Розділ 9. ГЕОПОЛІТИЧНА ОРІЄНТАЦІЯ І ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНІ ПРІОРИТЕТИ ТАДЖИКИСТАНУ, ТУРКМЕНИСТАНУ ТА УЗБЕКИСТАНУ

Окрім того, обидві держави вважаються своєрідними "ізгоями". ІРІ є такою через конфронтаційну політику релігійного керівництва країни, що налаштувала проти персів значну частину світу. Ізоляція Туркменстану є наслідком порушення режимом першого президента країни С. Ніязова прав людини, повного нехтування демократичних норм і процедур.

Правова база двостороннього співробітництва складає близько 150 договорів і угод, в тому числі й про взаємну юридичну допомогу громадянам обох країн. Стабільна внутрішня ситуація в цих країнах сприяє розвитку транзитних операцій через їх території. ІРІ є другим після Росії важливим економічним партнером Ашгабату: з 1992 до 2006 р. двосторонній товарообіг зріс з 52 тис. дол. США до 1,4 млрд В Туркменистані працюють представництва понад 200 іранських фірм. За допомогою Ірану в Туркменистані збудовано (або будується) близько 100 промислових об'єктів, що дозволило країні отримати найсучасніші технології в прокладенні комунікацій, виробництві будматеріалів, медичних препаратів, комплексів хімічного водоочищення тощо. У травні 1996 р. введено в експлуатацію залізницю Теджен - Серахс - Мешхед, що забезпечує вихід держав центральноазійського регіону до портів Перської затоки. У 1998-2006 рр. цією магістраллю перевезено 14 млн т вантажів, що поповнило туркменську казну на 218 млн дол. США.

Пріоритетним напрямком двостороннього співробітництва є нафтогазовий сектор: Іран є основним імпортером туркменської нафти. Його частка вже 1997 р. становила 52 % й щороку зростає. В липні 1998 р. підписано першу угоду про транспортування туркменської нафти до іранських портів Перської затоки. Фірми ІРІ беруть участь у розвідці та бурінні скважин, перемігши в декількох міжнародних тендерах. Експорт туркменського газу в Іран та потенційна можливість його транспортування через іранську територію до держав Середземномор'я, Європи, а також через іранські порти в Перській затоці - на Далекий Схід і в Південно-Східну Азію, покінчили з монополією Росії в постачанні туркменського газу. Іран надав значну фінансову допомогу Туркменистану в прокладанні газопроводу Корпедже - Курт-Куї довжиною 200 км, введеного в експлуатацію 1998 р. Цим газопроводом, пропускна здатність якого 12 млрд куб. м на рік, блакитне паливо постачається до Ірану.

Плідно співпрацюють обидві держави й у створенні спільної енергосистеми: у 2003 р. введена в експлуатацію спільно збудована ЛЕП між Балканабатом (Туркменистан) й іранським Аліабадом, а 2007 р. розпочато будівництво нової ЛЕП, що з'єднає туркменське м. Мари з іранським Мешхедом. За підсумками 2006 р. Іран став найбільшим імпортером туркменської електроенергії: його частка становила 55 %.

Те, що відносини з Іраном є пріоритеним зовнішньополітичним напрямком Туркменистану, підтверджує статистика взаємних візитів лідерів обох держав. Зі своїм іранським колегою А. А. Хашемі-Рафсанджані (президентом ІРІ у 1989-1997 рр.) С. Ніязов зустрічався 16 разів, а президент ІРІ у 1997-2005 рр. С. М. Хатамі свій перший закордонний візит здійснив до Ашгабата. Нинішній президент Ірану М. Ахмадінежад, хоч і здійснив свій перший візит до Сирії, висловився, перебуваючи в липні 2006 р. у своєму першому центральноазійському турне, за максимальне використання можливостей співробітництва з Туркменистаном.

Тегеран жодним чином не хотів би погіршення відносин з Ашгабатом через зміцнення останнім співпраці в нафтогазовій сфері з країнами Заходу та Близького Сходу, адже вважає Туркменистан своїм стратегічним партнером. Особливе занепокоєння Ірану викликають контакти нового туркменського керівництва з американською компанією "Шеврон" - одним з визнаних світових лідерів нафтогазового бізнесу, керівники якої під час зустрічі з президентом Г. Бердимухаммедовим в травні 2007 р. отримали пропозицію щодо участі компанії в геологорозвідці, переробці нафти й освоєнні родовищ туркменського каспійського шельфу. В цьому ж контексті можна розглядати й досягнення домовленості про залучення інвестицій у розвиток туркменського нафтогазового комплексу найбільших фірм Саудівської Аравії. Занепокоєний Іран й продовженням взаємовигідної співпраці Ашгабату з ізраїльською компанією "Мерхав", яка свого часу залучила для реконструкції Туркменба-шинського комплексу нафтопереробних заводів 1,5 млрд дол. інвестицій. 27 березня 2007 р. відбулася зустріч керівників цієї компанії з президентом Туркменистану, під час якої ізраїльська компанія виклала нові пропозиції, реалізація яких сприятиме активізації туркменсько -ізраїльського співробітництва.

Стосовно відносин Туркменистану з іншими країнами регіону, то доволі плідно розвиваються туркменсько-турецькі взаємини. Туреччина приваблює офіційний Ашгабат не лише близькістю мови й культури, а й як країна, що уникла релігійного екстремізму і тісно пов'язана із Заходом. Багато туркменської молоді навчається в Туреччині.

Значна увага туркменським керівництвом приділяється розвитку взаємин з Саудівською Аравією, Кувейтом, Катаром, Об'єднаними Арабськими Еміратами та іншими арабськими державами, які Ашгабат вважає за взірець, який треба наслідувати і які можуть стати джерелом інвестицій для туркменської економіки. Намагаючись поширити свій вплив на Центральну Азію, Саудівська Аравія фінансує будівництво в Туркменистані мечетей і медресе, сприяє популяризації ісламу. Домагаючись особливої допомоги від мусульманського світу, президент С. Ніязов запропонував відкрити в Ашгабаті філію організації Ісламська конференція зі статусом Комітету з культурних і соціальних питань Середньої Азії і Казахстану. Саудівська Аравія, Кувейт, інші арабські держави надали Туркменистану значні кредити. Символічно, що свій перший закордонний візит новий президент Туркменистану Г. Бердимухамме-дов здійснив до Саудівської Аравії. Склад туркменської делегації, в якій були представлені керівники економічного і соціально-культурного блоків уряду республіки, вказує на сфери потенційної співпраці двох країн. Окрім співробітництва у нафтогазовій галузі, офіційний Ер-Ріяд, що є конкурентом Тегерана в боротьбі за лідерство в ісламському світі, особливо зацікавлений у прогресі ісламської освіти, будівництві мечетей та збільшенні кількості туркменських паломників до мусульманських святинь.

Доволі динамічно розвиваються й українсько-туркменські міждержавні взаємини, які базуються на Договорі про дружбу і співробітництво від 10 жовтня 1992 р. На початку 2000-х рр. Туркменистан був найбільшим постачальником природного газу в Україну (близько 40 млрд куб. м щороку).

Сучасний Туркменистан знаходиться поза сферою ефективного впливу Росії, але й не завдає їй значних проблем. Стабільність в Туркменистані, що трималася на авторитеті С. Ніязова, були вигідні і Росії, й Заходу. Новий президент Г. Бердимухаммедов (з лютого 2007) один з перших закордонних візитів здійснив до Москви, підтвердивши підписані Ніязовим контракти з "Газпромом". 12 травня 2007 р. в м. Туркменбаші президент Туркменистану підписав з російським і казахстанським президентами спільну декларацію про будівництво Прикаспійського газопроводу, 360 км якого пройде територією Туркменистану, 150 - Казахстану, а потім стикується з діючим з радянських часів газопроводом Середня Азія - Центр. Будівництвом цієї магістралі, що має розпочатися в другій половині 2008 р., Росія намагається заблокувати будівництво активно лобійованого Заходом альтернативного Транскаспійського трубопроводу, що має постачати центральноазійські вуглеводні до Європи в обхід Росії. Президент Туркменистану Г. Бердимухаммедов виявляє зацікавленість в будівництві обох трубопроводів, і через те, що видобуток газу в Туркменистані 2007 р. становив вже 80 млрд куб. м, й тому, що ідея спорудження обох газопроводів цілком відповідає світовій тенденції диверсифікації маршрутів транспортування енергоносіїв.

У контексті відносин Ашгабата із Заходом на користь Г. Берди-мухаммедова грає його демонстративна готовність до лібералізації країни і декларована політика "відкритих дверей".

Геополітичні та зовнішньополітичні пріоритети Республіки Узбекистан

Радикальні зміни політичного і економічного характеру, що супроводжували розпад СРСР, змусили Узбекистан шукати свою модель незалежного розвитку та визначатися зі своїми зовнішньополітичними орієнтирами. Другий за територією, але перший за чисельністю населення та рівнем промислового розвитку, Узбекистан, ще за радянських часів, відігравав у свідомості радянського суспільства роль неформального лідера серед республік Центральної Азії. Після розпаду СРСР офіційний Ташкент прагне не лише закріпити свої позиції у цій іпостасі, але й стати реальним лідером в регіоні. Чималою мірою цьому сприяє й серединне географічне розташування країни в центральноазійському регіоні (Узбекистан межує з усіма колишніми радянськими республіками Центральної Азії).

Геополітично Узбекистан розташований у стратегічному центрі напівкільця, де знаходяться найбагатші нафто- і газові родовища Перської затоки, басейну Каспійського моря і Тарімського басейну. Також Узбекистан є частиною регіону, де перетинаються інтереси Росії, Китаю, Індії, країн Сходу і Заходу. Тобто, територія Узбекистану є об'єктом інтересів таких потужних держав ісламського світу, як Туреччина, Пакистан, Іран і Саудівська Аравія. Окрім того, Узбекистан - прифронтова держава (маються на увазі нещодавні війни в Афганістані і Таджикистані).

Та обставина, що в Таджикистані, Казахстані, Киргизстані і Туркменистані мешкає понад 2,5 млн узбеків, є додатковим фактором впливу Ташкента на своїх сусідів і дозволила президенту Карі-мову висловити ідею будівництва єдиного спільного дому - Туркестану при гегемонії в ньому Узбекистану за рахунок слабших сусідів, передовсім таких, як Афганістан, Киргизстан і Таджикистан.

Щоправда існує низка гіпотетичних загроз й власне для Узбекистану. Потенційно небезпечною загрозою для узбецької державності є прискорення процесу політизації ісламу, що негативно впливає на суспільно-політичну ситуацію на великій території - від Нагірного Бадахшану до Каспію. Німецькі дослідники цієї проблеми пишуть про своєрідну "вогняну дугу", що пролягає від Чечні в Російській Федерації (через Дагестан (РФ), Азербайджан, Пакистан, Узбекистан, Киргизстан і Казахстан) до китайської провінції Сінцзян.

Крім того, у спадок від СРСР Узбекистан отримав низку міжте-риторіальних, міжнаціональних і внутрішніх проблем. Відомо, наприклад, що на території Киргизстану розташовані два узбецькі райони-анклави, а всередині Узбекистану - киргизький анклав, існування яких є свідченням збереження конфліктогенного потенціалу у взаєминах двох колишніх радянських республік. Ціла низка проблем, на кшталт великомасштабної корупції державного апарату або екологічних (такі як зникнення Аральського моря, ерозія грунтів, їх засолення, виснаження землі, як наслідок гегемонії бавовника) безпосередньо загрожують національній безпеці Узбекистану.

У своїй зовнішній політиці Узбекистан, що тривалий час спирався на підтримку США і НАТО, прагнув перетворитися на визнаного усіма регіонального лідера, головний щит від загрози ісламського фундаменталізму. Досягненню цієї стратегічної мети мало сприяти й проголошення головним культурним символом узбецької нації фундатора однієї з найбільших імперій доби пізнього Середньовіччя Аміра Тимура (Тамерлана), який свого часу консолідував Азію, зупинив експансію кочових племен з Півдня і торував шлях до Індійського океану.

Задля реалізації прагнення Узбекистану до політичного, економічного та військового лідерства серед інших держав Центральної Азії, його незмінним лідером І. Карімовим розроблено нову імперську модель, в центрі якої - ідея об'єднання тюркомовних держав регіону під егідою Ташкента в єдину державу. Таким чином, ключовою регіональною ідеєю президента І. Карімова є - "Туркестан - наш спільний дім". Своє прагнення до головування в ньому І. Карімов пояснює тим, що Узбекистан, на відміну від своїх сусідів по туркестанському дому, має "велику історію та велику духовну спадщину", а також "велику культуру".

Заради втілення концепції регіонального лідерства президент Узбекистану І. Карімов виявляє значну політичну активність - країна неодноразово ставала ініціатором усіляких нарад з безпеки та співробітництва у Центральній Азії, форумів типу "Зустріч на-родів-братів", тюркомовних культурно-історичних конференцій і т. ін. У 1995 р. Узбекистан домігся відкриття в Самарканді міжнародного Інституту центральноазійських досліджень під егідою ЮНЕСКО.