Типи армії

Політологія: наука про політику

Типи армії

Американський воєнний теоретик Чарльз Москос пропонує три типи суспільства і збройних сил: суспільство нейтралізації до війни, суспільство стримування війни, суспільство відбиття війни. Типу суспільство готовності до війни відповідає за своїми характеристиками більшість країн НАТО та інших воєнних блоків. Більшість постійних армій будуються за принципом воєнної повинності і високої мобільності. Тип суспільство стримування війни більш характерний в 70-80-х роках для США, Канади та Великобританії з їх збройними силами: зменшуються розміри армій з переходом від масових до високооплачуваних і високотехнічних професійних збройних сил. Тип суспільство заперечення війни характерний для західноєвропейських та північноатлантичних країн (Швеція, Швейцарія, Канада) і їх збройних сил з переходом від існуючих великих армій до малочисельних кадрових збройних сил при наявності підготовленого резерву. Армія як знаряддя держави має внутрішні та зовнішні функції. Внутрішня функція армії зводиться до того, що армія покликана, насамперед, виступати гарантом політичної стабільності суспільства. Зовнішня функція армії полягає в захисті території своєї держави від зовнішніх ворогів, в проведенні політики держави на міжнародній арені із застосуванням збройного насильства.

Основне полягає в тому, що з поступовою еволюцією сучасних держав від суспільства готовності до війни до суспільства стримування війн і до суспільства нейтралізації війн відповідно змінюються суспільний статус і функції військових.

Перспективи розвитку армії

Розвиток і будівництво Збройних Сил України здійснюється в таких основних напрямках. По-перше, підготовка військових кадрів. Без достатньої кількості надійних, відданих Батьківщині, освічених і вихованих на національних традиціях офіцерів неможливо створити боєздатну регулярну армію. Подруге, оптимізація штатної чисельності. По-третє, вдосконалення організаційної структури збройних сил, підтримання озброєння і воєнної техніки в стані боєготовності, а в перспективі - оснащення армії сучасним озброєнням і воєнною технікою. По-четверте, підвищення ефективності системи управління збройними силами. Досягнути мети можна шляхом створення і розвитку всіх складових систем управління: органів і пунктів управління, системи зв' язку і АСУ, а також спеціальних систем; розвитку воєнної науки. В армії доцільно створити сприятливі умови не тільки для її розвитку, але й щоб досягнення науки знаходили відображення у воєнній доктрині, концепціях і програмах будівництва і розвитку збройних сил.

Сучасне становище збройних сил і перспективи економічного забезпечення їх життєдіяльності диктують необхідність пошуку нових підходів у будівництві і розвитку Збройних Сил України. В Конституції України визначено права і обов'язки Збройних Сил: оборона країни; захист її суверенітету; захист територіальної цілісності і незалежності (ст. 17). Армія - невід'ємний інструмент політики держави. !сторичний досвід показує, що в моменти глибоких криз суспільства армія може виходити з підпорядкування законній владі, розпадатися на формування, що протистоять одне одному, претендувати на політичну самостійність, вирішувати долю політики і політиків. Політична боротьба - закономірне явище, одне із джерел розвитку суспільства. Але залишена сама на себе, армія має тенденцію до небезпечного загострення ситуації і застосування насильства. Розвинені демократичні суспільства встановлюють правові і моральні обмеження дій армії. Одним з них є юридична заборона військовим брати участь у політичній боротьбі не тільки тому, що військові мають виконувати волю лише легітимної державної влади, але й через те, що залучення до політичних баталій наймогутнішого організованого згуртованого об' єднання, яким є збройні люди, приводить до мілітаризації суспільства і утвердження насильства в політичному житті.

