РОЗДІЛ ІІ. ЄВРОАТЛАНТИЧНА ІНТЕГРАЦІЯ УКРАЇНИ

Історія створення і розвитку HATO

Організація Північноатлантичного договору (HATO - North Atlantic Treaty Association), яку також називають Північноатлантичним альянсом, була заснована 4 квітня 1949 року. її засновниками стали дванадцять країн:

- дві північноамериканські країни - США, Канада;

- три країни Західної Європи - Франція, Італія, Великобританія;

- три країни Бенілюксу - Бельгія, Нідерланди, Люксембург;

- три країни Північної Європи - Норвегія, Ісландія, Данія;

- одна країна Південної Європи - Португалія.

Договір підписали у Вашингтоні, через це його часто називають Вашингтонським договором. Він передбачав взаємний захист і колективну безпеку. Колективна оборона залишається головним завданням Альянсу Договір безстроковий. Це був перший союз післявоєнного часу. Приводом для його створення стала холодна війна, розмах якої весь час збільшувався. Оскільки західноєвропейські країни почували себе надто слабкими для індивідуального захисту, вони в 1947 році почали створювати структуру для співробітництва в захисті. В березні 1948 року п'ять країн - Бельгія, Франція, Люксембург, Нідерланди і Великобританія підписали Брюссельський договір. Він і став основою для НА ТО роком пізніше.

Договір поважає індивідуальні права всіх держав-членів Альянсу, а також їхні міжнародні зобов'язання згідно зі статутом ООН. Він зобов'язує кожну державу-члена взяти на себе частину ризику і відповідальності, пов'язаних із спільною безпекою, водночас надаючи кожному з членів Альянсу можливість користуватись перевагами спільної безпеки. Договір також вимагає від кожної держави-члена утримуватись від приєднання до будь-яких міжнародних зобов'язань, які йому суперечать.

НАТО є втіленням життєво важливих партнерських відносин між Європою і Північною Америкою. Це - міст через Атлантику. Північноатлантичний договір містив чотирнадцять загальних статей.

Найвідомішою є п'ята стаття. В ній говориться про спільну оборону із можливим використанням ядерної зброї. Вона відома під назвою "ядерна парасолька США". Така норма повністю відповідає Статутові Організації Об'єднаних Націй (ООН), котрий визнає "невід'ємне право на індивідуальну або колективну оборону, якщо відбудеться військовий напад на Члена Організації.

Ключовими є також статті 1 та 2. Стаття 1 констатує, що держави - члени НАТО - зобов'язуються "вирішувати всі міжнародні спори, учасником яких вони можуть стати, мирними засобами і таким чином, щоб не ставити під загрозу міжнародний мир, безпеку та справедливість, а також утримуватись від погроз силою чи застосуванням сили у будь-який спосіб, несумісний з цілями Організації Об'єднаних Націй".

Стаття 2 фіксує намір держав - членів НАТО - сприяти "подальшому розвитку мирних і дружніх міжнародних відносин, зміцнюючи свої незалежні інституції, домагаючись кращого .розуміння принципів, на яких ці інституції засновані, та створюючи умови для забезпечення стабільності і добробуту."

Альянс ніколи, навіть у роки "холодної війни", не використовував військову силу ані проти третіх країн, ані, тим більше, проти своїх держав-членів. Зобов'язавши Північну Америку захищати оборону Західної Європи, Альянс довів, що будь-яке намагання політичного та військового тиску на Західну Європу приречене на поразку. Водночас у такий спосіб було гарантовано, що політика окремих країн у галузі оборони поступово стане більш гармонійною та взаємозалежною.

Роль НАТО як політичного та військового союзу полягала у забезпеченні колективної, оборони від будь-якого можливого прояву агресії та підтриманні безпечного середовища для розвитку демократії та економічного зростання. Для стабілізації економіки західноєвропейських країн у період з 1947-го до 1952 р. були виділені кошти у рамках плану Маршалла. За словами тодішнього президента США Гаррі С.Трумена, план Маршалла та НАТО - "дві половинки одного горіха".

У 1949 р. у Вашингтоні було заплановано п'ять головних вимог, яких мусила дотримуватися кожна країна - член НАТО:

- ринкові відносини;

- достатньо сильні демократичні інститути;

- обов'язковий цивільний контроль над сферою безпеки й оборони;