Розділ «Україна: найбільша проблема Європи»

Українське питання

Виклад доповiдi, виголошеної у Близько- i Середньосхiдному Товариствi 1 лютого [1939 р. ], з ласкавої згоди сера Франка i ледi Нювнес, за адресою Принцес Гейт, 55 [Лондон]. Головував мiстер Трейсi Фiллiпс, кавалер Вiйськового Хреста. Додано деякi iсторичнi та iншi примiтки.[17]

ПРОТЯГОМ останнiх кiлькох мiсяцiв Україна — зовсiм невiдома Заходовi країна — опинилася в центрi свiтової уваги. Гадаю, бiльшiсть людей можуть сказати, що знають мало або й нiчого не знають про неї. Це не їхня провина. Для такого незнання є поважнi причини. Поневолювачi України добре подбали про те, щоб вона залишалася незнаною; вони заперечували навiть її iснування. Дуже важко уявити собi щось бiльш гiдне осуду, нiж замовчування народу, котрий за давнiм правом належить до родини європейських нацiй. Але неконтрольованi подiї тепер вивели Україну на мiжнародну арену.

Попри загальну, хоча й зрозумiлу непоiнформованiсть у цiй справi, переважає думка, що вiд вирiшення української проблеми буде залежати доля Європи. Ця думка має своє виправдання. Територiєю Україна в три-чотири рази переважає, а населенням дорiвнює Великiй Британiї. Коли Москва захопила Україну, то швидко по тому був завойований i Кавказ. Вiдтодi для Росiї вiдкрилися шляхи до Близького Сходу, i її мрiї про захоплення Константинополя тепер не здаються фантастичними. Вiдтодi ж таки європейським народам — крiм тих, що зважились на заморську експансiю, — доводиться тулитися на пiвостровi на краю велетенського континенту, що розкинувся вiд Пiвнiчного моря до Тихого океану. Версальський договiр затвердив цей територiальний подiл. Як наслiдок, сьогоднiшня Московiя, яка тепер називає себе Радянським Союзом, панує над понад 200 нацiональностями, займає територiю близько дев'яти мiльйонiв квадратних миль, а всi iншi нацiї Європи тiсняться на пiвтора мiльйонах квадратних миль.

З усiх країн, пiдлеглих Радянському Союзовi, Україна найбiльша й найважливiша. Розташована мiж двома великими системами гiр — Кавказом i Карпатами — на сходi вона межує з Азiєю, на заходi втискається в Центральну Европу, а на пiвднi, з чорноморських берегiв, має доступ до Середземноморського басейну. Перед вiйною вона була роздiлена мiж двома державами, Росiєю та Австро-Угорщиною, i пiсля вiйни розчетвертована мiж Росiєю, Польщею, Румунiєю та Чехословаччиною.

З огляду на унiкальне географiчне положення України, маємо всi пiдстави вважати, що в наш час, коли стiльки народiв хочуть не просто утриматися на своїх посiлостях, але й поширити їх, будь-яка серйозна спроба з боку України скинути поневолювачiв i об'єднати свої чотири розмежованi частини в одну незалежну Українську державу неодмiнно викличе справжню панiку.

Якщо ж Українi в цьому пощастить, то на сходi Європи з'явиться держава, за територiєю й населенням друга пiсля Росiї. Такого масштабу подiя, найвiрогiднiше, викликала б одночаснi й важливi змiни всюди. Вона вплинула б, i чи не вирiшальним чином, на долю бiльшовизму в Радянському Союзi, а можливо, й нацiонал-соцiалiзму в Нiмеччинi. Вона також вирiшила б майбутнє Польщi, Румунiї та сусiднiх земель i вiдкрила б новi грандiознi проблеми перед Британською iмперiєю.

Якими є надiї на успiх України? Перш нiж вiдповiсти на це питання, хочу зауважити, що сам я не належу до друзiв України. Я зацiкавлений цiєю боротьбою лише як дослiдник Схiдної Європи.

Бiльшiсть росiян завжди виявляли — i сьогоднi ще виявляють — дуже примiтивний пiдхiд у стосунках з Україною. Я кажу про старорежимних, а не про пiдрадянських росiян: «Немає й нiколи не було нiякої української нацiї», — твердять вони в заслiпленнi. Таке запевнення було офiцiйно проголошене мiнiстром внутрiшнiх справ у 1863 роцi i вiдтодi часто повторюється. Україна, мовляв, це просто пiвденна частина Росiї. Багато полякiв також заперечували iснування української нацiї, кажучи, що Україна — це тiльки частина Польщi. За цими амбiтними суперечками й претензiями лежить причина трагедiї України.

Оскiльки є багато чого сказати про сучаснi подiї, менi не слiд довго зупинятися над давноминулим. Але тому, що ще й тепер росiяни i декотрi, хоч i меншою мiрою, поляки твердять, що український нацiоналiзм не має глибокого корiння, коротке звернення до iсторiї необхiдне для розумiння сучасних подiй.

Можна довести, що Українська держава iснувала впродовж трьох окремих перiодiв. Перший iз них — вiд дев'ятого до тринадцятого столiття. Бiльш нiж триста рокiв на територiї, знанiй сьогоднi як Україна, iснувала потужна й культурна держава, одна з найпередовiших у Європi. Це й була Україна, вiдома тодi пiд назвою Русь, i її столицею був Київ. Хоч її зв'язки з пiвнiччю були незначнi, росiяни тепер стверджують, що вона тотожна з Росiєю — тобто з країною, яка виникла на кiлька столiть пiзнiше. А далi вони присвоїли собi її територiю, її народ, героїв, святих, культуру i все майно. Проте їхнiй-таки видатний iсторик Ключевський визнає, що населення цих двох регiонiв складалося з окремих рiзних етносiв i що їхнi фiзичнi властивостi чiтко вiдрiзнялися.

Другим перiодом української незалежностi була Козацька доба. Коли Україна, спустошена татарськими ордами й нападами з пiвночi, лежала безпомiчна, Литва й Польща зайняли її територiю. І в XVI столiттi, коли цi двi держави уклали союз, Україна майже вся опинилася пiд польським пануванням. Цiкаво пригадати, що в той час i литовцi, й поляки однаково боялися Москви й Нiмеччини. Тодi здавалося, що Україна як держава мала остаточно зникнути. Щоб вижити, вищi верстви української нацiї мусили полонiзуватись, а українське селянство було закрiпачене польською шляхтою та євреями.

І тут сталася подиву гiдна рiч. Козаки, якi iснували ще в стародавнiй Українi (називалися вони «бродниками»), з'єдналися й заснували свою славетну державу на островах нижче порогiв на Днiпрi. Систему правлiння в тiй державi можна, мабуть, назвати демократичним деспотизмом. Щорiчно козаки голосуванням вибирали собi правителя, якого називали гетьманом i який мав владу над життям i смертю своїх виборцiв. Але завжди наприкiнцi гетьманування вiн складав звiт про свою дiяльнiсть при владi, i якщо виявлялося, що надто зловживав нею, то мiг i на палю потрапити або позбутися голови.

Козацька держава була фактично продовженням — у своєрiднiй формi — незалежностi українського народу. Це правда, що та держава визнавала суверенiтет польських королiв над собою i часом служила їм, але не терпiла над собою нiякого iншого закону, крiм свого, i жодна сила на землi не пробувала вибити її з острiвньої твердинi. Козаки, коли бачили в тому потребу, воювали з татарами, турками, а то й з поляками. Тож не диво, що польський король Стефан Баторiй сказав про них: «Колись iз цих лотрiв постане незалежна держава».