У XX ст. домінуючою стала тенденція усунення військових від формування загальної державної політики, виведення їх з предста-

вницьких і виконавчих органів влади. У багатьох країнах військові не входять до складу уряду і навіть міністри оборони - громадянські особи. Процес усунення військових з політичної боротьби повсюдний, хоча й не рівномірний: в Європі - давно завершився, в Латинській Америці наближається до повного і незворотного завершення, в Азії набирає темпи і поширюється. I лише в ряді країн Африки і Ближнього Сходу генерали і офіцери виступають вирішальною силою в політичному житті, здійсненні владних функцій. Досвід показує, що військовим варто або носити мундир і займатися професійною справою, або, включаючись в політику, подавати у відставку. Саме по такому шляху пішли в деяких колишніх соціалістичних країнах Східної Європи. В Польщі, наприклад, кадрові військові не можуть суміщати армійську службу з виконанням обов' язків депутатів і сенаторів. На період роботи у виборних органах місцевої та центральної влади військові припиняють службу. Аналогічний закон прийнято і в Україні.

Дестабілізуючий вплив на морально-політичний стан армії може викликати втягнення військовослужбовців у політичні партії, суспільні організації та рухи. Багатопартійність суспільства зумовлює внесення істотних змін у військове будівництво. Департизація армії привела до ліквідації в ній партійних організацій, до розформування всеармійського партійного комітету і контрольної комісії. Більше мільйона комуністів припинили організовану партійну діяльність. Водночас скасовані політоргани, а це - близько 350 генералів і 90 тис. офіцерів. Характерно, що більш 90 % офіцерів і прапорщиків називали позитивним заходом припинення в армії діяльності партійних організацій і політорганів. Більшість вважають, що такі заходи не привели до негативних наслідків для військ, хоча й утворився певний ідейно-моральний вакуум. За законом України про політичні партії військовослужбовці не можуть бути членами політичних партій і рухів. У пошуках розумного взаємозв' язку армії і політичних партій важливо спиратися на світовий досвід.

Взаємодія політичних партій і збройних сил виявляє послідовну зміну ряду типових форм: боротьба політичних партій за армію (за вплив і владу над нею); жорстка монопольна партизація армії політичною правлячою силою; жорстка департизація; гнучке поєднання елементів партизації і департизації; плюралістична партизація; конспіративне проникнення в армію політичних партій тощо. В переломні моменти і періоди масових політичних кампаній в житті суспільства боротьба політичних партій за армію особливо чітко простежується. На початку 90-х років XX ст. в

Росії, в Україні та інших державах Співдружності з небаченим розмахом та інтенсивністю політичні партії використовували всі засоби масової інформації і пропаганди, відкриті та приховані канали впливу на військовослужбовців. Вищі партійні інстанції в період виборів президента Росії прямо ставили завдання командирам, політпрацівникам з приводу обрання президентом бажаної особи. Жорстка монопольна партизація збройних сил, характерна для тоталітарних держав, означає їх повне політичне, юридичне, ідеологічне, організаційно-кадрове і морально-психологічне підпорядкування політичній правлячій партії в обхід або з допомогою держави. Повна департизація, як тип відносин між армією і політичними партіями, полягає в забороні діяльності в збройних силах будь-яких політичних партій, в тому числі правлячих. Військовослужбовцям не дозволяється бути членами політичних партій, здійснювати будь-яку роботу в їх інтересах будь-коли і в будь-яких умовах. Такий характер відносин між армією і політичними формуваннями спостерігається в державах з розвиненою демократією і в країнах, що здійснюють перехід від тоталітаризму до демократії.

У правових державах відносини між політичними партіями і армією регулюються законами згідно з міжнародними пактами про громадянські та політичні права, що передбачають певні обмеження для військовослужбовців на членство в політичних партіях і на їх діяльність в армії. Звернення до такого пакту показує неспроможність тих, хто засуджує департизацію армії як порушення міжнародного проголошення прав і свобод громадян і організацій (до речі, військовослужбовцям США в законодавчому порядку заборонено бути у складі політичних об' єднань і брати участь в діяльності 300 суспільних і суспільно-політичних організацій, визначених державою як "підривні"). З іншого боку, політичним партіям і рухам в демократичній державі забороняється застосовувати в політичній боротьбі насильницькі засоби, створювати свої збройні формування. Збройні сили, в свою чергу, не можуть створювати свої політичні партії або підпорядковувати собі існуючі. В правових державах жодна політична партія, включаючи правлячу, не має будь-яких особливих прав у тому, що стосується впливу на армію. Політичні партії сперечаються, формують програми, критикують одна одну в підході до військових питань, висувають законопроекти, але рішення приймають державні органи, що розпоряджаються збройними силами.

Воєнна політика - складова і невід'ємна частина політики будь-якої держави, головна мета якої забезпечення воєнної безпеки країни. Концентроване відображення воєнна політика знаходить у воєнній доктрині держави. Воєнна політика лише тоді має реальне буття, коли існує її опорний соціальний інститут, її основне знаряддя дії - збройні сили, тобто армія. Армія призначена для завоювання, збереження і зміцнення політичної влади збройними засобами.


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Політологія: наука про політику» автора Горлач М.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Типи армії“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • ЩО I ЯК ВИВЧАЄ НАУКА ПРО ПОЛІТИКУ

  • Що ж таке політика?

  • Предмет та метод науки про політику Що таке наука про політику?

  • Предмет і об'єкт науки про політику

  • Методи і способи вивчення політики

  • Закономірності, категорії науки про політику

  • Функції науки про політику

  • Взаємодія науки про політику з суспільними науками

  • СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ПОЛІТИЧНИХ ЗНАНЬ ПОЛІТИЧНІ ІДЕЇ СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ

  • Політичні доктрини в Китаї. Конфуціанство

  • Політичні вчення аристократії. Платон і Арістотель

  • Занепад державності Стародавньої Греції

  • Політичні вчення в Середньовіччі

  • Політичні ідеї Фоми Аквінського

  • Проблеми теорії політики в епоху Відродження

  • Політичні вчення в XVI-XVII ст.

  • Політичні ідеї утопічного соціалізму

  • Політичні і правові вчення в Росії в період абсолютизму

  • Вчення Шарля Монтеск'є про державу і право

  • Політико-правові погляди французьких матеріалістів

  • Радикалізм Жан-Жака Руссо

  • Розвиток політичної думки в XVIII ст.

  • Ідеї консерватизму та лібералізму

  • Концепція держави Георга Гегеля

  • Концепція демократії Шарля Алексіса де Токвіля

  • Політична думка в Європі, Росії кінець XVIII-ХІХ ст.

  • Критичний утопічний соціалізм

  • Соціально-політичні вчення про суспільство (початок XIX ст.)

  • Соціально-політична теорія марксизму

  • Політичні ідеї в Росії (XIX ст.)

  • Політичні вчення Заходу кінець XIX ст. - початок ХХ ст .

  • Сучасні політичні вчення Заходу

  • Структурний функціоналізм Толкотта Парсонса

  • Пошуки нових теорій політики

  • ФОРМУВАННЯ ПОЛІТИЧНОЇ ДУМКИ В УКРАЇНІ

  • Соціально-політична думка в Україні в XVI-XVII ст.

  • Ідеї обмеженої монархії

  • Києво-Могилянська академія. Просвітництво. Розвиток політичних ідей

  • Ідеї взаємодії церкви і держави

  • Філософія Григорія Сковороди

  • Основні напрямки і тенденції розвитку суспільно-політичної думки

  • Кирило-Мефодіївське товариство про державно-політичний устрій

  • Політичні погляди Пантелеймона Куліша

  • Ідеї Михайла Драгоманова

  • Соціально-політичні вчення про національно-культурне відродження та державність

  • Українська ідея Михайла Грушевського

  • Соціально-політичні вчення в Україні на початку ХХ ст. Національне відродження

  • Політична соціологія В'ячеслава Липинського

  • Концепція державності Дмитра Дорошенка

  • Теорія соціальних зв'язків

  • Ідеї державності в працях соціологів та істориків

  • ПОЛІТИЧНА ВЛАДА І ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА ВЛАДА - ЯВИЩЕ СУСПІЛЬНОГО ЖИТТЯ

  • Виникнення і розвиток вчення про владу

  • Структура влади. Суб'єкт, об'єкт

  • Засоби, процес і види влади Поняття засоби влади

  • Види влади

  • Державна влада

  • Економічна влада

  • Політичне панування. Політична легітимність Підкорення (покора)

