Розділ 1 Становлення та розвиток політичних знань

Політологія: наука про політику

Брестська унія

Культурно-національне відродження в Україні відбувається у надзвичайно складних умовах — переважна частина українських земель протягом XIV—XVI ст. перебувала у складі Польщі, Литви та інших держав. Соціальне поневолення українського народу поєднувалося з національно-духовним — принижувалися та викорінювалися місцеві культура, мова, звичаї, православне віросповідання. Католицизм і унія стали тією підступною зброєю, за допомогою якої польські загарбники намагалися остаточно поневолити українців. В умовах протистояння двох різновидностей християнської релігії в Україні православна релігія здебільшого іменувалася як руська віра. Державною релігією в межах Речі Посполитої визнавалася лише католицька. Не добившись покатоличення українців, правлячі кола Речі Посполитої вдалися до впровадження ідеї єзуїтсько-церковної єдності або унії православної і католицької церков під верховенством папи Римського. В 1596 р. в Бресті офіційно проголошена унія. Не лише православні ієрархи, а й чимало ще не покатоличених українських феодалів, заможних шляхтичів і міщан пристали до унії відразу чи згодом — під примусом пастирів-уніатів або під тиском погроз і репресій та ін. За висловом пристрасного борця проти єзуїтів і унії відомого українського мислителя Івана Вишенського, духовні «черевом, а не духом офірували», бо забажалось їм зайняти місця в сеймі.

Полемічні погляди Івана Вишенського

Іван Вишенський (1550—1620) — український православний полеміст, виходець з містечка Судова Вишня, поблизу Львова. В 90-х роках переселився на Афон, прийняв чернецтво, підтримував зв’язки з львівським братством. Полемічну діяльність почав одночасно з острозькою групою полемістів. Центральне місце в полеміці належить людині з реального життя, яка активно бореться зі своїми проблемами. В основі церковного життя мають стояти засади раннього християнства, а саме — демократичні засади рівності, братства, свободи, справедливості, а все негативне в людському житті є результат жадоби, багатства і розкоші, необмеженої влади і свавілля. Іван Вишенський сформулював концепцію соборності правління християнською церквою, в основі якої лежить ідея рівності всіх людей (природне право не дає нікому права свавільно ставати вище над іншими). Рівність перед Богом не дає права поневолювати і деспотично правити правителям підлеглими. Визнаючи принцип ранньохристиянської рівності основним у визначенні соборності, виступав за те, щоб всі церкви — рівні між собою будують свої відносини й управляються соборно. Виходячи з демократичних засад соборності, відкидав теорію абсолютного централізму духовної і світської влади папи римського, критикував світську владу, що далека від ідеалу раннього християнства, підкреслював, що Бог дав владу не для того, щоб чинити свавілля, а для того, щоб утверджувати закон і справедливість.

В Європі гуманізм епохи Відродження знаменував становлення нових відносин. Гуманістичні ідеї проникають і в Україну, знаходять сприятливий ґрунт, набирають особливостей — відродження національної культури, формування ідеології боротьби проти католицької експансії, соціального та національного поневолення. Тоді ж поширюються книгодрукування, просвітництво, знання та прогресивні ідеї. Особливе місце займала полемічна література, що виникла в 80-ті роки XVI ст. у ході боротьби проти унії та католицизму і мала гостру соціальну й політичну спрямованість. У полеміці з церковниками визрівала гуманістично-демократична ідея рівності всіх людей від природи.

Києво-Могилянська академія. Просвітництво. Розвиток політичних ідей

З переміщенням центру політичного та культурного життя в Київ на базі кількох освітніх осередків створюється Київська школа. В кінці XVII — початку XVIII ст. створюється освітній осередок на Слобожанщині — в Харкові — колегіум. Започатковану в Острозі справу розвитку освіти продовжували братські школи, що виникають тоді і у Львові, на Волині, Поділлі, Слобожанщині та ін. Тоді, коли Україна перебувала під владою польсько-шляхетської держави, загострювалася боротьба між православною та католицькою вірами. Економічне становище, соціальні, духовні традиції, постійні зв’язки з різними землями і регіонами сприяли відродженню Києва як політичного і культурного центру. Посилюється вплив Києво-Печерської лаври, навколо якої гуртуються вчені, політичні діячі, духовенство. Культурними осередками стають Київська братська школа та братство вчених при Києво-Печерській лаврі. Тоді ж важливим культурним осередком стало братство зі школою, навколо якого об’єдналися представники різних верств населення — ремісників, купецтва, духовенства та козацтва. До братства влилась Лаврська вчена дружина (Захарій Копистенський, Теофіл Земка, Сильвестр Косов, Ісая Трохимович, Петро Могила та ін.).

Київську школу очолювали відомі учені й просвітники. Першим ректором став Іов (Іван) Борецький, родом з с. Бірча поблизу Перемишля, ігумен Михайловського Златоверхого монастиря, а потім — київський митрополит. З ім’ям Іова Борецького зв’язаний прогресивний напрям у педагогічній думці в Україні.

