Розділ 3 Держава і політика

Демократична, правова держава повинна однаково ставитись до релігії і до атеїзму, не надавати жодному з них будь-яких переваг або привілеїв, рівно застосовувати до них законодавство про свободу совісті і віросповідань. Необхідно суворо охороняти світський характер держави від втручання релігій, протидіяти клерикалізації суспільного життя, несумісного з інтересами населення — віруючих і невіруючих.

Література

Великович Л. Н. Религия и политика в современном капиталистическом обществе. — М., 1970.

Грушевський М. С. Історія України — Руси. — К., 1936.

Законодавство про релігійні культи. — М., 1969.

Мчедлов М. Политика и религия. — М., 1987.

Никольский Н. М. История русской церкви. — М., 1963.

Огієнко І.І. Українська церква. — Прага, 1942.

Питання для повторення

♦ Які фактори визначають взаємозв’язки політики і релігії?

♦ Як складаються і від чого залежать зміни в формах релігійних вірувань?

♦ У чому полягає соціально-політична функція релігії і церкви? Яке соціальне спрямування священних книг релігій?

♦ Які зміни відбулись в 80—90-х роках в політиці держави щодо релігії і церкви?

Політична екологія[5]

Ще в 20-х роках ХХ ст. сучасний французький соціолог Бертран де Жувеналь підкреслював: людство повинно пройти рятівний шлях від політичної економії до політичної екології. А ще раніше, в середині XIX ст., німецький біолог-дарвініст Ернст Геккель, коли заговорили про екологію, ввів у науковий обіг поняття екологія, дав її визначення і розкрив суть. Тепер це поняття вживається і в біології, і в соціології, і навіть в філософії, коли сформувалися галузі знання — соціальна екологія, екологія людини, екологія культури, моральна екологія та ін. Таке широке розгалуження древа екології має одну-єдину причину: від такого напрямку наукових досліджень залежить доля людини, яка на досить тривалий період забула про природні інстинкти і навики первісного становища, вважає себе вільною від екологічних залежностей і взагалі від природи, що постійно змінюється, перетворюється.

1. Екологічна політика: джерела, суть

Природа обумовлює життя людини. Людина ж, втручаючись в природу, прагнучи підкорити її своїй волі, не тільки руйнувала, а й облагороджувала природне середовище. Проте, олюднюючи природу, людина довела її до деградації, подекуди до кризи і катастрофи, коли господарська діяльність набрала планетарного розмаху і виробничі процеси зрівнялись за інтенсивністю з природними. Тепер же потрібні значні зусилля для збереження природи, усунення джерел її деградації, повне переосмислення принципів, методів та інфраструктури і навіть мети господарювання.

Екологія — наука про економію, домашній побут тваринних організмів — досліджує загальну взаємодію тварин з неорганічним і органічним середовищем, їх дружні і ворожі відносини з іншими тваринами і рослинами, з якими вступають у прямі або непрямі контакти. Абстрагуючись від елементів архаїки у визначенні й констатації заплутаного повного комплексу зв’язків і явищ (і в такому розумінні визначення Ернста Геккеля не застаріло), можемо не помітити звернення саме до економії. Проте геккелівські акценти саме на економію не є випадковими, адже природокористування завжди і досить жорстко визначається економічним розвитком суспільства.

Екологічні й економічні інтереси суспільства об’єктивні: між ними є єдність і протилежність. Ці інтереси єдині, оскільки необхідно забезпечувати матеріальний добробут людей, але протилежні за змістом, метою і методами їх досягнення. Екологічні інтереси ґрунтуються на біологічних законах розвитку. Їх мета — забезпечити якість навколишнього середовища. Без такої умови людина просто не може вижити як біологічна істота. Економічні ж інтереси відображають соціальні закони розвитку суспільства, і їх основна мета — задоволення матеріальних потреб людини. Екологічні аспекти обов’язково присутні в усіх великомасштабних економічних заходах, і навіть тоді, коли не усвідомлюються. Суперечності між економічними потребами суспільства і можливостями навколишнього середовища компенсувати втрати, яких завдає втручання людини, іноді досягають значної гостроти і можуть вирішуватися лише на шляхах оптимізації природокористування, зменшення антропогенного тиску на природу. В усьому світі (Україна не виняток) господарська діяльність здійснюється за рахунок природи і майбутніх поколінь. Екологія і нині розглядається як альтернатива економіці, як фактор гальмування соціально-економічного розвитку. Майже в усіх країнах світу організаційно розведені природокористування та природоохоронна діяльність. Одні відомства нещадно експлуатують природу, а інші — нечисленні і маловпливові — займаються її захистом.

Драматичні колізії, що виникають у сучасній природоперетворюючій діяльності людини, безумовно, ведуть до переосмислення змісту стосунків людини з її природним оточенням і радикальних змін у методології наукового пізнання. Екологічна ситуація, що склалася у світі, особливо в Україні, потребує наведення мостів між екологією — теорією поведінки людини в сучасному світі та природокористуванням. Екологія дещо втрачає академічність (а потрібна як гарант високого рівня теоретичних розробок) і робить акцент на проблеми навколишнього середовища та гармонізацію відносин між людиною і природою. Природокористування ж не перестає бути просто використанням сил та речовин природи в інтересах людини. Варто підкреслити, що екологічні проблеми займають чільне місце у сфері політики. Потреба у створенні теорії оптимізації природокористування зумовила політизацію екології. Поняття політична екологія, соціологія екології знаходять поширення серед соціологів і екологістів. Якщо політекономія є наукою про управління економікою, її ядром і одночасно ключем до розуміння багатьох явищ соціального життя, що визначають розвиток суспільства, то екологія — конкретна галузь біологічних знань, яка зосереджується на дослідженні взаємодії організму із середовищем існування. Те, що підштовхувало до розвитку економічні науки, а саме: управління господарськими процесами і відносинами власності, — мало лише непряме й не дуже яскраво виражене ставлення до живої і неживої природи планети. Власність на землю, на ділянку, придатну для сільськогосподарського виробництва ще далеко не адекватна власності на природу. Чисте повітря і вода, рекреаційні зони, навіть корисні копалини ще не були раритетом і тому довго вважалися нічийними і безплатними, незважаючи на їх життєву необхідність для людини. Згодом екологічні проблеми набули якісно нових рис. Створюється багато в чому нова, видозмінена природа — змінюються ландшафти, виникають величезні штучні водойми і зникають природні, виснажуються природні ресурси, засмічуються до небезпечних меж повітряний і водний басейни, ґрунт насичується величезною кількістю мінеральних добрив, засолюється і деградує, ріки забруднюються промисловими стоками, рослинний і тваринний світ дає небезпечні мутації тощо. Все це змусило підійти до природи з політико-економічними мірками. Природа стала цінністю, причому не лише споживчою. А неграмотне і недалекоглядне управління веде до екологічних катастроф (Чорнобиль і Арал, недавнє омертвіння Великих Озер в Америці та ін.). Ось чому екологічна політика стала розглядатися в тісному зв’язку зі змінами, що відбуваються в суспільстві.