  • Політичне панування

  • Взаємодія бюрократії і влади

  • Функції бюрократії

  • ЗАКОНОДАВЧА, ПРЕЗИДЕНТСЬКА, ВИКОНАВЧА ТА СУДОВА ВЛАДА В УКРАЇНІ

  • Структура Верховної Ради України

  • Законотворчий процес у парламенті

  • Парламент в структурі державної влади

  • Президентська та виконавча влада в України

  • Інститут президента в системі органів державної влади

  • Призначення, структура та завдання виконавчої влади

  • Судова влада

  • ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА СУСПІЛЬСТВА

  • Модель політичної системи Девіда Істона

  • Особливості структурно-функціонального методу

  • Структура, функції та типи політичної системи

  • Політичне життя

  • Політичні відносини

  • Політичні інститути

  • Політичний режим

  • Функції політичної системи

  • Засоби масової інформації

  • Типи політичних систем

  • Формування політичної системи і державності України

  • Формування державності України

  • ПОЛІТИЧНИЙ ПРОЦЕС

  • Структура, характер політичного процесу

  • Політична культура - умова розвитку політичного процесу

  • Політична участь. Стратегія і тактика в політиці

  • Взаємовідносини між виборцями та обраними представниками народу

  • Причини пасивності в політичному житті

  • Стратегія і тактика в політиці

  • Прийняття та реалізація нормативних актів

  • Політична стабільність. Типи політичних процесів

  • Типи політичного процесу

  • ЛЮДИНА I ПОЛІТИКА

  • Поняття суб'єкти політики

  • Політична соціалізація

  • Інтереси особи та політика

  • Лібералізм про взаємовідносини індивіда та влади

  • Концепція прав людини: історія та сучасність

  • Класифікація прав людини: позитивні і негативні права

  • Економічні права

  • СОЦІАЛЬНА СТРУКТУРА СУСПІЛЬСТВА ТА СОЦІАЛЬНІ ІНСТИТУТИ

  • Теорії про взаємозв'язок політичної нерівності і соціальної мобільності

  • Статусні позиції і політична поведінка особи

  • Соціальна структура суспільства

  • Соціальні спільності. Політичні інститути

  • Громадянство

  • ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ ТА ПАРТІЙНІ СИСТЕМИ. ПОЛІТИЧНІ РУХИ