Пізніше, в 1619—1620 роках ректором школи став Мелетій Смотрицький, виходець із с. Смотрича на Поділлі, син ректора Острозької школи Герасима Смотрицького. Навчався в Острозі та Віленській академії. Один з засновників філологічної науки в Україні. Восени 1631 р. у Києві виникла ще одна школа — Лаврська. Заснував її архімандрит Києво-Печерської лаври Петро Могила. Школа створювалася за зразком шкіл підвищеного типу. Лаврська школа згодом об’єдналася з Київською братською. Об’єднана школа почала діяти з вересня 1632 р., отримала назву колегії (колегіями в Польщі й на Заході називались навчальні заклади вищого типу). Так зроблено крок по шляху становлення вищої освіти в Україні.

Ідеї державності Петра Могили

Петро Могила (1574—1647 рр.) народився в сім’ї молдавського господаря Сімеона. Навчався у Львівській школі. Вищу освіту отримав у Франції. Творча спадщина Петра Могили велика. Значну увагу вчений і політичний діяч відводить соціально-політичним проблемам і вченням. Розглядаючи державу і суспільство, Петро Могила не відокремлює їх одне від одного. Держава виникає із необхідності забезпечення природних потреб людей на основі закону, організує господарську діяльність, захищає людей, піклується про виховання та розвиток душі і тіла. В творах Петра Могили можна знайти роздуми про світську владу, які далеко не завжди співзвучні з ідеєю верховенства влади церкви. Розкриваючи ідею верховенства православної церкви, Петро Могила відмічав, що хоча цесарська, королівська влада і важлива, але ще важливішою є влада священицька, тому що це влада від Бога. Ідеальний володар — це сильний православний цар, який відданий православ’ю, вірі в Бога, від якого одержав владу і якому підзвітний. Звичайно ж, в Росії верховенство церкви ніколи не було реальним. І Петро Могила рекомендував царю радитися з мудрими духовними наставниками. Суспільно-політична, церковна, просвітницька діяльність Петра Могили відбувалася в дуже складних обставинах, а саме в умовах загострення соціальних, національних і релігійних процесів в Україні.

Ідеї взаємодії церкви і держави

Погляди Петра Могили на взаємодію церкви і держави по-різному, неоднаково сприймали і розвивали діячі Києво-Могилянської академії — Стефан Яворський, Феофан Прокопович та ін. Стефан Яворський — професор Києво-Могилянської академії, а пізніше хранитель патріаршого престолу в Росії. В працях Стефана Яворського відображаються події в суспільному житті в Україні та Росії, рішучий протест проти соціального та національного гноблення. Проблему державності та права Стефан Яворський розглядає під впливом ідей Платона та Арістотеля. Підтримуючи політику Петра I про військо, флот, економіку, освіту, Стефан Яворський висловлює невдоволеність церковною реформою, захищає інтереси церкви, її владарювання в духовному житті суспільства, виступає проти залежності церковної діяльності від світської влади. I хоча світська влада від Бога і всі повинні їй підкорятися, все ж влада, держава не має права втручатися в церковні справи і канони православної релігії. Намагання Стефана Яворського суперечити Петру I не давали бажаних результатів, хоча в певній мірі стримували царя. Протидія автономії і незалежності церкви як і децентралізованим тенденціям феодальної аристократії, неминуче приводили до централізації державної влади. Зміцнення абсолютної влади і усунення децентралізуючих тенденцій супроводжувалось усуненням влади боярської думи і патріарха.

Одним з відомих тоді письменників, філософів Феофан Прокопович (1681—1736 рр.) пропагував перетворюючу діяльність Петра I, виступав прихильником прогресу та науки, учення Коперника і Галілея. Значне місце в творчості Феофана Прокоповича належить проблемам держави, абсолютної монархії, співвідносин світської та церковної влади. В реформаційній діяльності Петра I вбачає прогресивність. Суть розробленої теорії просвітницького абсолютизму полягала в обґрунтуванні пріоритету світської влади, підпорядкуванні церкви державі, секуляризації, тобто перетворенню церковних і монастирських маєтностей у світські. Модифікуючи теорію природного права і суспільного договору, пристосовуючи її до умов України, Росії, Феофан Прокопович орієнтується на інтереси купців, мануфактурників, дворянства, а інтереси народу ігнорує. За теорією просвітницького абсолютизму монарх — це верховний носій державної влади, ставиться над усіма громадянами, а всі його дії спрямовані на загальну користь. Зрозуміло, що теорія просвітницького абсолютизму визнавала верховним носієм державної влади лише освіченого, мудрого властителя — філософа на троні. Освіта і розвиток наук розглядалися як основа історичного процесу, сили держави і добробуту народу.

