини і народу на рівність і самовизначення в період їх становлення не розривалися і не протиставлялися. Гасло Великої Французької революції "Свобода, Рівність, Братерство!" однаково звернуто до народів і до людини. Цікава позиція Карла Ренне-ра (Шпрінгера), який вважає, що право особистості на самовизначення є істотне доповнення до всякого права нації на самовизначення. Рівноправність націй і окремих індивідуумів, діалектична єдність цих прав проголошуються в ряді міжнародних декларацій, пактів, обґрунтовуються в працях прогресивних учених.

Ще одним наріжним каменем дійсно демократичної етнонаці-ональної політики виступає принцип суверенітету. В 1991 р. почався процес суверенізації народу України. Здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, 24 серпня 1991 р. Верховна Рада урочисто проголосила незалежність України та створення самостійної унітарної держави - України. Її територія неподільна і недоторканна. На її території мають силу винятково Конституція і закони України, здійснюються захист та охорона національної державності українського народу. Україна є самостійною у вирішенні питань свого державного життя, здійснює верховенство на всій своїй території, самостійно визначає економічний статус і закріплює його в законах. Відносини України з іншими державами будуються на основі договорів, укладених на принципах рівноправності, взаємоповаги та невтручання у внутрішні справи. В сучасних умовах носіями суверенітету виступають нація, народ і держава.

Розрізняють суверенітет національний, народний, державний.

Національний суверенітет - це сукупність суверенних прав нації на вільний вибір соціально-економічного та політичного ладу, на цілісну національну територію, економічну незалежність, на розвиток її мови та культури, на повагу національної гордості та гідності. Національний суверенітет - це повновладдя нації, володіння реальною можливістю розпоряджатися своєю долею. Об' єктивною передумовою суверенітету нації, її повновладдя виступають національні інтереси, мета та завдання, що стоять перед нею в конкретній обстановці. Досягнення суверенітету можливе лише внаслідок боротьби нації за своє політичне, соціально-економічне визволення. В суверенітеті нація має правовий захист, свободу національного розвитку та національну незалежність. Логічним суверенітету націй виступає їх рівноправність. Протиправна і неприпустима будь-яка національна дискримінація прагнення однієї нації підпорядкувати іншу.

Народний суверенітет - це принцип народовладдя, що означає верховенство, незалежність і повновладдя народу в державі як єдиного законного і правомірного носія верховної влади.

Державний суверенітет - це верховенство, єдність і самостійність державної влади, її незалежність від іншої влади всередині держави, а також поза нею. Державним суверенітетом володіють всі, без винятку, країни. Суверенітет як політико-правовий принцип притаманний будь-якій державі, незалежно від її політичної та соціально-економічної природи, не має класової суті та ідеологічного забарвлення. Суверенітет як принцип народовладдя становить суть держави.

Види суверенітету, по-перше, - об' єктивна реальність, а, по-друге, не тотожні, кожний з них має власний самостійний суб'єкт: національний - націю, народний - народ, державний - державу, але всі види органічно зв' язані та тісно переплітаються. В поліетнічній державі діалектика їх взаємовідносин досить складна. Національний та державний суверенітети, по суті, - різноманітні форми прояву народного суверенітету: національний виражає його етнічну організацію, а державний - державну. Такий підхід знайшов широке розповсюдження і юридичне закріплення в міжнародному праві, а терміни національний, народний, державний використовуються практично як синоніми, хоча перевага віддається поняттю державний. Такий же підхід дедалі більше проявляється в Україні. Так, українська, російська, єврейська, білоруська та інші етносоціальні групи України реалізують національний суверенітет через суверенітет народу України. Цілком очевидно, що досягнути національного суверенітету можна при повній рівності прав і обов' язків всіх етносоці-альних спільностей, що проживають на території України. Суверенітет народу України реалізується через державний суверенітет, а Україна вважається державою її народу.

Принцип суверенітету історично неминучий і глибоко прогресивний, тому що прогресивною є боротьба проти всілякого національного гніту, за суверенність народу, нації. Суверенітет - це форма демократичного життя, необхідна умова нормалізації і гармонізації міжнаціональних відносин. Скептичне ставлення до процесу суверенізації, ігнорування і тим більше спроби загальмувати, спростувати його загрожують непередба-чуваними наслідками.

