Розділ «Співробітництво України з Європейським Союзом»

Верховна Рада у Декларації про державний суверенітет України проголосила, що громадяни всіх національностей становлять її народ. Гарантії усім національностям, що проживають на території України, право їх вільного національно-культурного розвитку зафіксовані у Конституції.

З проголошенням незалежності Верховна Рада України прийняла 1 листопада 1991 р. Декларацію прав національностей. Законами України "Про національні меншини, в Україні", "Про освіту", "Про мови", "Основи законодавства України про культуру" створені сприятливі умови для культурного й. духовного піднесення представників усіх націй і народностей, які мешкають на території України. Надзвичайно важливе значення має забезпечення функціонування поряд з державною українською мовою мов національних меншин, якщо вони проживають компактно у межах певних адміністративно-територіальних одиниць. Усі вони вільно сповідують свою релігію, їм гарантується право використовувати свою національну символіку, відзначати національні свята.

Політика у сфері захисту національних меншин:

- національні меншини повинні мати всі громадянські, політичні, економічні, культурні права, як і домінуючий етнос;

- національним меншинам важливо забезпечити умови, що дозволяють зберігати та розвивати культурні особливості, мову, релігію;

- у ряді випадків меншинам слід надавати певні пільги;

- необхідно шукати мирні шляхи демократичного існування різних груп у суспільстві, орієнтуватися на діалог.

Права національних меншин:

- на вільне самовизначення, отримання і розповсюдження інформації та ідей за допомогою власних інформаційних засобів;

- пов'язані з використанням мови, свободи користування нею у приватному порядку і публічно;

- на користування мовою меншості у відносинах із владою, зокрема в судах, якщо меншість становить значну частину населення в окремих регіонах або в масштабах країни;

- на навчання за наявності умов рідною мовою в державних школах;

- на створення власних навчальних закладів на свої кошти із здійсненням контролю за навчальними планами;

- на відновлення, де це потрібно, споконвічних географічних найменувань мовою меншини, а також на використання мови корінного населення на дорожніх і вуличних знаках і вивісках.

Не взаємовиключний вибір для України - Єдиний економічний простір і єдиний європейський ринок. Єдиний економічний простір (ЄЕП) об'єднує митні території чотирьох країн - Російської Федерації, України, Білорусі і Казахстану. Єдині принципи регулювання економіки забезпечують вільне переміщення товарів, послуг, капіталу та робочої сили. Здійснюються також єдина зовнішньоторгова та узгоджені податкова, грошово-кредитна й фінансово-валютна політики. ЄЕП створився з метою розвитку торгівлі та взаємних інвестицій, що повинні забезпечити сталий розвиток економік сторін на основі загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, у тому числі правил і принципів Світової організації торгівлі. Мета ЄЕП - також розвиток економічного потенціалу, і конкурентоспроможності економік країн-членів ЄЕП на зовнішніх ринках. Крім того, до основних завдань ЄЕП входять формування єдиних принципів регулювання діяльності природних монополій (зокрема, у сфері залізничного транспорту, магістральних телекомунікацій, транспортування електроенергії, нафти й газу, забезпечення недискримінаційного доступу до послуг їх об'єктів та єдиних тарифів на них).

Одночасна інтеграція України у ЄЕП та у ЄС залишається проблемним як для фахівців, так і для суспільства. Можна стверджувати, що ЄЕП і єдиний європейський ринок дають можливість для України розвивати взаємовигідне співробітництво із своїми основними економічними партнерами, обсяги торгівлі з якими постійно зростають. Україні вигідно продовжувати прагматичне, взаємовигідне співробітництво з усіма партнерами. При цьому інтеграція має розглядатися не як мета, а як засіб забезпечення реалізації національних інтересів.

Вступ України до Європейського Союзу підгримують 45% громадян із країн ЄС, а не підтримують - 41 %. Про це свідчать результати дослідження, проведеного Європейською комісією. За даними опитування, найбільше прихильників інтеграції України з Європейським Союзом у країнах, які приєдналися до організації в 2004 р., - 66% їхніх громадян підтримують цю ініціативу.

У країнах - "старих" членах Європейського Союзу прихильників євроінтеграції українців 41 %. Приєднання України готові підтримати 76% поляків (15 % проти), 70 % литовців (11 % проти), 63 % кіпріотів, словенців і громадян Мальти (20 %, 25 % й 16%, відповідно, проти), 62 % словаків (23 % проти) і 61 % шведів (28 % проти). Також кількість прихильників вступу України в Європейський Союз перевищує кількість їхніх супротивників в Естонії й Греції (58 % проти 27 %), в Угорщині (50 % проти 40 %), в Іспанії (49 % проти 24 %), у Португалії й Чехії (46 % проти 29 % й 46 % проти 45 %), у Великобританії (45% проти 35%) і в Латвії з Ірландією (44% проти 36% й 44% проти 26%).

Проти вступу України в Євросоюз виступають більшість громадян Австрії (69 % проти, підтримують 18 %), Німеччини (64 % проти й ЗО % за), Люксембургу (54 % проти й 39 % за) і Фінляндії (54 % проти й 40 % за), Голландії (51 % проти й 40 % за), Бельгії (50 % проти й 46 % за), Данії (44 % проти й 43 % за), Франції (43 % проти й 40 % за), Італії (43 % проти й 42 % за). Опитування проводилося в червні 2005 р., було опитано 29320 європейців. Статистична похибка становить від 1.9% до 1,3%23.

За даними соціологічних досліджень, лише 20% населення України хоче бути у складі НАТО, а 70% населення у Європейському Союзі . Як показують соціологічні опитування, найвищий у країні рівень симпатій до Європейського Союзу, НАТО, а також до європейських та євроатлантичних цінностей демонструє західноукраїнське громадянство. Населення цього регіону є найбільш проєвропейським. Майбутнє України воно пов'язує з її вступом до Європейського Союзу.