Розділ «1.5. Основні дидактичні концепції»

У педагогічній літературі дидактичні системи умовно поділяють на традиційні (Я.-А. Коменський, Й. Песталоцці, Й. Гербарт та ін.) і педоцентричні (Дж. Дьюї).

Для традиційної системи характерні схематизм, пошук абсолютно ідеального методу навчання, яке трактують насамперед з позиції вчителя. Педагог є суб'єктом навчання, а учні - об'єктами його впливів. Ефективність навчання залежить переважно від методів і прийомів діяльності вчителя, у зв'язку з цим основна увага приділена пошукові та обґрунтуванню ефективних методів викладання. Особливості пізнавальної активності учнів, як правило, до уваги не беруть.

За такої пояснювально-ілюстративної моделі навчання педагог повідомляє учням певну інформацію, а учні засвоюють її, тобто вчитель "вкладає" знання в голови учнів, яким залишається лише сприйняти, засвоїти їх, а потім відтворити. Викладання, засвоєння і відтворення - основні етапи традиційного навчання, виокремлені Й. Гербартом.

Основну функцію вчителя вбачають у чіткому, доступному і зрозумілому викладі, поясненні учням навчального матеріалу - готових знань і умінь.

У педоцентричній системі навчання розглядають з позиції учня як процес учіння. Навчання доцільно будувати на основі потреб, інтересів та здібностей дитини. Педоцентричний напрям зосереджує увагу не на методах діяльності вчителя, а на психологічних закономірностях розвитку дитини у навчанні. Отже, основна мета навчання полягає в активізації пізнавальної діяльності учнів. Оскільки мислення активізується в проблемних ситуаціях, коли особистість відчуває певні труднощі, Дж. Дьюї пропонував будувати навчання як розв'язування учнями під керівництвом учителя конкретних практичних проблем, які мають бути життєвими, зрозумілими і близькими для дітей. Основна ідея педоцентризму - "навчання через відкриття", яке потрібно здійснювати за такими етапами:

1. Відчуття конкретного утруднення в процесі діяльності.

2. Аналіз і формулювання проблеми.

3. Обґрунтування гіпотез щодо її розв'язання.

4. Логічна перевірка гіпотез.

5. Практична перевірка гіпотез за допомогою спостережень і експериментів.

Очевидно, що виділені Дж. Дьюї етапи відображають стадії пізнавальної діяльності учнів, а формальні ступені Й.-Ф. Гербарта - етапи викладацької діяльності вчителя.

У педоцентричній концепції основна функція вчителя вбачається в постановці життєво важливих практичних проблем та організації діяльності учнів, спрямованої на їх розв'язання. Знання й уміння не є спеціальною метою діяльності дітей, а формуються у процесі розв'язування практичних проблем.

Сучасна дидактика, розглядаючи навчання як єдність викладання і учіння, намагається синтезувати позитивні здобутки представників обох дидактичних систем.

Ян-Амос Коменський (1592-1670)

Жан-Жак Руссо (1712-1778)

Французький філософ і педагог Ж.-Ж. Руссо обстоював таку систему освіти, яка б відповідала потребам та інтересам дитини, що розвивається. Його дидактична система основана на принципах самодіяльності, свідомості у навчанні, наочності, міцності та ґрунтовності знань.

Серед ключових методів, засобів, форм і видів навчання, які могли б забезпечити формування самостійного мислення дитини, Ж.-Ж. Руссо виокремив досвід, спостереження, експеримент, щоденну практику, екскурсії.

Ж.-Ж. Руссо обстоював ідею добору наук за принципами корисності та обмеження колом природничих наук і виключення гуманітарних.

Хоча Ж.-Ж. Руссо не створив праць із дидактики, його погляди вплинули на подальший розвиток цієї науки. Зокрема, цей вплив виявляється у спрямованості на формування самостійної активності дитини, у вільному вихованні та практичній спрямованості освіти в ясно-полянській школі Л. Толстого, експериментальній школі Дж. Дьюї, концепціях нового виховання, школі С. Френе. Проте система навчання за Ж.-Ж. Руссо має суттєвий недолік: у ній власний досвід учня є основним джерелом знань і відривається від нагромадженої людством інформації; емпіричне домінує над теоретичним.