РОЗДІЛ 6. СТАНОВЛЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА

На нашу думку, загальнодержавна концепція повинна враховувати умови, за яких жорсткі механізми, що забезпечують уніфікацію та єдине централізоване управління всією інформаційно-телекомунікаційною інфраструктурою, зруйновані, а нові, що засновані на економічній та суспільній необхідності та створені на основі ринкових стимулів, ще не працюють повною мірою. Обсяги українського ринку інформаційних продуктів та послуг не можна порівняти із ринками розвинених західних країн. Необхідна його структурна реорганізація та модернізація, що потребує значних інвестицій. Вважаємо, що необхідно більш чітко визначити, що повинна робити держава, а що - ринкові структури. Процес розподілу відповідальності та власності між державою і ринком в інформаційній сфері ще не здобув сталих рис. Співвідношення держава - ринок для України дещо інше, ніж у країнах з прозорою ринковою економікою. Ринкові стимули поки що не в змозі забезпечити відтворення інформаційних ресурсів і технологій. Концепція державної інформаційної політики в Україні повинна виходити з цього положення, а не копіювати у всьому загальні підходи зарубіжних країн, що скеровані на удосконалення ринкових відносин, що вже давно існують, і механізмів у галузі створення та використання інформаційно-комунікаційних технологій.

Найбільшого успіху на шляху до інформаційного суспільства досягають країни, у яких держава формує і активно проводить у життя відповідну цілеспрямовану політику. Роль держави постає у створенні сприятливих умов для розвитку цього процесу, до яких можна віднести:

- максимальне залучення ресурсів (кадрових, фінансових, матеріальних і ін.) до інформаційного виробництва;

- нормативно-правове та нормативно-технічне регулювання;

- підтримка проектів і програм, які демонструють можливості інформаційного суспільства;

- розвиток міжнародного інформаційного обміну та співробітництва.

3. Побудова інформаційного суспільства в Україні

Інформаційне суспільство в Україні задеклароване в розділі 13 Програми інтеграції України в Європейський Союз. Відповідно до цієї Програми розвиток інформаційного простору в нашій країні визначається як станом інформаційних технологій (програмно-технічні засоби доступу до інформації, телекомунікаційна складова тощо), так і кількісним та якісним складом доступних на ринку інформаційних продуктів.

У1998 р. Верховною Радою України розроблено й законодавчо затверджено "Національну програму інформатизації України", у вересні 1993 року Уряд прийняв "Комплексну програму створення єдиної національної системи зв'язку", а також важливого значення має прийняття Закону України "Про Національну систему конфіденційного зв'язку України" у 2002 році тощо.

Україна є членом низки міжнародних організацій зв'язку та інформатизації - Всесвітнього поштового союзу (ВПС), Міжнародного союзу електрозв'язку (MCE), а також регіональних європейських організацій - Європейської конференції адміністрацій зв'язку (СЕРТ), Європейського інституту телекомунікаційних стандартів (ETSI).

Оскільки Україна визначила курс на євроінтеграцію, то вона має брати до уваги найкращі взірці та стратегії розвитку країн-членів Європейського Союзу у всіх напрямках життєдіяльності суспільства, зокрема у інформаційно-технічній сфері. Саме тому, реалізація стратегії становлення інформаційного суспільства ЄС знаходить своє відображення у відповідних спільних документах Україна - ЄС.

Так, у липні 1994 року було підписано Протокол про наміри між Державним комітетом зв'язку та інформатизації і Генеральним Директоратом XIII (в подальшому Генеральний Директорат ЄС з проблем інформаційного суспільства), який заклав на офіційному рівні підвалини для спільних дій в сфері інформаційного суспільства.

Подальшого розвитку положення даного Протоколу відобразились в Меморандумі про взаєморозуміння між Генеральним Директоратом з питань інформаційного суспільства Європейської Комісії і Державним комітетом зв'язку та інформатизації України щодо розвитку інформаційного суспільства, який був підписаний 14 вересня 2000 року.

Як зазначається в Меморандумі, Євросоюзта Україна погодились співпрацювати з метою розвитку інформаційного суспільства в Україні, визнаючи важливість цього для розвитку ефективної ринкової економіки та для забезпечення можливостей якісного працевлаштування.

Українська сторона підтвердила свій намір розвивати програму e-Ukraine, яка відповідає потребам українського суспільства, стимулювати розвиток послуг інформаційного суспільства в Україні. В свою чергу, Гендиректорат з питань Інформаційного суспільства буде надавати поради, які базуються на досвіді, отриманому в рамках програми e-Europe, та надаватиме можливість

Україні брати участь у відповідних заходах кожного разу, коли це буде доцільно. Гендиректорат також зобов'язався надавати поради у відповідь на запити з приводу стратегій Інформаційного суспільства, розроблених в Україні, а також надавати експортну та технічну допомогу згідно з існуючими процедурами та правилами.

21 вересня 2005 року відбулись Парламентські слухання з питань розвитку інформаційного суспільства в Україні, в яких взяли участь народні депутати України, представники центральних органів державної влади, провідні вчені та фахівці.

Основною метою цих слухань є сформування пропозицій, рекомендацій, які могли стати планом дій при прийнятті довгострокової програми розвитку інформаційного суспільства, незалежної від змін в уряді, парламенті та Президента тощо.

Акцентувалась увага на тому факті, що відсутність послідовної державної політики в Україні, спрямованої на побудову інформаційного суспільства, вже призвела до відставання від інших країн, а також сучасне інформаційне суспільство та його наступна фаза - суспільство, побудоване на знаннях, окрім технологічного, набуло багато вимірів: гуманітарного, мас-медійного, культурологічного, освітньо-наукового та інших. Для створення цілісної моделі такого суспільства і власне економіки знань та індустрії інтелектуальних інформаційних технологій Україні необхідно паралельно розбудовувати дві фази інформаційного суспільства; перша - прискорити побудову інформаційної та телекомунікаційної інфраструктури країни шляхом залучення зовнішніх та внутрішніх інвестицій; розширення конкурентного середовища серед провайдерів Інтернету та мобільного зв'язку; охоплення органів державного управління та провідних державних інституцій; друга - одночасно мобілізувати науку" освіту, промисловість, гуманітарну, мас-медійну сфери і бізнес на пріоритетних напрямах розвитку інформаційного суспільства" побудованого на знаннях.

Така стратегія дозволила б Україні побудувати розвинене інформаційне середовище, конкурентоспроможну індустрію інтелектуальних інформаційних технологій та власну економіку знань, стати повноправним членом міжнародної світової кооперації у створенні глобального інформаційного суспільства.