Розділ 8. ГЕОПОЛІТИЧНА ОРІЄНТАЦІЯ ТА ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА КАЗАХСТАНУ І КИРГИЗСТАНУ

Геополітичне середовище і зовнішня політика Республіки Казахстан

Казахстан - держава в центрі Євразії, що є дев'ятою у світі і першою в Центральній Азії за площею своєї території. Втім, центральноазійською Республіку Казахстан можна вважати з великими застереженнями. Відокремлення Казахстану (до 1924 р. він називався Киргизькою АРСР у складі Російської Федерації, у 1925-1936 pp. - Казахською АРСР і тільки в 1936 р. став Казахською PCP) від Центральної Азії офіційно закріпилося на початку 1920-х pp., міцно укорінившись у науковій літературі і суспільній свідомості. Розбіжності в економічному профілі Казахстану і Центральної Азії знайшли своє відображення в механізмах централізованого планування. Серед економічних регіонів Радянського Союзу Казахстанський і Середньоазійський виділялися як окремі. В короткий термін функціонування в СРСР територіально-економічних органів - раднаргоспів (в першій половині 1960-х pp.) - існували окремо Казахстанський і Середньоазійський рад-наргоспи. Крім того, наявність в Казахстані значного прошароку російськомовного населення, стоїть на заваді поширенню популярної на теренах решти пострадянських країн Центральної Азії ідеології ісламсько-тюркської інтеграції. Серед націй, що у 1991 році отримали право на самовизначення, певно жодна не опинилася у такій скрутній ситуації, як казахи. На 6,5 млн казахів у республіці припадало 6,2 млн росіян, майже 900 тис. українців та 332 тис. узбеків. Тож практично центральноазійським можна вважати лише той Казахстан, що розташований південніше 50-ї паралелі.

Ця подвійність постійно відчувається в політичному розвитку Казахстану та значною мірою впливає на його політику. Саме президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв був у 1991 р. найбільш жорстким супротивником Біловезьких домовленостей. Він же у 1993-1994 pp. висунув першу конфедералістську ідею євразійської пострадянської інтеграції - створення Євразійського союзу

(ЄАС) Казахстану з Росією, Киргизстаном і Таджикистаном, що мав би замінити СНД. Росії в пропонованому Союзі відводилася провідна політична і економічна роль, а Казахстану, як ініціатору, - особлива ніша в якості "ідеолога" і головного інтеграційного "мосту" на азійській ланці об'єднання. Однак попри значну підтримку цієї ідеї політичними колами Росії і констатації президентом Російської Федерації Б. Єльциним того, що в пропозиції його казахстанського колеги є "багато позитивного", офіційна Москва не пішла на відкриту підтримку і реалізацію назарбаєвського плану.

Оскільки Казахстан є активним учасником Митного союзу чотирьох - Росії, Казахстану, Білорусі та Киргизстану, на створення співдружності Росії з Білоруссю у квітні 1996 р. Н. Назарбаєв від-реагував з деякою образою, в свою чергу висунувши дві тези про те, що форсована інтеграція може мати негативні наслідки, та про "штаб СНД", який треба перенести на Волгу чи Урал - ближче до центру Євразії. А ще казахстанський лідер вкотре запропонував свою Євразійську ініціативу на засадах заявленої, знову ж таки за його участю, моделі "різношвидкісної інтеграції".

Втім, у Казахстані ніколи не піддавали сумніву доречність функціонування СНД і добре усвідомлювали її необхідність. Перебуваючи між двома потужними державами регіону - Росією і Китаєм, Казахстан був просто приречений потрапити під їхній вплив, але цього всього не сталося. Китайську експансію казахи стримують укладанням взаємовигідних торгівельних угод з урядом КНР. З Росією Казахстан й надалі підтримує тісні політичні стосунки, залишаючись незмінним учасником СНД, ШОС, ОДКБ, ЄврАзЕС та Митного союзу чотирьох. І водночас - казахські банки є зримо присутніми в Росії, тоді як діяльність російських банків в Казахстані - практично непомітна.

Казахстан здобув доступ своїх товарів на ринки Росії, Казахстан замовляє у Росії будівництво танкерів для перевезення власної нафти та скрапленого газу у порти Грузії для подальшого перепродажу у Європу. Водночас Казахстан критикує країни ЄС за бездіяльність в реалізації газогону КАВИССО, яким сподівається поставляти свій газ у Європу в обхід Росії, та будує додатковий нафтопровід і збільшує поставки нафти у Китай, чим явно підриває економіку Росії. У серпні 2008 року саме позиція Казахстану й країн ЄС зупинила російські танки від ривка углиб Грузії. Не дивно - обсяг казахстанських інвестицій в грузинську економіку постійно зростає, досягнувши 130 млн дол.. США.

Але кремлівські чиновники цього не помічають - політична лояльність та фінансові прибутки їх цікавлять набагато більше. Саме тому Москва не закидає Астані порушення прав росіян у Казахстані. Держава Казахстан офіційно демонструє толерантність і якоїсь наполегливої казахської культурно-просвітницької роботи не проводить. Проте в країні працює велика кількість неурядових громадських організацій, які займаються популяризацією і розвитком казахської культури. І що цікаво, ці неурядові фонди та об'єднання мають дуже щедре фінансування. Культурно-просвітницька робота серед іншого сприяє збереженню споконвічної казахської культури сім'ї і традиції багатодітних родин. І результати очевидні. У 2009 році в Казахстані вже мешкало 10 млн казахів проти 3,7 мли росіян.

Офіційна Астана заявляє, що в Казахстані немає жодної дискримінації росіян. Проросійські організації Казахстану наголошують на протилежному - усі адміністративні посади та верхівка бізнесу опановані етнічними казахами. Як наслідок - чимало росіян з Казахстану мусять виїхати. І офіційна Москва всього цього воліє не помічати.

Н. Назарбаєв добре усвідомлює, що без виходу на світові ринки про будь-яку інтеграцію Казахстану у світове господарство не може бути й мови. Очевидно також те, що власними зусиллями ані Казахстану, ані його центральноазійським сусідам, що мають ті ж проблеми, не подолати величезні континентальні простори, які віддаляють країну від економічних центрів Сходу і Заходу. Таким чином, президент Н. Назарбаєв вирішив залучити до цієї справи якомога більше учасників. У цьому контексті він одним з перших проголосив ідею відродження "Великого шовкового шляху", що в стародавні часи, а потім і в епоху Середньовіччя пов'язував між собою народи Заходу та Далекого Сходу. Попри те, що вчені не визначилися остаточно, де проходила його центральноазійська частина - територією сучасного Казахстану, перетинаючи Волгу, у Подніпров'я та Європу, чи південніше - через Согдіану, Іран і Левант, Н. Назарбаєв свого часу підкреслив: "Тисячолітня пульсація цієї артерії духовності (Великого шовкового шляху. - Авт.) залишила глибокий слід у світовідчутті казахів. Мабуть, саме тому республіка, що переживає з обранням незалежності духовний ренесанс, прагне до відродження культурних і миротворчих традицій Великого Шовкового Шляху. Займаючи серединне положення між Європою та Азією і виступаючи жвавою ареною економічних і політичних контактів, Казахстан здатен стати ланкою, що пов'язує дві великі цивілізації".

Сучасне геополітичне становище Казахстану характеризується як доволі складне, оскільки країна являє собою величезний слабко освоєний простір, багатий природними ресурсами і стиснутий між РФ і КНР. Казахстан, що знаходиться на перетині господарських, військово-політичних, етнокультурних та духовних зв'язків усієї Євразії, поступово перетворюється на об'єкт великої політичної гри в Азії, перебуваючи в зоні геополітичних інтересів провідних держав світу. Адже про свої особливі інтереси в регіоні заявили не лише КНР і РФ, але й США і Західна Європа, Туреччина, Іран, Пакистан, Індія, Саудівська Аравія, Японія, Південна Корея, Малайзія, Індонезія.

Геополітична слабкість Казахстану криється передусім у тому, що він запертий в глибині Центральної Азії, не має виходів до Світового океану, позбавлений прямого виходу до найбільших світових комунікацій, ринків, культурних і технологічних центрів. Єдине "вікно у світ" нинішній Казахстан має лише через територію Росії, позаяк інші нові транспортні коридори, такі, наприклад, як "Трансазія" залишаються поки що недостатньо розвинутими (незавершена переправа Актау-Баку, майже незавантажена залізниця Теджен-Мешхед і т. ін). Не вдається повернути колишнє значення і Великому Шовковому шляху.

Одначе казахстанське керівництво, що має амбіційні плани перетворити країну на своєрідний міст між Європою і Азією, не сидить склавши руки. Разом із КНР Казахстан намагається реалізувати грандіозний трубопровідний проект Актюбінськ-Сіньцзян для транспортування нафти, проектуються транспортні коридори в азербайджансько-вірменсько-грузинському і в ірано-турецькому напрямах.

Суттєвою вадою геополітичного становища Казахстану є нерівномірний економічний розвиток його регіонів та регіональна роздробленість. У Казахстані є промислово розвитута Північ з переважно російським населенням і спрятливими природними умовами (лісостеп, численні водні ресурси), і порівняно малорозвинутий Південь з його пустинями, напівпустинями, нестачею водних ресурсів, розташуванням там зони аральської глобального економічного лиха.

Ще однією слабкістю казахстанської масштабної території є та, що усі найбільші територіально-виробничі комплекси розташовані поблизу кордонів, особливо це стосується підприємств ВПК. Усі 14 великих оборонних підприємств розміщені біля кордонів: шість - на півдні (в мм. Алмати, Шимкент, Аральськ, Талди-Курган), чотири - на півночі (в мм. Петропавловськ і Кокчетав), два - на сході (в Семипалатинську і Серебрянську) і два - на заході (в м. Уральськ). Саме тому в травні 2010 р. на з'їзді правлячої Казахської партії "Нур Отан" президент Н. Назарбаєв зазначив, що в країні впроваджується "п'ятирічка індустріально-іноваційного розвитку" і заявив про намір побудувати у країні низку сучасних високотехнологічних підприємств. Між тим, 20 підприємств введено в експлуатацію в червні 2010 р., на черзі реалізація нових проектів в усіх регіонах країни.

Саме нерівномірність економічного розвитку різних регіонів і відсутність єдиного політико-економічного ядра змусили казахстанське керівництво 1997 р. перенести столицю держави до Астани (колишній Целіноград). Перенесення столиці пояснюється суто геополітичними мотивами керівництва Казахстану, яке у такий спосіб намагається створити національно-державне ядро, що об'єднувало б різні регіони. Російські політологи вважають, що Н. Назарбаєв цим кроком намагається закріпити владу над прикордонними з РФ промислово розвинутими північчю і сходом республіки, а також над багатим ресурсами заходом країни. Південному Казахстану відводиться роль такого собі "амортизатора" від можливого тиску на державу з півдня. Про те, що перенесення столиці з Алмати до Астани є цілком свідомим кроком вищого керівництва республіки є, наприклад, й те, що Астана в природно-кліматичному плані серйозно поступається Алмати: середньорічна температура нижча майже на 20 градусів і характеризується великою амплітудою коливань, міські комунікації розташовані над поверхнею землі, існує проблема нестачі питної води тощо.

Серйозну дестабілізуючу роль в центральноазійському регіоні відіграє штучний характер кордонів, позаяк у 1920-ті рр. в азійській етнічній мозаїці російські більшовики відбирали ті етнічні групи, які здавалися найперспективнішими у плані створення базової нації, інші народи в адміністративному порядку включались до їх складу. Тобто, етноси формувалися постановами ЦК РКП(б) і декретами ВЦВК СРСР, а не багатовіковою історією.

Вразливою для геополітичного становища Казахстану є й демографічна проблема. Тільки в 1993-1998 рр. з країни виїхали 1 млн 652,7 тис. осіб, що ще більше посилило реальну загрозу перетворення Казахстану на територію без населення, але з наявністю великих сировинних ресурсів. Демографічний вакуум в республіці активно заповнюється нелегальними мігрантами з КНР: за оцінкою Російського інституту стратегічних досліджень їх в Казахстані мешкає близько 300 тис. осіб. З часом це може призвести до створення "п'ятої колони" з китайців, ущемлення прав яких (реальне або удаване) КНР завжди може використати в конкретних цілях, попри те, що в квітні 1994 р. між Казахстаном і КНР підписано угоду про кордон, а в лютому 1995 р. Китай надав гарантії безпеки Казахстану.

В безхмарних, на перший погляд, казахстансько-китайських відносинах можуть в майбутньому постати проблеми й суто територіальні, породжені в минулому силою Російської імперії і слабкістю Китаю. Вочевидь, саме тому КНР на кордоні з Казахстаном тримає потужне військове угруповання чисельністю 200 тис. осіб. Не додає оптимізму й те, що, за словами відомого казахського письменника, політика і дипломата Олжаса Сулейманова, "в китайських підручниках з географії казахські землі до Караганди віднесені до територіальних меж КНР".