Розділ дев’ятий ЗНИЩЕННЯ ДИКТАТОРСЬКОГО РЕЖИМУ

Від диктатури до демократії

ЗНИЩЕННЯ ДИКТАТОРСЬКОГО РЕЖИМУ

Кінцевий наслідок добре організованих і успішних кампаній політичного спротиву полягає у зміцненні руху опору та розширенні суспільних сфер, в яких контроль диктатури буде обмежений. Під час проведення цих кампаній також накопичується важливий досвід політичного спротиву та відмови від співпраці, який стане у нагоді, коли рух опору набуде широких масштабів.

Як зазначалося у третьому розділі, для збереження своєї могутності диктатори потребують покори, співпраці та підпорядкування. Не маючи доступу до джерел сили, політична влада диктаторів слабне і врешті-решт зникає. Отже, найважливіше, що необхідно для повалення диктатури, — позбавити її підтримки. Варто розглянути, як політичний спротив може вплинути на джерела сили.

Доступними засобами підриву морального та політичного авторитету режиму — його легітимності — є символічне невизнання та спротив. Чим міцніший авторитет режиму, тим більше йому упокорюються, а, отже, він може розраховувати на більшу співпрацю. Для того, щоб створити серйозну загрозу диктаторському режиму, морального осуду замало, — його слід підтвердити діями. Відмова від співпраці і покори надзвичайно важливі для ізоляції джерел сили режиму.

Людські ресурси — це друге (після авторитету) важливе джерело сили режиму, що означає кількість та значущість осіб чи груп, які підкоряються, співпрацюють або допомагають диктаторам. Відмова від співпраці значної частини населення може створити серйозні проблеми режимові. Наприклад, якщо цивільні службовці вже не працюють ефективно або навіть не виходять на роботу, це може серйозно порушити функціонування адміністративного апарату. Здатність диктаторів здійснювати свою волю буде так само значно послаблена, якщо серед людей чи груп, які відмовляються від співпраці, є спеціалісти, що володіють особливими знаннями та навиками. Навіть здатність диктаторів приймати адекватні рішення та провадити ефективну політику може серйозно постраждати внаслідок таких дій.

Якщо послабити або кардинально змінити психологічні та ідеологічні впливи — так звані нематеріальні чинники, — які змушують людей підкорятися і допомагати правителям, населення буде більш схильним до непокори і відмови від співпраці.

Влада диктаторів також прямо залежить від доступу до матеріальних ресурсів. Якщо контроль над фінансовими ресурсами, економічною системою, власністю, природними багатствами, транспортною системою та засобами зв’язку перебуватиме в руках фактичних або потенційних опонентів режиму, це означатиме, що ще одне важливе джерело сили режиму стане вразливим або й буде усунене. Страйки, бойкоти та розширення автономії в економічній сфері, системі зв’язку і транспортних засобів також сприятимуть послабленню режиму.

Як зазначалося раніше, головним джерелом сили диктаторів є здатність застосовувати погрози та санкції — залякувати і карати тих, хто виявляє свій норов, непокору та відмову від співпраці. Це джерело сили можна послабити двома шляхами: по-перше, якщо населення готове, як у воєнний час, зіткнутися з серйозними наслідками, що визначатимуть ціну спротиву, ефективність застосовуваних режимом санкцій суттєво зменшиться (репресії диктатури не забезпечать бажаної покори); по-друге, якщо поліція та військові сили самі будуть виявляти невдоволення, вони можуть, особисто чи масово, в той чи інший спосіб ухилятися від виконання наказів на ув’язнення, побиття чи стрілянину по учасниках опору. Якщо вже диктатори не можуть покладатися на поліцію і військові сили при здійсненні репресій, це означає, що на диктатуру справді насунулась серйозна загроза.

Отже, для досягнення успіху в боротьбі проти сильної диктатури необхідно, щоб відмова від співпраці та спротив сприяли обмеженню доступу режиму до джерел сили, а то й цілковитій їх ізоляції. Без постійного поповнення своїх сил диктатура ослабне і врешті-решт зазнає краху. Тому стратегія планування політичного спротиву повинна спрямовуватися саме на найважливіші джерела сили диктатора.