  • Виникнення та розвиток політичних партій

  • Фактори, що зумовлюють виникнення політичних партій

  • Функції політичних партій

  • Місце політичної партії в суспільстві

  • Сучасні партійні системи і їх суть

  • Різновидності партійних систем

  • Суть і тенденції розвитку політичних рухів Поняття політичний рух

  • Суть, основні тенденції сучасних політичних рухів

  • ПОЛІТИЧНЕ ЛІДЕРСТВО

  • Політичне лідерство, політичний авторитет

  • Типи лідерства Типи лідерства

  • Культ особи

  • ПОЛІТИЧНА СВІДОМІСТЬ. ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА

  • Формування політичної свідомості

  • Структура політичної свідомості

  • Суспільна думка

  • Типи політичної свідомості

  • Політична культура: роль у політичному житті суспільства

  • Структура політичної культури

  • Типи політичної культури

  • Поняття субкультури

  • Особливості сучасної політичної культури в Україні

  • ПОЛІТИКА І МОРАЛЬ

  • Політика і мораль як система

  • Гуманізація політики

  • Синтез політики і моралі

  • Професійний політик

  • Роль моральних мотивів у політиці

  • Роль моральних мотивів у політиці

  • ПОЛІТИКА ТА ІДЕОЛОГІЯ

  • Основні ідеологічні течії сучасності

  • Консерватизм

  • Сучасний лібералізм

  • Соціалізм

  • Ідеологія соціал-демократії

  • Ленінізм

  • Анархізм

  • Троцькізм

  • Екологічний соціалізм

  • Маоїзм

  • Альтернативне бачення суспільного ладу

  • ДЕРЖАВА І ПОЛІТИКА

  • Історичні рубежі в розвитку держави

  • Форми політичного правління і державного устрою

  • Форми політичного правління

  • Президентство

  • Президентська республіка

  • Парламентська республіка

  • Референдум

  • Громадянське суспільство, правова держава

  • Суть громадянського суспільства

  • Суть, основні принципи правової держави

  • Соціальна держава

  • ПОЛІТИЧНІ РЕЖИМИ: СУТЬ ТА ТИПИ

  • Тоталітаризм

  • Основні риси тоталітаризму

  • Тоталітарно організоване суспільство

  • Авторитаризм

  • Ліберально-демократичний режим

  • Політичний режим демократії

  • Основні риси демократичного режиму

  • Політичні еліти і демократія

  • Сучасні теорії еліт

  • Проблеми становлення демократичного суспільства

  • НАЦІОНАЛЬНА ПОЛІТИКА І ФОРМУВАННЯ СУВЕРЕННОЇ ДЕРЖАВИ

  • Соціально-етнічна структура сучасного суспільства України

  • Концепція національного самовизначення та державного суверенітету

  • Політика національної згоди - гарантія державної самостійності

  • Етнодержавне будівництво і національна

  • Роль держави у вирішенні етносоціальних проблем України

  • ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА

  • Мета економічної політики

  • Стабільний рівень цін

  • Функції держави в ринковій системі

  • Регулювання державою ринкових відносин

  • Еволюція економічної політики

  • Економічна безпека в країнах ринкової трансформації

  • СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ ПРОЦЕС І ПОЛІТИЧНЕ РЕФОРМУВАННЯ

  • Від культури етносу до культури нації

  • Становлення національного менталітету

  • Національна культура: проблеми пріоритетів

  • Соціокультурний аспект політичних реформ в Україні

  • Загальне становище політичної культури в Україні

  • Реформи в контексті культури

  • ПОЛІТИКА ТА РЕЛІГІЯ

  • Суть і форми релігійного досвіду

  • Релігійно-клерикальні концепції

  • Православ'я

  • Іслам

  • Взаємодія політики і релігії

  • Основна ідея священних книг

  • Держава і церква в Україні в умовах царизму

  • Держава і церква на сучасному етапі

  • ПОЛІТИЧНА ЕКОЛОГІЯ

  • Екологічна політика

  • Екологічна криза цивілізації: відображення суперечностей суспільства і природи

  • Гідросфера

  • Літосфера

  • Біосфера

  • Створення екологічно сприятливих технологій

  • Створення сприятливих технологій

  • Екологічна освіта

  • МІЖНАРОДНА ПОЛІТИКА

  • Міжнародні конфлікти та війни

  • Формування теорій міжнародних відносин

  • Основні тенденції розвитку сучасних міжнародних відносин

  • Міжнародна політика України

  • Двосторонні міждержавні відносини України

  • Україна і Захід

  • Україна і Співдружність незалежних держав

  • Україна і міжнародні організації

  • Україна і регіональні міжнародні організації

  • Людство перед глобальними проблемами

  • Проблема ресурсів

  • Майбутнє і сучасний соціальний прогрес

  • ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ВИБІР УКРАЇНИ

  • Стратегія інтеграції України

  • Взаємовідносини України і НАТО

  • Військові критерії

  • Найгірший сценарій

  • ПОЛІТИЧНІ КОНФЛІКТИ І КРИЗИ

  • Розвиток теорії конфлікту

  • Типи політичних конфліктів. Моделі кризового розвитку конфліктів

  • Функції політичних конфліктів

  • Методи вирішення політичних конфліктів

  • ТЕРОРИЗМ - СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНЕ ЯВИЩЕ

  • Види терору

  • Типи тероризму

  • Форми і методи дій сучасного тероризму

  • Екстремізм - одна з форм терору

  • Повстання - одна з форм тероризму

  • Партизанська війна і тероризм

  • Геноцид

  • Тероризм і карні злочини

  • ВОЄННА ПОЛІТИКА: ДЕРЖАВА ТА АРМІЯ

  • Структура воєнної політики

  • Функції воєнної політики

  • Поняття армія

  • Типи армії
  • Політичні засоби реалізації національної безпеки

  • Структура національної безпеки

  • Концепція воєнної безпеки

  • Військовий фактор - важливий засіб безпеки

  • ВИСНОВКИ