Розділ 8. ГЕОПОЛІТИЧНА ОРІЄНТАЦІЯ ТА ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА КАЗАХСТАНУ І КИРГИЗСТАНУ

Щодо казахстансько-російських відносин, то взаємини між обома державами, як вже йшлося вище, з одного боку є союзницькими, з іншого - у відносинах двох держав превалюють не політичне й військове співробітництво, а суто утилітарні проекти: казахстанську сторону цікавлять передусім товарні поставки в РФ "цілинного" зерна, а Росію - комерційне використання космодрому Байконур. Тому Казахстан шукає інші джерела підтримки свого зовнішньополітичного прагнення перетворитись на провідну державу Центральної Азії.

Так, Казахстан ініціював створення Центральноазійського військового союзу Казахстану, Узбекистану і Киргизстану, в межах якого здійснюються спільні військові навчання і зустрічі міністрів оборони трьох держав. Н. Назарбаев є прихильником активної участі країни в програмі НАТО "Партнерство заради миру". За його словами, ця програма "дає надійні гарантії забезпечення суверенітету країни". Ця тенденція турбує російське керівництво, адже на півдні пострадянського простору найбільше значення для Росії мають відносини з Казахстаном, оскільки понад 20 % його мешканців - росіяни, на Казахстан припадає найдовший південний кордон РФ, економіка значної частини Сибіру і Південного Уралу створювалась як єдиний комплекс з економікою Казахстану. Зрештою, через Казахстан проходить Транссибірська магістраль - єдина артерія, що з'єднує Росію з її східними територіями.

Те що в останні роки Казахстан прагне зближення з КНР, Південною Кореєю, Японією, означає не що інше, як те, що Казахстан, з часом, може відійти від лінії на політичну та економічну інтеграцію з Росією. І це попри постійні нагадування росіян про те, що Казахстан геополітично приречений розділити долю РФ, позаяк, мовляв, з часу виникнення Казахського ханства в кінці XV ст. його найбільша могутність досягалась за рахунок зближення з Росією і встановленням з нею васально-сателітних відносин.

Амбіції Росії щодо відновлення свого впливу на пострадянському просторі підштовхують Казахстан до більш активної політичної, економічної та військової співпраці із Заходом. Як наслідок, перехід вагомої частки промислового потенціалу республіки під контроль західних фірм, що зацікавлені в розробленні багатющих ресурсів Казахстану. Найбільшим іноземним інвестором та "привагазатором" упродовж 1990-х pp. були США. Вони ж 1996 р. взяли участь у закладенні основ військово-морського флоту Казахстану на Каспійському морі, передавши йому п'ять катерів берегової охорони й надавши Казахстану військові кредити. Величезний вплив на казахстанську політичну еліту з президентом Н. Назарбаєвим включно справляє американська корпорація "Шеврон". Так, для збільшення своєї частки у проекті Каспійського трубопроводного консорціуму "Шеврон" організував міжнародну кампанію тиску на РФ, Казахстан і Оман і досягнув своєї мети.

З панівним донедавна становищем Росії в центральноазійському регіоні активно сперечається Туреччина, з нею Казахстан підписав договір про військово-технічне співробітництво. В Казахстані уже сформувалось протурецьке лобі, що активно діє у сфері управління низкою галузей добувної промисловості РК, будівельній індустрії, електронних і друкованих ЗМІ. Така політика Туреччини в Казахстані є частиною пантюркістського проекту Анкари, що передбачає створення "Великого Турану" від Адріатики до Великої Китайської стіни. Зростає присутність в Казахстані Пакистану та Саудівської Аравії, що разом з Туреччиною намагаються провести ісламізацію Казахстану ззовні. На кошти закордонних ісламських центрів і фондів засновано, зокрема, низку релігійних навчальних закладів, збудовано кілька мечетей (всього за роки незалежності кількість ісламських культових споруд у Казахстані зросла з 150 до понад 1000) тощо.

Усі здобутки на зовнішньополітичній арені асоціюються у свідомості казахстанців з особистістю президента Н. Назарбаєва, під проводом якого Казахська PCP останньою з республік колишнього СРСР проголосила державну незалежність. Втім без підтримки казахського президента "Біловезькі домовленості" про створення СНД залишилися б спробою державного заколоту лідерів трьох слов'янських республік. Саме конструктивна позиція Н. Назарбаєва і Алмаатинська зустріч 21 грудня 1991 р. глав одинадцяти держав колишнього СРСР легалізувала створення СНД. Вже у 1992 p., не витримавши тиску США і Росії Казахстан під проводом Назарбаєва відмовився від претензій бути ядерною державою і підписав у жовтні 1992 р. під час Бішкецької зустрічі глав держав СНД запропонований Росією Договір про колективну безпеку, згідно з яким усі ядерні сили на його території визнавалися російськими.

Н. Назарбаєв здійснює курс на зміцнення політичної інтеграції в рамках СНД, запропонувавши, зокрема, ідею створення Євразійського союзу на взірець ЄС. З Росією уряд Назарбаєва у 1992 р. підписав Договір про дружбу, співробітництво і взаємодопомогу, в якому юридично зафіксовано принцип недоторканості кордонів.

Базою для розвитку українсько-казахстанських міждержавних відносин є Договір про дружбу і співробітництво від 20 січня 1994 р. Також Назарбаев був ініціатором створення у 1994 р. єдиного економічного простору між Казахстаном, Киргизстаном і Узбекистаном, водночас прагнучи створити "пояс безпеки" по периметру державних кордонів. 2001 р. за ініціативою Назарбаева за моделлю Гельсінського процесу відбулася Нарада із взаємодії і заходів довіри в Азії (НВЗД).

Уряд Н. Назарбаева активно розвиває відносини з країнами Євросоюзу, з яким Казахстан 23 січня 1995 р. уклав угоду про партнерство і співробітництво (набула чинності 1 липня 1999 р.). Помітною є роль Казахстану в діяльності ОБСЄ, свідченням чого є його головування в цій безпековій організації у 2010 р.

У програмній промові 1 березня 2006 р., після свого чергового переобрання на посаду президента, Н. Назарбаев назвав "поглиблення інтеграції з Росією" першим пріоритетом зовнішньої політики Казахстану, "зміцнення співробітництва з Китаєм" - другим, а підтримку "довгострокового, стабільного партнерства зі Сполученими Штатами" третім. Про Україну і Європейський Союз у виступі не згадувалося, однак ці напрямки незримо наявні серед пріоритетів Казахстану. Візити Н. Назарбаева в Україну мають досить системний характер (останній з них відбувся у вересні 2010 р.), а країни ЄС казахстанський лідер відвідує не менш регулярно.

Після кількох невдалих спроб придбання активів в країнах ЄС національною нафтогазовою компанією "Казмунайгаз" (у 2004 р. найбільшого чеського нафтопереробного і нафтохімічного холдингу "Юніпетрол", у 2005 - литовського "Мажейкю нафта", а в 2006 - латвійського "Вентспілс нафта", Казахстан корегує свою європейську стратегію, в якій особлива роль плацдарму для просування інтересів Казахстану відводиться Україні, що ідентифікується Астаною як така, що рано чи пізно опиниться в ЄС. І якщо увійти в Україну сьогодні й придбати активи, то в майбутньому це стане казахстанськими активами на території Євросоюзу. Головною перешкодою для реалізації цих планів зазвичай є те, що у двосторонніх відносинах Астани і Києва завжди незримо присутній третій учасник - Кремль.

Для Казахстану, утім - як і для європейських партнерів України, є абсурдною ситуація з реверсним використанням нафтопроводу Одеса-Броди, тим більше з продовженням його використання в цьому напрямку на тлі російської обхідної трубопровідної політики. В Астані не забули про українських урядових чиновників, які у 2004 р. своїми суперечливими рішеннями зірвали запуск нафтопроводу Одеса-Броди у європейському напрямку, в чому був зацікавлений Казахстан і під що виділив обсяги нафти.

Про серйозні наміри Казахстану проводити власну енергетичну політику свідчить і приєднання Астани до проекту Баку-Тбілісі-Джейхан, а також підписання державною компанією "Казмунай-газ" 24 січня 2007 р. меморандуму із рядом західних компаній, які працюють на найбільших родовищах Тенгіз і Кашаган, щодо проекту будівництва у 2010-2011 рр. Казахстансько-Каспійської системи транспортування нафти в обхід Росії.

Підводячи підсумки, зазначимо, що зовнішня політика Казахстану може уважатися багатовекторною навіть попри те, що останнім часом казахстанське керівництво, враховуючи геополітичні слабкості країни, схильне враховувати претензії Росії на безумовне геополітичне лідерство на пострадянському просторі. Різновекторна спрямованість зовнішньої політики Казахстану сприяє не лише багатомільярдним вкладенням Заходу у нафтогазовий сектор країни, але й зростанню її міжнародного авторитету, свідченням чого стало головування Казахстану в ОБСЄ у 2010 р.

Геополітичні і зовнішньополітичні пріоритети Республіки Киргизстан

Геополітичне значення Киргизстану - невеликої країни Центральної Азії, є доволі незначним в силу того, що він не має сировини, яка реалізується на глобальному або регіональному ринках (виняток складають водні ресурси і золотовидобувна промисловість). Крім того, географічне розташування Киргизстану в далині від основних вантажопотоків Азії та гірський рельєф республіки перетворюють транзит вантажів її територією на нерентабельний (особливо в порівнянні з сусідами-конкурентами).

Не сприяють зміцненню позицій Киргизстану на міжнародній арені й окремі зовнішньо- та внутрішньополітичні фактори. Так, серйозним гальмом на шляху налагодження рівноправних відносин в регіоні є сусідство Киргизстану з такими великими державами як КНР, Казахстан і Узбекистан. А нестабільна політична ситуація в країні з часу "тюльпанової революції" 2005 р. і несприятливе економічне середовище, яке "завдяки" корупції і клієнтелі є замкнутим і непрозорим, відштовхують ймовірних інвесторів. Крім того, Киргизстан має усталений імідж бідної країни, що склався внаслідок виїзду на заробітки за кордон сотень тисяч її мешканців.

Виходячи з цього, геополітичне положення Киргизстану можна вважати невигідним, у зв'язку з його периферійним розташуванням як в Азії, так і в центральноазійському регіоні. Щоправда, окремі експерти й аналітики, зокрема, американські, вважають, що геополітичне положення Киргизстану - якраз посередині Шовкового шляху - робить його місцем перетину та зіткнення інтересів Заходу й так званих азійських "тигрів", які прагнуть потрапити на центральноазійські ринки. Останнє безперечно відкриває для киргизької дипломатії додатковий вектор партнерства і співробітництва.

В цілому ж геополітичне положення Киргизстану, боротьбу за вплив у якому ведуть як великі світові потуги (США, РФ, КНР), так і держави, що борються за лідерство в центральноазійському регіоні (Казахстан, Узбекистан), є складним і значно обмежує можливості маневрування вищого керівництва країни на міжнародній арені. Попри це, перший президент Киргизстану А. Акаєв, прагнучи сформувати міжнародний імідж країни, як своєрідного острівця демократії в регіоні, зробив акцент на "багатовекторності" зовнішньої політики країни, в основі якої визнання наявності в центрально-азійському регіоні інтересів різних держав, передусім Росії, Китаю і США. Цей принцип взято за основу в програмних документах зовнішньої політики Киргизстану, зокрема в так званій "Дипломатії Шовкового шляху", розробленій А. Акаєвим.

Серед пріоритетних зовнішньополітичних завдань є й підтримання взаємовигідних відносин з державами колишнього СРСР. Орієнтація на країни СНД визначається можливістю реалізації на їх ринках киргизстанської продукції. Держави Співдружності, головним чином Росія, сприймаються гарантами безпеки республіки, попри доволі сумнівну вірогідність цих гарантій. Також країни СНД, передусім Казахстан і РФ, є важливими "імпортерами" киргизької робочої сили, що сприяє спаду в Киргизстані соціальної напруженості.