Розширення свободи


На етапі вибіркового опору політичний спротив може бути поєднаний з розширенням самостійності соціальних, економічних, культурних і політичних інституцій, що суттєво розширить «демократичний простір» суспільства і сприятиме обмеженню диктаторського контролю. Коли громадянські інституції зміцніють, населення зможе продовжувати будувати незалежне суспільство поза контролем диктаторів, незалежно від їхнього бажання. Якщо ж диктатура почне втручатися, щоб придушити таке «розширення свободи», ненасильницький спротив можна застосувати для оборони цього нового відвойованого простору, внаслідок чого режим буде змушений зіткнутися ще з одним «фронтом» боротьби.

Іноді поєднання опору і процесу створення інституцій може призвести до свободи де факто, коли баланс сил в суспільстві змінюється настільки кардинально, що розпад диктаторського режиму і формальне встановлення демократії не викликає сумнівів. Яскравим прикладом прогресивного оновлення суспільних функцій та інституцій шляхом руху опору є Польща 70-80-х років. Так, попри переслідування, католицька церква ніколи не була повністю упокорена комуністичним режимом. 1976 року окремі представники інтелігенції та робітничого класу для втілення своїх політичних ідей почали створювати групи на зразок KOR (Комітет оборони робітників). Була створена профспілка «Солідарність», яка володіла величезним потенціалом для ефективного проведення страйків, що 1980 року сприяло її легалізації. Селяни, студенти та багато інших груп населення також створювали свої незалежні організації. Коли комуністи усвідомили, що ці групи змінили політичні реалії в суспільстві, вони знову заборонили «Солідарність» і повернулися до військового правління.

Проте навіть за численних ув’язнень і жорстоких переслідувань нові незалежні суспільні інституції продовжували функціонувати; видавалися десятки нелегальних газет і журналів, підпільні видавництва щорічно публікували сотні книг, а відомі письменники бойкотували прокомуністичні публікації і державні видавництва. Подібні процеси відбувалися і в інших суспільних сферах.

Військовий комуністичний уряд Ярузельського змальовували як вершника, що скаче по головах суспільства. Службовці залишалися на своїх посадах у тих самих кабінетах, режим все ще міг чинити тиск на суспільство через покарання, ув’язнення, арешти, цензуру тощо, однак контролювати суспільство він уже не міг. Остаточне повалення режиму було лише справою часу.

Навіть якщо диктатура все ще утримує урядові посади, іноді можна створити демократичний «паралельний уряд». Він міг би ефективно діяти як конкурентний альтернативний уряд, якому населення та суспільні інституції висловлюють довіру, підтримку і готовність до співпраці. За таких умов диктатура поступово втрачатиме всі ознаки уряду. Врешті-решт на етапі переходу до демократичної системи демократичний альтернативний уряд може повністю замінити диктаторський режим. Наступними кроками перехідного етапу повинна стати належним чином прийнята конституція та проведені вибори.


Повалення диктатури


Протягом інституціональних перетворень у суспільстві рух спротиву та відмови від співпраці може розширитись. Стратеги демократичних сил повинні передбачити заздалегідь, що в певний момент демократичний рух вийде за межі вибіркового опору, розпочнеться масовий спротив. У більшості випадків створення, організація та розширення можливостей руху опору вимагатиме певного часу, і розгортання масового спротиву може розпочатися лише через кілька років. Протягом цього проміжного періоду слід проводити кампанії вибіркового опору, спрямовані на досягнення принципово важливих політичних цілей, залучаючи широкі верстви населення на всіх рівнях. З урахуванням організованого та дисциплінованого політичного спротиву під час розширення цих заходів, швидше за все приховані слабкі місця диктатури стануть очевидними. З часом поєднання сильного політичного спротиву та створення незалежних інституцій, імовірно, сприятиме підвищенню уваги міжнародної спільноти до демократичних сил. Це може викликати міжнародний дипломатичний осуд режиму, бойкоти та ембарґо на підтримку демократичних сил (як було у Польщі).

Стратеги повинні знати, що в деяких випадках повалення диктатури відбувається дуже швидко, як, наприклад, у Східній Німеччині 1989 року. Таке стає можливим за умови, що джерела сили режиму повністю ізольовані внаслідок всенародної революції проти диктатури. Проте це трапляється нечасто, тому краще розраховувати на тривалу боротьбу (але бути готовими і до короткочасної).

Під час визвольної боротьби слід святкувати навіть незначні перемоги, відзначаючи тих, хто зробив внесок у їх досягнення. Такі святкування допоможуть підтримати моральний дух опору, який знадобиться на наступних етапах боротьби.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Від диктатури до демократії» автора Шарп Джин на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ дев’ятий ЗНИЩЕННЯ ДИКТАТОРСЬКОГО РЕЖИМУ“ на сторінці 1. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи