РОЗДІЛ ІІ. ЄВРОАТЛАНТИЧНА ІНТЕГРАЦІЯ УКРАЇНИ

Базові елементи нової конфігурації міжнародних відносин і український інтерес:-

а) НАТО стає базовою структурою не тільки європейської, а й глобальної колективної безпеки;

б) розширення традиційної сфери відповідальності НАТО, поширення НАТО на Схід за рахунок нових членів;

в) новий формат відносин НАТО і Російської Федерації з елементами інтеграції останньої в систему прийняття рішень Альянсу;

г) інтенсивне зближення Російської Федерації та США, яка може набути рис реального стратегічного партнерства;

д) геополітична експансія США в регіони Центральної Азії та Кавказу (за умови узгодження інтересів Заходу та Російської Федерації).

НАТО — структура європейської колективної безпеки. Колективна оборона залишається головним завданням Альянсу. НАТО зобов'язується захищати країни-члени Альянсу від агресії чи від загрози нападу на них, а також притримується принципу, що напад на одну чи декілька країн-членів НАТО буде розцінюватися як напад на усі країни Альянсу. За допомогою НАТО було припинено криваві конфлікти у Боснії та Косово, а також громадянську війну у колишній Югославській Республіці Македонії. В наш час сили під егідою НАТО допомагають забезпечувати стабільність у Косово, Іраку та Дарфурі. Із серпня 2003 р. НАТО здійснює керівництво міжнародними силами сприяння безпеці, що діють за мандатом ООН і мають завдання допомагати перехідному уряду Афганістану та місій ООН у гарантуванні безпеки в Кабулі та довкола нього. Це перша місія поза євроатлантичною зоною в історії НАТО. Міжнародні сили сприяння безпеці також надають допомогу Афганістану у розбудові ефективних структур національної безпеки. Ведення діалогу та співпраця з країнами, що не є членами НАТО, допомагає подолати розколи, які виникли під час холодної війни, а також поширити безпеку та стабільність далеко за межі кордонів НАТО.

Нині найбільшу загрозу міжнародній безпеці створюють тероризм, розповсюдження зброї масового знищення та засоби ЇЇ доставки. Північна Америка і Європа разом протистоять цим загрозам. Нині жодна країна світу неспроможна гарантувати свою безпеку лише власними силами. Автономні системи національної безпеки виявляються малоефективними. Національна безпека будь-якої країни сьогодні неможлива без тісної співпраці з впливовими міжнародними структурами безпеки. Навіть наймогутніші держави світу змушені формувати коаліції для протистояння новим загрозам у сфері безпеки. Відповідь на виклики часу полягає у тіснішому об'єднанні демократичних країн на основі спільних цінностей. З огляду на нові загрози, що постали перед людством, жодна країна не може залишатися осторонь розвитку глобальних процесів.

Альянс виступає незамінним знаряддям захисту свободи і безпеки. НАТО бере участь у боротьбі з тероризмом, забезпеченні стабільності у багатьох регіонах світу. Розвиток подій у світі та на Європейському континенті протягом останніх років засвідчив, що НАТО є одним з найважливіших елементів глобальної безпеки і міжнародних відносин, основною найефективнішою структурою, навколо якої починає викристалізовуватися процес формування нової архітектури євроатлантичної системи безпеки. Головне завдання, яке вирішує Альянс, це перетворення з організації, що виникла у відповідь на загрози холодної війни, у структуру політично-воєнного характеру, яка спроможна ефективно протистояти новим загрозам. Згідно Воєнної концепції оборони проти тероризму НАТО має бути готовий до проведення операцій з попередження тероризму, антитерористичних операцій, операцій з урегулювання криз та наслідків терористичної діяльності, а також "операцій взаємодії*". Підвищити ефективність операцій НАТО та поглибити партнерські відносини мав на меті Стамбульський саміт НАТО, який відбувся 28-29 червня 2004 р. і в якому взяли участь лідери 26 країн - членів Альянсу.

Після розпаду колишньої Югославії Альянсу довелося приділити Балканам чимало уваги та зусиль. НАТО тричі вдалося до військового втручання з метою припинення або запобігання конфліктам у цьому регіоні - у 1995 році у Боснії та Герцеговині, 1999 року у Косово та 2001 року у колишній Югославській Республіці Македонія - а нині проводить дві миротворчих місії, здійснюючи управління Силами стабілізації (СФОР) на території Боснії та Герцеговини та Силами у Косово (КФОР) у південно-сербському краї Косово. Обидві місії спрямовані на підтримання безпечного середовища, у якому усі громадяни незалежно від етнічної приналежності могли б жити в мирі і де за допомогою світової спільноти могла б розвиватися демократія.

Зрозуміло, що у сучасному світі не може бути справжньої безпеки без дотримання основних демократичних прав та свобод. Загроза тероризму змусила євроатлантичну спільноту ще тісніше згуртуватися навколо системи спільних цінностей. Ця загроза поставила питання дуже гостро: людина має право бути вільною, має право на особисту безпеку. За влучним висловом одного з відомих європейських політиків, якщо ми поступимося одним з цих засадничих прав, ми ризикуємо втратити і свободу, і безпеку. Заходи безпеки жодним чином не можуть призводити до обмеження демократії.

НАТО співпрацює з Європейським Союзом. Перед розширенням обох організацій навесні 2004 р. вони мали 11 спільних членів. Після розширення кількість спільних членів зросла до 19, а з 1 січня 2007 р. -до-21. Це, безсумнівно, привело до розширення співпраці і консультацій з питань, що стосуються усіх аспектів співпраці НАТО-ЄС.

Співробітництво НАТО-ЄС бере початок від 24 січня 2001 р., коли тодішній Генеральний секретар НАТО лорд Робертсон і представники країни, що тоді головувала в ЄС, обмінялися листами, в яких визначались аспекти співпраці і формат проведення консультацій між двома організаціями. Відтоді динаміка розвитку співпраці зростала. Цьому, зокрема сприяли:

підписання історичної Декларації НАТО - ЄС про ЄПБО (Європейську політику безпеки та оборони) 16 грудня 2002 р., яка проклала шлях до підписання домовленостей "Берлін - плюс";

підписання Угоди про Безпеку інформації між НАТО та ЄС 14 березня 2003 р.;

ухвалення домовленостей "Берлін — плюс" 17 березня 2003 р., що становлять основу практичної співпраці двох організацій у галузі врегулювання кризових ситуацій.

На основі рішень і висновків Вашингтонського саміту 1999 р. домовленості "Берлін-плюс" визначають структуру співпраці НАТО-ЄС у врегулюванні кризових ситуацій, забезпечують доступ ЄС до колективних ресурсів і потужностей НАТО для очолюваних ЄС операцій. По суті, вони дозволяють Альянсу підтримувати очолювані ЄС операції, в яких НАТО, як організація, не бере участі.

Відносини НАТО-ЄС охоплюють широке коло питань, що становлять спільний інтерес в галузі безпеки, оборони, врегулювання кризових ситуацій, боротьбу з тероризмом, розвиток сумісних і взаємодоповнюючих військових ресурсів, а також планування на випадок надзвичайних ситуацій. Система європейської безпеки на сьогодні і в майбутньому не може існувати незалежно від НАТО.

Політичні принципи стратегічного партнерства НА ТО-ЄС:

- ефективні спільні консультації;