Розділ «Додатки»

2. У День учителя Світлана Володимирівна прийшла до школи в найкращій сукні. В кожному класі її чекали квіти й привітання на красивих листівках, гарним почерком, теплими словами. їй бажали здоров'я, успіхів, гарних учнів.

У 10-В, подякувавши, Світлана Володимирівна сказала:

- Ви бажаєте мені творчих успіхів у найблагороднішій справі - вихованні підростаючого покоління. А скажіть, хто буде продовжувати цю благородну справу?

її не зрозуміли. Вона поставила інше запитання:

- Хто з вас хоче стати вчителем?

Довга пауза. Жодна рука не піднялася. Було неприємно, але діти не могли кривити душею.

- Тоді хоч поясніть, чому ви не хочете?

Учні замислилися. Першою руку підняла Наталка.

- Ну... по-перше, це ж означає світу білого не бачити! - сказала вона дуже виразно. - У мене мама вчителька. Вона каже: "Школа вимагає від людини всього її життя". Це дуже важко.

- А я просто не впоралася б! Адже з нами важко! Змусити кожного сидіти, слухати, любити предмет. У мене всі б на головах ходили! - сказала Оленка. - Я б хотіла викладати літературу, але зошити...

- Як на мене, це дуже одноманітне життя. Програма одна й та сама, з року в рік тлумач одне й те саме, так десятки років, до пенсії - нудно.

Це сказав Вітя. Сказав обмірковано, впевнено.

- А ще... вже впроваджено комп'ютерне навчання. І професія вчителя відживає. Вона стає неперспективною, непрестижною. Навчати будуть машини!..

1. Що б ви відповіли учням?

2. Які ваші думки з приводу особливостей педагогічної професії? Відповідь аргументуйте.

3. Чи погоджуєтеся ви з думкою, що професія вчителя вимагає від людини всього її життя, постійного накопичення не тільки знань, а й вражень, почуттів, життєвого досвіду? Чому?

3. У школі найнедисциплінованіший і найнеорганізованіший 7-й клас. Та ось цікава деталь: не у всіх учителів учні "показують себе". Українську мову веде Ганна Кузьмівна. Вимоглива, сувора, розслаблятися не дозволяє. Але щойно переходить до пояснення нового матеріалу, всю увагу зосереджує на його змісті. Ось тоді учні починають займатися хто чим. Щоправда, лише "попадешся", то галасу буде багато.

Фізик Дмитро Андрійович, зайшовши до класу, зразу поглядом охоплює всіх разом і кожного зокрема. Пояснює новий матеріал і, не перериваючи розповіді, тихенько підходить до Віктора, який сидить за останньою партою, забирає у нього плеєр і продовжує розповідь.

Малює на дошці схему фізичних процесів і раптом:

- Тихенько, діти, Андрій їсть. Не будемо йому заважати. Галин ко, фотографію і я б подивився. Але на перерві. Увага на дошку.