Однаково сильнi на водi й на сушi, козаки часто дiставалися аж до Анатолiї й поверталися з великою здобиччю. Серед них завжди панував дух бунту, живе вiн i в сьогоднiшнiй Українi. Боплан, французький iнженер, що служив у тих часах польському королю й прожив в Українi цiлих 17 рокiв, так написав про них: «Без волi в них немає бажання жити, i це, власне, є причиною того, що вони швидкi на опiр i бунт проти державного закону, коли почувають себе обмеженими ним; рiдко коли проминає сiм-вiсiм рокiв без їхнiх повстань».

Подiбнi речi говорили про них i iншi вченi. Всi погоджувались на тому, що козакiв нiщо не може стримати в їхнiх намiрах, що вони гордi й марнославнi i легше приймають смерть, нiж неволю.

Часто ряди козакiв поповнювали українськi селяни, що втiкали вiд польських панiв, а також чоловiки iнших нацiй, закоханi в вiльне бойове життя. З цiєї войовничої, заповзятливої й кмiтливої людностi формувався кiстяк української нацiї. Українська проблема, отже, має бiологiчну й расову природу, i жоднi заходи, якi не враховують цього факту, не сприятимуть її розв'язанню. Козаки завжди захищали українське селянство. Безстороннi науковцi погоджуються, що затиснутi мiж польськими землевласниками та євреями, що служили їм агентами, а нерiдко й управителями, селяни були доведенi до крайнiх злиднiв i зневаженi. Навiть єврейськi iсторики з похвальною об'єктивнiстю визнають, що євреї в тi часи були всемогутнi. Вони управляли панськими економiями, монополiзували цiлi мiста i тримали контроль у своїх руках не тiльки над податками, але й над доходами православної церкви, стягали плату за хрещення й похорони, часто в ролi чиновникiв вели судочинство. Один єврей, що жив у тi часи, якийсь Мозес Гановер, згадуючи, як козаки часто вiдбирали у євреїв золотi та срiбнi скарби, вiдзначав, що то була лише розплата за їхнi грiхи.

1648 року прославлений козацький гетьман Хмельницький, чиє справжнє прiзвище було Хмель, мобiлiзував усi козацькi сили й скинув подвiйну тиранiю. Україна стала вiльною й незалежною, а Хмеля почали порiвнювати з Кромвелем, з яким вiн справдi мав листування. Не маючи достатнiх сил, щоб воювати водночас iз поляками, москвинами й татарами, Україна уклала союз iз Москвою на рiвних правах, але Москва вiроломно ввела переважнi сили в Україну, яку врештi-решт анексувала. Дев'ятьма роками пiзнiше, знесилена вiйнами й конфлiктом iз Польщею i неспроможна впокорити козакiв, якi не переставали бунтуватись, Москва дiйшла з Польщею згоди й подiлила з нею Україну. Та ще цiле столiття по тому козаки часто вчиняли вiдчайдушнi бунти.

При кожнiй такiй нагодi Москва великими групами засилала їх до iнших частин iмперiї (ця сама система винищення практикується тепер Совєтами), зокрема багато козакiв було вивезено копати канали в отруйних багнах бiля Петербургу, де вони й гинули масами.

Як тiльки Москва закрiпила владу над Україною, вона змiнила свою назву з «Московiї» на «Росiю». Знову виглядало, що український народ мав бути стертий з лиця землi. Щоб зберегти себе фiзично, його вищi класи мусили робити те, що вiд них вимагалося, тобто пiддатися зросiйщенню й спольщенню. Але в народi, помiж селянством, український нацiоналiзм продовжував жити. Починаючи з романтичного руху ХІХ столiття, вiн поступово вилився в лiтературнi форми i врештi став полiтичним. Спочатку той нацiоналiзм можна було задовольнити навiть чимось меншим, нiж автономiя; коли ж навiть росiйськi лiберали не захотiли й слухати нi про якi бодай обмеженi поступки, вiн поступово, але впевнено перейшов у сепаратизм.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українське питання» автора Лоутон Ланселот на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Україна: найбільша проблема Європи“ на сторінці 1. Приємного читання.