Розділ ««Рукописи не горять»»

Українське питання

«Рукописи не горять», — я подумки згадав цю давню сентенцiю, коли вперше вiдкрив унiкальнi матерiали Англо-українського комiтету, люб'язно надiсланi вченими Інституту iсторiї України.

У тому фактi, що вiднайденi документи сьогоднi стають надбанням читацької громадськостi, я з приємнiстю бачу не лише ознаку iсторичної справедливостi, але й незворотну логiку повернення багатолiтнiх знань про Україну до найширших мiжнародних полiтичних i громадських кiл.

Як свiдчать архiви, навiть у найбiльш похмурi часи бездержавного iснування, наша нацiя викликала незаперечний iнтерес у багатьох полiтикiв i дослiдникiв. І мабуть не один iнтелектуал замислювався над запитаннями — як могло статися, що багатомiльйонна нацiя у центрi Європи не здобула державного суверенiтету? Чи є перспектива в її державностi? І коли така перспектива реалiзується?

Читаючи справдi iсторичну промову «Українське питання», виголошену вiдомим журналiстом Ланселотом Лоутоном пiд час засiдання Англо-українського комiтету у Палатi Громад 29 травня 1935 року, кожен з нас одразу помiтить знайомi контури цих запитань. Про це свiдчать подив i обурення, з якими у промовi емоцiйно наголошується: «Щоб отак у добу високорозвиненого зв'язку та видатних iнтелектуальних досягнень можна було створити iлюзiю, нiби потужна, жива нацiя нiколи не iснувала, а якщо й iснувала, то щезла кiлька сот рокiв тому, — це може здатися неймовiрним, хоча вже в нашi новiтнi часи ми маємо багатющий досвiд репресивної сили автократичних режимiв…».

Втiм, уважний читач помiтить, що емоцiя цих слiв використана у промовi Ланселота Лоутона не задля риторичного наголосу. У висновках британського журналiста сформульовано оцiнку, в якiй — супроти усього тогочасного скепсису i недовiри до «українського питання» — чiтко постає логiка неминучостi вiдродження Української держави.

Навряд чи члени Англо-українського комiтету володiли даром провидцiв. Нi, зовсiм навпаки — вони керувалися логiкою iсторичних процесiв, якi, в українському випадку, пiдтверджували державну перспективу України. Саме ця логiка дозволила Ланселоту Лоутону стверджувати, що «головна проблема сьогоднiшньої Європи є проблема українська» i «становище в Українi, де визвольний рух набув величезного розмаху, доходить тiєї межi, коли перемiни неминучi», а, крiм цього, «(миру) не буде доти, доки українська проблема не знайде свого належного вирiшення».

В образi автора цитованої промови, пана Ланселота Лоутона я бачу не лише проникливого полiтолога i геополiтика, але й справжнього прихильника українсько-британського партнерства. У його порадах, спрямованих до уряду Великої Британiї, впевнено прозвучала аргументована i розважлива пропозицiя звернути особливу увагу на Україну i бути готовими до якiсно нового розвитку подiй. Бiльше того, його устами Англо-український комiтет недвозначно заперечив полiтику iгнорування «української теми» i легковажне iгнорування її державницького вимiру.

Сьогоднi ми маємо можливiсть переконатися в тому, наскiльки далекоглядними були вельмишановнi члени Англо-українського комiтету.

Історична справедливiсть перемогла.

Україна вiдновила власну державнiсть. Нинi наша держава належить до найбiльш помiтних гравцiв на європейських теренах.

У цьому контекстi ми надаємо особливого значення розвитковi тiсних партнерських вiдносин з Великою Британiєю як державою, з якою нас єднають глибокi полiтичнi, економiчнi i культурнi зв'язки. Вiдтак, з емоцiйнiстю Ланселота Лоутона, хочу i в свою чергу долучитися до числа прихильникiв українсько-британського дiалогу, в якому бачу важливу опору Об'єднаної Європи та її подальшого поступу.

Упевнений, що перспектива змiцнення спiвробiтництва мiж Україною i Великою Британiєю є неминучою, оскiльки її основу визначає логiка не лише двосторонньої, але й загальноєвропейської вигоди i потреби. На моє переконання, така ж чiтка логiка обумовлює суть прогнозiв, якi все частiше лунають у європейських столицях, i в яких дедалi чiткiше йдеться про неминучiсть членства України в Європейському Союзi.

Історiя дає нам чимало важливих i повчальних урокiв.

З архiвних глибин до нас — сучасних полiтикiв, дипломатiв, iсторикiв — надходять послання, якi змушують пiднестися над рутиною щоденних справ i по-новому поглянути на власну працю й оцiнки. До таких безцiнних послань, безперечно, належать документи Англо-українського комiтету.

Я глибоко вдячний українським вченим — спiвробiтникам Інституту iсторiї України за те, що завдяки їм нацiональна iсторична наука вiднинi поповнена справжньою перлиною полiтологiчної думки.

Вiрю, що для багатьох читачiв вивчення цiєї книги стане приводом для нових цiкавих роздумiв та iдей. І вельми важливо, щоб вiднайденi документи поповнили книжковi полицi українських i британських лiдерiв як мудре нагадування про наше минуле i шляхетний натяк про важливiсть активної спiвпрацi i дружби задля майбутнього.

Борис ТАРАСЮК,

Мiнiстр закордонних справ України


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українське питання» автора Лоутон Ланселот на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „«Рукописи не горять»“ на сторінці 1. Приємного читання.