РОЗДІЛ ІІ. ЄВРОАТЛАНТИЧНА ІНТЕГРАЦІЯ УКРАЇНИ

- координація проведення спільних заходів між Інформаційним центром НАТО, відповідним керівництвом Альянсу та українською стороною;

- сприяння збільшенню відповідної активності публічної дипломатії;

- надання допомоги з боку Словацької Республіки при адаптації військовослужбовців до цивільних умов та ліквідації надлишків зброї та військового спорядження.

Щодо членства в НАТО Україна мас проаналізувати та оцінити вигоди, які несе приєднання до цієї структури, та детальніше ознайомити громадян з функціями і завданнями Північноатлантичного альянсу. Відповідаючи на запитання студентів Національного університету імені Тараса Шевченка глава держави підкреслив: "Попереду ще дискусія щодо блоковості, як приєднатися до безпекових західних цінностей. Перед дискусією Україна має глибоко проаналізувати Й оцінити вигоди, які несе процес північноатлантичної інтеграції". Президент наголосив, що сьогодні громадянам бракує знань про функції та завдання НАТО. За його словами, ця організація продовжує концепцію "єдиного європейського дому", яка базується на спільній політиці в економічній, гуманітарній, соціальній та оборонній сферах. В.Ющенко наголосив, що "коли ми говоримо про інтеграцію економічних і соціальних цінностей, ми повинні в цьому контексті дивитися й на оборонну концепцію". Глава держави також запевнив, що блокування України з будь - якими міжнародними структурами має бути схвалено на загальноукраїнському рівні. "Без всенародного референдуму, - відзначив В.Ющенко, - ніхто не піде ні в НАТО, ні в ЄС, ні в будь-яку іншу міжнародну інституцію, яка потребує згоди громадськості". Коли в людей буде вся наявна інформація - тоді вони й зроблять усвідомлений вибір. Дійсно, багатьом людям не вистачає інформації про мету і принципи діяльності НАТО в XXI ст. Це - важливо. Адже динаміка процесу євроатлантичної інтеграції України значною мірою залежить від ставлення до неї з боку населення.

Ставлення громадян до вступу України в НАТО

Центр Разумкова протягом останніх п'яти років регулярно проводить соціологічне опитування з одним і тим же запитанням: "Якби наступної неділі було б проведено референдум щодо вступу до НАТО, яким чином ви б проголосували?" Протягом цього періоду були отримані такі відповіді:

Соціологічне опитування, проведене Центром економічних і політичних досліджень ім. О.Разумкова у вересні 2006 р., зафіксувало, що 51 % опитаних, даючи характеристику рівню своєї обізнаності щодо НАТО, визначають його як низький або відповідають, що взагалі нічого не знають про Альянс. Згідно з опитуванням Центру Разумкова, яке було проведено у жовтні 2006 р., лише 3 % респондентів визначають рівень власної поінформованості про Альянс як високий, а 49,9 % респондентів заявили, що хотіли б отримати про НАТО якомога більше інформації.

Серед обов'язкових процедур вступу до НАТО проведення загальнонаціонального референдуму немає. Це питання кожна країна вирішує самостійно. З усіх 26 країн-членів НАТО питання про приєднання країни до Організації Північноатлантичного договору виносилось на загальнонаціональний референдум лише в трьох країнах: в Словаччині (23-24 травня 1997 р.), в Угорщині (16 листопада 1997 р.) та в Словенії (23 березня 2003 р.). При цьому референдум в Словаччині був визнаний таким, що не відбувся, оскільки в ньому взяли участь лише 9,53 % виборців. Перед набуттям членства Словаччини в НАТО 29 березня 2004 р. референдум не проводився. Окремим випадком є референдум в Іспанії, який був проведений через чотири роки після приєднання країни до НАТО. На референдумі 12 березня 1986 р. вирішувалося питання подальшого перебування Іспанії в Північноатлантичному Альянсі і більшість іспанців висловилась за членство країни в НАТО .

Законодавство України не містить вимоги провести референдум щодо вступу до НАТО, але гарантує громадянам право на таке волевиявлення на всеукраїнському референдумі з народної ініціативи. Водночас, за оцінкою експертів, чинне законодавство щодо здійснення всеукраїнського референдуму з народної ініціативи має правові колізії та прогалини. Вони повинні бути усунені.

Отже, як не раз наголошував Президент України, держава обов'язково зважатиме на волю українських громадян, коли остаточно вирішуватиме питання про вступ до Альянсу. На нинішньому етапі проведення такого референдуму є недоцільним, передусім з огляду на надто малу поінформованість громадян щодо НАТО.

Отже, результати референдуму на нинішньому етапі відображали б не об'єктивну думку громадян, а рівень непоінформованості та поширення упереджених уявлень про НАТО в українському суспільстві. Референдум щодо членства України в НАТО доцільно проводити лише після всебічної загальнонаціональної інформаційно-просвітницької кампанії та отримання офіційного запрошення до вступу. Намагання провести референдум без широкої роз'яснювальної роботи (саме роз'яснювальної, а не агітаційної чи пропагандистської) і допоки на порядок денний не винесено питання про вступ України до НАТО, мас на меті добитися прийняття рішення на користь не українського суспільства, а особисто і корпоративно зацікавлених ініціаторів референдуму і в Україні, і за ЇЇ межами.