В сучасних умовах національно-культурне відродження України розвивається складно та суперечливо. існує ряд міркувань українських учених - істориків, етнологів - з приводу змісту сучасної національної політики української держави. Можна виділити такі моменти. По-перше, українську державу треба будувати як державу української нації. Тут зміст нації розглядається як співдружність людей різних національностей в одній державі. Корінна ("титульна", бо дає ім' я державі) нація опікується кількісно невеликими етнічними групами, беручи їх під свій захист. По-друге, від української нації багато в чому залежить і етнокультурний, і правовий розвиток національних груп. Яким в Україні буде ставлення до національних груп, таким же може бути ставлення до українців, розсіяних по всьому світу, до України як демократичної держави. По-третє, для консолідації суспільства з метою об' єднання етнічних груп, які живуть в Україні, необхідна єдність національної самосвідомості, національних символів і національних ідей. По-четверте, дотримання в сфері національних відносин принципів пріоритетності прав і свобод людини та громадянина, нерозривності прав людини та національностей, орієнтація на національні та на загальнолюдські цінності. Поп 'яте, головний механізм вирішення міжнаціональних конфліктів - держава, яка через систему законів забезпечує стабільність, гармонійний розвиток суспільства. Все залежить лише від спрямування правової системи: адже держава може виступати не тільки гарантом стабільності, але й однією з найважливіших причин виникнення конфліктів, в тому числі й міжнаціональних.

Отже, досягнення національної згоди в суспільстві, реалізація ідеї національно-культурного відродження народів України і національної державності можливі тільки на основі принципів рівноправності та самовизначення народів, суверенітету, демократії й гуманізму. Реалізація таких принципів - суть практичної діяльності української держави.


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Політологія: наука про політику» автора Горлач М.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Концепція національного самовизначення та державного суверенітету“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • ЩО I ЯК ВИВЧАЄ НАУКА ПРО ПОЛІТИКУ

  • Що ж таке політика?

  • Предмет та метод науки про політику Що таке наука про політику?

  • Предмет і об'єкт науки про політику

  • Методи і способи вивчення політики

  • Закономірності, категорії науки про політику

  • Функції науки про політику

  • Взаємодія науки про політику з суспільними науками

  • СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ПОЛІТИЧНИХ ЗНАНЬ ПОЛІТИЧНІ ІДЕЇ СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ

  • Політичні доктрини в Китаї. Конфуціанство

  • Політичні вчення аристократії. Платон і Арістотель

  • Занепад державності Стародавньої Греції

  • Політичні вчення в Середньовіччі

  • Політичні ідеї Фоми Аквінського

  • Проблеми теорії політики в епоху Відродження

  • Політичні вчення в XVI-XVII ст.

  • Політичні ідеї утопічного соціалізму

  • Політичні і правові вчення в Росії в період абсолютизму

  • Вчення Шарля Монтеск'є про державу і право

  • Політико-правові погляди французьких матеріалістів

  • Радикалізм Жан-Жака Руссо

  • Розвиток політичної думки в XVIII ст.

  • Ідеї консерватизму та лібералізму

  • Концепція держави Георга Гегеля

  • Концепція демократії Шарля Алексіса де Токвіля

  • Політична думка в Європі, Росії кінець XVIII-ХІХ ст.

  • Критичний утопічний соціалізм

  • Соціально-політичні вчення про суспільство (початок XIX ст.)

  • Соціально-політична теорія марксизму

  • Політичні ідеї в Росії (XIX ст.)

  • Політичні вчення Заходу кінець XIX ст. - початок ХХ ст .

  • Сучасні політичні вчення Заходу

  • Структурний функціоналізм Толкотта Парсонса

  • Пошуки нових теорій політики

  • ФОРМУВАННЯ ПОЛІТИЧНОЇ ДУМКИ В УКРАЇНІ

  • Соціально-політична думка в Україні в XVI-XVII ст.

  • Ідеї обмеженої монархії

  • Києво-Могилянська академія. Просвітництво. Розвиток політичних ідей

  • Ідеї взаємодії церкви і держави

  • Філософія Григорія Сковороди

  • Основні напрямки і тенденції розвитку суспільно-політичної думки

  • Кирило-Мефодіївське товариство про державно-політичний устрій

  • Політичні погляди Пантелеймона Куліша

  • Ідеї Михайла Драгоманова

  • Соціально-політичні вчення про національно-культурне відродження та державність

