Розділ «Проблеми і дії»

Світла і тіні ОУН

На другій половині тридцятих років виникли або були керівництвом поставлені цілком нові проблеми. Насамперед слід згадати про великі страйкові заворушення, які стрясли Львовом у 1936 р. В той час усі вулиці Львова були розкопані, бо перед побудовою нових кам'яних їздень відновлювано каналову систему міста. Роботи тягнулися місяцями; вони були найважчі і найменше платні, і стягнули масу безробітного сільського пролетаріяту з підльвівських місцевостей, головним чином українців. Ці люди, здані у великому чужому місці на себе самих, зорганізувалися після кількох місяців спільної праці і оголосили страйк, домагаючися кращої винагороди, їхні домагання не були виконані. Дійшло до демонстрацій, під час яких поліція вжила зброї, забивши одного українця на прізвище Козак. Каналові робітники зорганізували маніфестаційний похорон, під час якого мала група комуністів ухопила домовину з покійним і з комуністичними окликами подалася в бік поліційного кордону, завданням якого було спрямувати похоронний похід прямо на кладовище. В наслідок цього поліція ще раз почала стріляти, поклавши трупом цим разом уже кілька осіб.

Вся преса була повна сенсаційних вісток про комуністичні розрухи. Сучасна большевицька пропаганда ще й тепер, бажаючи вказати на ніби існувале стремління західніх українців приєднатися до УССР, на першому місці називає ці розрухи, вписуючи їх на свій рахунок.

Тим часом правда, як опісля виявили організаційні звіти, була така, що цей страйк і початкові розрухи були стихійні і викликані насамперед соціяльними моментами: робітникам фактично йшлося про підвишку винагороди за важку працю. В цій справі політичне тло грало тільки посередню ролю. А було воно національне, українське.

Як було згадано, пригнітаючу кількість каналових роботників становили українці з периферій Львова, яких зіпхнено до виконання найгірше платних і найважчих робіт. Сталося це великою мірою в наслідок шовіністичної політики польської адміністрації, яка не допускала українців до краще платних робіт, засуджуючи їх на долю найчорнішого пролетаріяту.

Фактом є, що страйковий комітет складався із свідомих українців, між якими знаходився навіть один загублений член організації. Ці люди боролися за елементарні підстави свого існування так, як могли і вміли, без допомоги будь-яких українських політичних кіл, бо до них вони доступу не мали. Це використала непричетна до справи комуністична клітина, що в кульмінаційний момент страйку виступила в силі кількох людей і надала веденій на соціяльному тлі, по суті українській акції комуністичного забарвлення, що здезорієнтована преса і підтвердила.

Весь цей страйк, яким робітники кінець-кінцем не здобули ніяких поступок, розкрив глибоку рану нашого суспільства. У Львові не було ніякої установи чи людини, які б поцікавилися справою цих українських робітників і допомогли їм у їхній недолі. Хоч у Львові існувало українське робітниче товариство «Сила», проте воно не проявляло живішої діяльности. Треба було на цьому відтинку перевести рішучі заходи, і, хоч справами легального життя мали амбіцію займатися залегалізовані перед владою політичні партії, діяльність «Сили» пожвавлено щойно заходами ОУН і до праці серед робітників приділено двох членів організації. Між іншим, перекинено сюди одного інструктора юнацтва з Дрогобиччини, який пішов до чорної праці як звичайний робітник, заробляючи місячно 50 зл. Це «робітниче алостольство» дало згодом також дуже гарні висліди.

Попри питання робітничого пролетаріяту, який поза Львовом не був особливо численний (наприкл., робітники в Бориславському басейні, яких зрештою чимраз більше витискали спроваджувані польською адміністрацією робітники з корінних польських земель, були насправді малоземельними селянами навколишніх сіл, що остаточно ще не зірвали зв'язку з землею), — стояла руба ще справа сільського пролетаріяту, якого доля була подекуди ще гірша від долі робітничого. Винагорода, яку отримували сільські робітники, що працювали в поміщиків, які силою історичних умов були поголовно польської національности, була смішно низька. Особливо слабо були винагороджувані сезонові робітники, спроваджувані на час жнив з хронічно голодуючих гір.

Хоч як було важко зорганізувати цей пливкий і соціяльно слабо вироблений елемент, все таки пробні страйки, зорганізовані на просторі Бережанської округи в 1936 р., дали добрі початкові наслідки. Пропорція снопів — робітники отримували винагороду в натурі, котрийсь там з черги зжатий сніп — пересунулася в наслідок рішучих вимог страйкуючих у гарячий час жнив на користь робітників.

На жаль, рільні страйки не досягли масового розповсюдження. Головна перешкода була в тому, що знавець відносин на Поділлі, що особисто реферував ці справи, був незабаром заарештований, і серед труднощів у наладнанні організаційного апарату ця цікава і в той же час з національного і соціяльного погляду болюча справа не була організацією доведена до кінця.

Як було згадано, від 1935 р. ОУН у Західній Україні перейшла, загально беручи, від тактики голосної масової пропаганди (коли не рахувати Волині) до праці над вихованням організаційної мережі і до підготови зав'язків повстанських збройних відділів. Однієї акції організація одначе не переставала робити. Крім акції проти державних монополів (тютюну і алькоголю), про що вже згадано, були ще неперебійно ведені культ поляглих і сипання символічних могил на честь борців за українську державу.

Культ поляглих героїв дуже закоренився в Західній Україні, і він мав особливо сильну мобілізуючу силу. Святкові походи на Маківку, Лисоню, зеленосвяткові походи на кладовища, церковні відправи на могилах вояків українських армій відбувалися при участі тисяч людей. Як зразок вияву такого культу слід вважати маніфестаційний похорон ген. УГА Тарнавського у Львові. Цей похорон з погляду організації і масовости був на ділі політичною маніфестацією українців у столиці Західньої України.

Тоді як у церковно-обрядових походах брало участь усе українське громадянство, підпілля плекало цей культ, організуючи сипання символічних могил. Майже не було села, де не було б такої могили з хрестом. Поліція довго вела боротьбу проти цього, руйнуючи могили і усуваючи поставлені хрести, чим ображала, попри національні, і релігійні почування. Не диво, що акція сипання могил знаходила живу підтримку всього українського населення, і вона була, поруч з протиалькогольною, однією з акцій, заініційованих ОУН, і йшла справді неперебійно. Руйновані поліцією могили за ніч відновлювано, ставлено нові хрести. Спроби влади усунути могилу алярмували все село, що збігалося на місце блюзнірства. Бували випадки, коли в могили клали зімпровізовані бомби, вибухи яких карали блюзнірів.

В середині тридцятих років виринув важкий конфлікт між організацією в Україні і проводом за кордоном, і ця проблема в різних варіянтах актуальна ще до нинішнього часу.

Перший привід до конфлікту дало переказане Ст. Бандерою з тюрми підозріння, що хтось із закордонного штабу, найправдоподібніше Я. Барановський, діє як польський провокатор. Підозріння це базувалося на тому, що, як переказував мені брат Ст. Бандери, повернувшися з побачення з ним, три особливо таємні деталі зв'язку, який ішов з краю за кордон через Тєшин, були польській поліції відомі. Через місто Тєшин переходив польсько-чеський кордон, і це дуже полегшувало, як тепер кордон секторів у Берліні, нелегальний перехід з однієї держави до другої. Ці умови організація використала, як і умови, які давав Данціґ, для втримування зв'язку, і певні дрібні, але важливі таємниці цього зв'язку, відомі тільки кільком членам організації, знала, як переслухання виявило, також польська поліція. Тому що один із тих, хто ці деталі знав, був Я. Барановський, підозріння у зраді впало на нього.

Хоч в атмосфері загального заламання центру організації в краю і її зв'язків легко могли постати підозріння, що хтось зрадив або виконує ролю провокатора, проте для засади цю справу треба було потрактувати серйозно. Неясностей одначе було безліч. Вони походили не тільки з того, що дехто з провідних членів, охоплений атмосферою загального провалу, склав широкі свідчення перед поліцією про діяльність організації, і не тільки в наслідок того, що поліція систематичним слідженням краківської групи членів ОУН, зайнятих між іншим зв'язком через Тешин, знала багато про їхню діяльність, але і з того, що весь архів ОУН, який був у Празі, чеська поліція видала ще перед замахом на Перацького польській владі. Зрозуміло, що заарештовані провідні члени не могли зорієнтуватися, що поліція знає із зізнань, що з свого слідження, що з згаданого архіву, а що у наслідок провокативної діяльности здогадного зрадника.

Треба взагалі дивуватися, що в цьому хаосі виникло так мало підозрінь. Випадок хотів, щоб єдине підозріння впало на. Я. Барановського, брат якого, на жаль, дійсно відограв ролю провокатора в кінцеву добу існування УВО.

Автор цих спогадів переказав зміст і причину підозріння за кордоном першій особі, яку зустрів. Це була згадана А. Чемеринська, відданість якої боротьбі була неоднократне випробувана. Справу ускладнювало те, що А. Чемеринська була нареченою Я. Барановського, і важко було вимагати, щоб вона, будучи певною, що підозріння безпідставне, не сказала про нього Барановському. Заперечуючи якнайрішучіше можливість зради з боку Я. Барановського, А. Чемеринська вказала на відомі мені зрештою безпосередньо персональні джерела недовір'я Ст. Бандери до особи Я. Барановського, які, коли вони були, нехай і малою мірою, дійсно мотивом підозріння, показували б, до якої драматичної безодні можуть довести неопановані людські пристрасті.

Справа Я. Барановського була кілька разів з'ясована полк. Коновальцеві, насамперед мною, а далі покійним 3. Коссаком і Я. Стецьком. В усіх випадках полк. Коновалець заявив, що підозріння безпідставне і що він має повне довір'я до Я. Барановського, який є його головною підпорою в оперативних справах.

Що це підозріння не було переконливе, показав зрештою факт, що в 1940 р., коли всі в'язні зустрілись і коли можна було розібратися в усіх неясностях, підозріння супроти Я. Барановського було доведене не аргументами з 1936 р., а таємними записками польської поліції, що ніби були знайдені в польських архівах після упадку польської держави.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Світла і тіні ОУН» автора Ребет Лев на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Проблеми і дії“ на сторінці 1. Приємного читання.