У контексті власне українських проблем важливо, що саме НАТО визнає необхідність повномасштабного залучення та включення України до процесу побудови системи безпеки в Європі. Сигналами з боку НАТО щодо позитивного ставлення до членства України в Альянсі є той факт, що Генеральний секретар НАТО тричі відвідав Україну впродовж 2005 року. НАТО офіційно проголосило, що двері Альянсу відчинені для України. Це є безпрецедентною увагою до неї. Нині відносини Україна-НАТО регулюють 15 двосторонніх документів. Ще 15 внутрішніх правових актів України та НАТО становлять правову базу розбудови взаємин між ними.48

НАТО наголошує, що нині найголовніше для України продемонструвати відчутний прогрес у втіленні реформ, оскільки будь-яке остаточне рішення стосовно членства залежатиме від якісних показників. Це необхідно насамперед самій Україні. Як засвідчує досвід країн, що вже є членами НАТО, або країн-кандидатів, процес інтеграції в Альянс окреслює ті рамки, в яких повинні відбуватися реформи, а використання ноу-хау, досвіду та практичної допомоги НАТО сприяє більшій ефективності цього процесу. Треба досягати стандартів НАТО. Від них залежать межі інтеграції України в Альянсі. Досягнення цих стандартів потребує насамперед прискореного економічного зростання, що базується на впровадженні новітніх високих технологій, структурній перебудові економіки України. За рахунок цього має бути забезпечене високоефективне використання виробничих, фінансових і людських ресурсів. Україна має подолати значну різницю у валовому внутрішньому продукті на душу населення і у доходах порівняно з країнами-членами НАТО.

Ці показники надзвичайно важливі в інтеграційних процесах, оскільки населення зростаючим споживанням стимулює виробництво, підтримуючи тим самим сталий економічний розвиток.

Процес євроатлантичної інтеграції України є логічним продовженням її стратегічного курсу на утвердження в суспільстві принципів демократії. Прагнення України бути визнаною європейською державою грунтується на спільному із західним світом розумінні та баченні суспільних цінностей. Створення громадянського суспільства, розвиток демократичних інституцій, забезпечення прав і свобод людини виступають пріоритетними національними інтересами України, які визначено де на початку її утворення як незалежної держави. Причому, заходи безпеки жодним чином не можуть призводити до обмеження демократії.

Нині Україна де-факто - нейтральна держава, однак їй не вигідно дотримуватися позаблокового статусу, при якому на підтримання своєї обороноздатності доведеться витрачати більше коштів. Тим більше, що узаконений позаблоковий статус України є міфом, оскільки ні в Конституції, ні в інших законах України така норма не зафіксована, не закріплена, її не існує. Тому з погляду права діяльність органів влади з підготовки України до інтеграції в євроатлантичні структури є законною.

Ще 1993 року Верховна Рада затвердила "Основні напрями зовнішньої політики України". В них визначено, що з огляду на кардинальні зміни після розпаду СРСР проголошений у Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року "намір стати в майбутньому нейтральною та позаблоковою державою має бути адаптований до нових умов і не може вважатися перешкодою її повномасштабної участі у загальноєвропейській структурі безпеки". Таку структуру безпеки, як наголошено в "Основних напрямах", належить створити "на базі існуючих міжнародних інститутів", зокрема НАТО. А "повне членство України в такій структурі створюватиме необхідні зовнішні гарантії її національної безпеки". Політична вага і військова міць НАТО можуть забезпечити незалежність і територіальну цілісність України краще, ніж непевний статус позаблокової держави. Тому для України було б нелогічним й надалі обмежувати свій внесок у зміцнення європейської безпеки тільки особливим партнерством з НАТО, дотриманням позаблокового чи нейтрального статусу.

При цьому з набуттям членства в Організації Північноатлантичного договору потрібно зберігати добросусідські відносини й стратегічне партнерство з Російською Федерацією та іншими державами світу, враховувати інтереси українських сусідів. Україною завершено договірно-правове оформлення державного кордону з країнами-членами НАТО (Польща, Румунія, Словаччина, Угорщина). Водночас, проводиться запланована демаркація державного кордону з Республікою Білорусь, Республікою Молдова та Російською Федерацією. Зусилля України спрямовуються на врегулювання існуючих питань.

Належне оформлення державного кордону сприятиме посиленню боротьби із загрозами, які становлять контрабанда, нарко-бізнес, хвилі біженців та нелегальна міграція. Визначення лінії державного кордону в Азовському і Чорному морях та Керченській протоці дозволить забезпечити безпеку судноплавства у цих складних для навігації акваторіях, збільшить можливість здійснення ефективної боротьби з такими транскордонними правопорушеннями як контрабанда, браконьєрство, недотримання норм захисту довкілля.

Євроатлантична інтеграція порушує ще одну складну для України економічну проблему - фінансові витрати, пов'язані з членством у НАТО.