  • Українська ідея Михайла Грушевського

  • Соціально-політичні вчення в Україні на початку ХХ ст. Національне відродження

  • Політична соціологія В'ячеслава Липинського

  • Концепція державності Дмитра Дорошенка

  • Теорія соціальних зв'язків

  • Ідеї державності в працях соціологів та істориків

  • ПОЛІТИЧНА ВЛАДА І ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА ВЛАДА - ЯВИЩЕ СУСПІЛЬНОГО ЖИТТЯ

  • Виникнення і розвиток вчення про владу

  • Структура влади. Суб'єкт, об'єкт

  • Засоби, процес і види влади Поняття засоби влади

  • Види влади

  • Державна влада

  • Економічна влада

  • Політичне панування. Політична легітимність Підкорення (покора)

  • Політичне панування

  • Взаємодія бюрократії і влади

  • Функції бюрократії

  • ЗАКОНОДАВЧА, ПРЕЗИДЕНТСЬКА, ВИКОНАВЧА ТА СУДОВА ВЛАДА В УКРАЇНІ

  • Структура Верховної Ради України

  • Законотворчий процес у парламенті

  • Парламент в структурі державної влади

  • Президентська та виконавча влада в України

  • Інститут президента в системі органів державної влади

  • Призначення, структура та завдання виконавчої влади

  • Судова влада

  • ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА СУСПІЛЬСТВА

  • Модель політичної системи Девіда Істона

  • Особливості структурно-функціонального методу

  • Структура, функції та типи політичної системи

  • Політичне життя

  • Політичні відносини

  • Політичні інститути

  • Політичний режим

  • Функції політичної системи

  • Засоби масової інформації

  • Типи політичних систем

  • Формування політичної системи і державності України

  • Формування державності України

  • ПОЛІТИЧНИЙ ПРОЦЕС

  • Структура, характер політичного процесу

  • Політична культура - умова розвитку політичного процесу

  • Політична участь. Стратегія і тактика в політиці

  • Взаємовідносини між виборцями та обраними представниками народу

  • Причини пасивності в політичному житті

  • Стратегія і тактика в політиці

  • Прийняття та реалізація нормативних актів

  • Політична стабільність. Типи політичних процесів

  • Типи політичного процесу

  • ЛЮДИНА I ПОЛІТИКА

  • Поняття суб'єкти політики

  • Політична соціалізація

  • Інтереси особи та політика

  • Лібералізм про взаємовідносини індивіда та влади

  • Концепція прав людини: історія та сучасність

  • Класифікація прав людини: позитивні і негативні права

  • Економічні права

  • СОЦІАЛЬНА СТРУКТУРА СУСПІЛЬСТВА ТА СОЦІАЛЬНІ ІНСТИТУТИ

  • Теорії про взаємозв'язок політичної нерівності і соціальної мобільності

  • Статусні позиції і політична поведінка особи

  • Соціальна структура суспільства

  • Соціальні спільності. Політичні інститути

  • Громадянство

  • ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ ТА ПАРТІЙНІ СИСТЕМИ. ПОЛІТИЧНІ РУХИ

  • Виникнення та розвиток політичних партій

  • Фактори, що зумовлюють виникнення політичних партій

  • Функції політичних партій

  • Місце політичної партії в суспільстві

  • Сучасні партійні системи і їх суть

  • Різновидності партійних систем

  • Суть і тенденції розвитку політичних рухів Поняття політичний рух

  • Суть, основні тенденції сучасних політичних рухів

  • ПОЛІТИЧНЕ ЛІДЕРСТВО

  • Політичне лідерство, політичний авторитет

  • Типи лідерства Типи лідерства

  • Культ особи

  • ПОЛІТИЧНА СВІДОМІСТЬ. ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА

  • Формування політичної свідомості

  • Структура політичної свідомості

  • Суспільна думка

  • Типи політичної свідомості

  • Політична культура: роль у політичному житті суспільства

  • Структура політичної культури

  • Типи політичної культури

  • Поняття субкультури

  • Особливості сучасної політичної культури в Україні

  • ПОЛІТИКА І МОРАЛЬ

  • Політика і мораль як система

  • Гуманізація політики

  • Синтез політики і моралі

  • Професійний політик

  • Роль моральних мотивів у політиці

  • Роль моральних мотивів у політиці

  • ПОЛІТИКА ТА ІДЕОЛОГІЯ

  • Основні ідеологічні течії сучасності

  • Консерватизм

  • Сучасний лібералізм

  • Соціалізм

  • Ідеологія соціал-демократії

  • Ленінізм

  • Анархізм

  • Троцькізм

  • Екологічний соціалізм

  • Маоїзм

  • Альтернативне бачення суспільного ладу

  • ДЕРЖАВА І ПОЛІТИКА

  • Історичні рубежі в розвитку держави

  • Форми політичного правління і державного устрою

  • Форми політичного правління

  • Президентство

  • Президентська республіка

  • Парламентська республіка

  • Референдум

  • Громадянське суспільство, правова держава

  • Суть громадянського суспільства

  • Суть, основні принципи правової держави

  • Соціальна держава

  • ПОЛІТИЧНІ РЕЖИМИ: СУТЬ ТА ТИПИ

  • Тоталітаризм

  • Основні риси тоталітаризму

  • Тоталітарно організоване суспільство

  • Авторитаризм

  • Ліберально-демократичний режим

  • Політичний режим демократії

  • Основні риси демократичного режиму

  • Політичні еліти і демократія

  • Сучасні теорії еліт

  • Проблеми становлення демократичного суспільства

  • НАЦІОНАЛЬНА ПОЛІТИКА І ФОРМУВАННЯ СУВЕРЕННОЇ ДЕРЖАВИ

  • Соціально-етнічна структура сучасного суспільства України

  • Концепція національного самовизначення та державного суверенітету
  • Політика національної згоди - гарантія державної самостійності

  • Етнодержавне будівництво і національна

  • Роль держави у вирішенні етносоціальних проблем України

  • ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА

  • Мета економічної політики

  • Стабільний рівень цін

  • Функції держави в ринковій системі

  • Регулювання державою ринкових відносин

  • Еволюція економічної політики

  • Економічна безпека в країнах ринкової трансформації

  • СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ ПРОЦЕС І ПОЛІТИЧНЕ РЕФОРМУВАННЯ

  • Від культури етносу до культури нації

  • Становлення національного менталітету

  • Національна культура: проблеми пріоритетів

  • Соціокультурний аспект політичних реформ в Україні

  • Загальне становище політичної культури в Україні

  • Реформи в контексті культури

  • ПОЛІТИКА ТА РЕЛІГІЯ

  • Суть і форми релігійного досвіду

  • Релігійно-клерикальні концепції

  • Православ'я

  • Іслам

  • Взаємодія політики і релігії

  • Основна ідея священних книг

  • Держава і церква в Україні в умовах царизму

  • Держава і церква на сучасному етапі

  • ПОЛІТИЧНА ЕКОЛОГІЯ

  • Екологічна політика

  • Екологічна криза цивілізації: відображення суперечностей суспільства і природи

  • Гідросфера

  • Літосфера

  • Біосфера

  • Створення екологічно сприятливих технологій

  • Створення сприятливих технологій

  • Екологічна освіта

  • МІЖНАРОДНА ПОЛІТИКА

  • Міжнародні конфлікти та війни

  • Формування теорій міжнародних відносин

  • Основні тенденції розвитку сучасних міжнародних відносин

  • Міжнародна політика України

  • Двосторонні міждержавні відносини України

  • Україна і Захід

  • Україна і Співдружність незалежних держав

  • Україна і міжнародні організації

  • Україна і регіональні міжнародні організації

  • Людство перед глобальними проблемами

  • Проблема ресурсів

  • Майбутнє і сучасний соціальний прогрес

  • ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ВИБІР УКРАЇНИ

  • Стратегія інтеграції України

  • Взаємовідносини України і НАТО

  • Військові критерії

  • Найгірший сценарій

  • ПОЛІТИЧНІ КОНФЛІКТИ І КРИЗИ

  • Розвиток теорії конфлікту

  • Типи політичних конфліктів. Моделі кризового розвитку конфліктів

  • Функції політичних конфліктів

  • Методи вирішення політичних конфліктів

  • ТЕРОРИЗМ - СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНЕ ЯВИЩЕ

  • Види терору

  • Типи тероризму

  • Форми і методи дій сучасного тероризму

  • Екстремізм - одна з форм терору

  • Повстання - одна з форм тероризму

  • Партизанська війна і тероризм

  • Геноцид

  • Тероризм і карні злочини

  • ВОЄННА ПОЛІТИКА: ДЕРЖАВА ТА АРМІЯ

  • Структура воєнної політики

  • Функції воєнної політики

  • Поняття армія

  • Типи армії

  • Політичні засоби реалізації національної безпеки

  • Структура національної безпеки

  • Концепція воєнної безпеки

  • Військовий фактор - важливий засіб безпеки

  • ВИСНОВКИ