Вчення просвітників про державу і суспільство

В XVIII ст. філософія просвітництва в Україні відображала зміни в суспільно-політичному і економічному житті в Росії. Проте внутрішні процеси стали джерелом, з якого виростало Просвітництво, формувалась соціальна і політична думка, виростали антикріпосницькі та антисамодержавні ідеї, що становлять суть соціально-політичних концепцій. Просвітництво — суспільно-політична течія, представники якої прагнули усунути недоліки функціонуючого суспільства, змінити його звичаї, політику, побут шляхом поширення ідеї добра, справедливості, наукових знань. Просвітителі не ураховували вирішального значення економічних умов розвитку і тому не могли прийти до відкриття об’єктивних законів суспільства, а звертали проповіді до всіх соціальних спільностей, верств, суспільних станів і переважно до володарів. Просвітництво широко розповсюджувалось в періоди великого соціального напруження в суспільстві, загострення соціальних суперечностей та ін.

Перехід від феодально-кріпосницьких відносин до капіталістичних відносин в Західній Європі і в Росії породжував потребу утвердження юридичного світогляду, тобто права, законів як юридичної гармонії громадянина, його прав та свобод, що відповідали потребам, суті і проблемам капіталістичних відносин, що розвивалися, капіталістичного способу виробництва. В умовах України просвітителі схвально проголошували феодально-кріпосницькі відносини, що суперечило нормам права. З метою теоретичного обґрунтування юридичного світогляду і юридичного способу мислення просвітителі висувають концепцію природного права. Та виникає проблема взаємовідносин між природним станом людини і її суспільним становищем і цивілізацією. Суперечності, що склалися, просвітителі намагаються вирішити по-різному. Відомі в Європі просвітителі Жан-Жак Руссо закликає повернутися до природного стану, а Дені Дідро наголошує на ідеї прогресу та непорушності природних прав людини. Розвиваючи концепцію природного права, українські просвітителі дотримувались думки, що закони природного права є тією основою, з якої, як від коріння паростки, мають виростати закони суспільства, що звичайно реалізуються і справедливі лише ті державні закони, що випливають з природних прав людини.

Філософія Григорія Сковороди

В Україні тоді серед просвітителів чільне місце займає Григорій Савич Сковорода — гуманіст, поет, філософ. Народився Григорій Сковорода 22 листопада 1722 року в селі Чернухи на Лубенщині, в сім’ї козака. Отримавши початкову освіту в місцевій школі, Григорій вступив до Київської академії, де навчався з перервами з 1738 по 1750 рік. Після академії їде в Угорщину. Там, в Токаї, в руській церкві співає в хорі, відвідує Відень, Офен, Пресбург. Повернувшись до України, протягом 15 років вчителює в різних церковно-приходських школах, а в 1769 році припиняє педагогічну діяльність і відтоді понад двадцять п’ять років мандрує по Слобідській Україні, пише, переважно в формі діалогів, найважливіші твори, де висловлює свої погляди на людину і світ, на можливість розкриття пізнання, суті людини, світу. Григорій Сковорода прожив життя і вмер як праведник, мудрість якого стала джерелом праведності. Помер Григорій Савич у 1794 році в селі Іванівка на Харківщині в садибі дідича Андрія Ковалевського. На камені його могили, як і заповідав філософ, напис: «Світ ловив мене, та не піймав».

Філософія Григорія Савича Сковороди зводилась до основної ідеї, що сутність людини — це дух, думка і серце. Шлях до ідеального суспільства пролягає через серце людини, її мораль, самовиховання, творчу працю. Тема природної людини у творчості Григорія Сковороди, як і в західноєвропейських мислителів-просвітників, — одна з провідних. Філософ осмислює сутність людини з побутового досвіду, яскравого фольклорного надбання народної мудрості. У багатьох творах чітко окреслені три аспекти тлумачення теми природи людини: по-перше, пантеїстичний аспект — природність людини як злиття її з первинною природою, тобто натурою; по-друге, соціально-психологічний аспект — природність людини як спрямування життєвої діяльності за її природними нахилами, за внутрішнім законом буття особистості (життя за принципом «хто ти є»); по-третє, природність людини як цілеспрямованість особистості на гармонізацію відносин людина — природа і людина — людина (суспільство). Григорій Сковорода палко відстоює рівність між людьми, право кожного незалежно від соціального становища на щастя і свободу, вважаючи свободу найвищим досягненням людини. Шлях до ідеального суспільства, де всі рівні, вбачав у вихованні через самовиховання, на основі праці відповідного життєвого покликання. В ліквідації ненависного світу зла, користолюбства, зажерливості, наживи бачив суть методів вирішення соціальних проблем. Його творчість створила міцні передумови для становлення нової української літератури. Між тим чомусь Григорій Сковорода бачив, що українському народу загрожувало перетворення в аморфну етнографічну масу, приречену на денаціоналізацію, але не зважав, рахуючи, що все саме собою вирішується. Ідеї Григорія Сковороди хоча і миролюбні, але не пацифічні, за ними стояв той, хто пробуджував народ.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Політологія: наука про політику» автора Горлач М.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 1 Становлення та розвиток політичних знань“ на сторінці 11. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи