Розділ «ОСОБЛИВА ЧАСТИНА»

Розділ II ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ, НЕ ПОВ'ЯЗАНИХ З ПОЗБАВЛЕННЯМ ВОЛІ

Глава 5 ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ ШТРАФУ

Стаття 26. Порядок виконання покарання у виді штрафу

1. Засуджений зобов’язаний сплатити штраф у місячний строк після на­брання вироком суду законної сили і повідомити про це відповідний суд шля­хом представлення документа про сплату штрафу.

2. У разі несплати засудженим штрафу у строк, передбачений частиною першою цієї статті, його стягнення провадиться примусово Державною вико­навчою службою на підставі виконавчого листа, виданого судом, який поста­новив вирок, з такими особливостями: в постанові про відкриття виконавчого провадження державний виконавець не встановлює строк для добровільно­го виконання вироку суду; засуджений звільняється від сплати виконавчого збору.

3. У разі неможливості сплатити повний розмір штрафу суд може замінити несплачену суму штрафу покаранням у виді громадських або виправних робіт відповідно до закону.

1. Штраф — це грошове стягнення, що призначається у межах, встановле­них Кримінальним кодексом України. Розмір штрафу визначається судом за­лежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану вин­ного в межах від тридцяти до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів гро­мадян, якщо статтями Особливої частини КК України не передбачено вищого розміру штрафу. Штраф застосовується як основний і додатковий вид пока­рання.

2. Відповідно до норми, що міститься у ч. 1 статті, що коментується, на за­судженого покладається обов’язок у місячний строк після набрання вироком суду законної сили сплатити штраф та повідомити про це відповідний суд шля­хом подання документа про сплату штрафу. Таким чином, насамперед закон надає засудженому можливість сплатити штраф у добровільному порядку. Якщо засуджений у вказаний строк не сплатив штраф добровільно, стягнення штра­фу проводиться примусово Державною виконавчою службою на підставі ви­конавчого листа, виданого судом, який постановив вирок. Отже, виконання покарання у виді штрафу в таких випадках покладається на органи державної виконавчої служби, які здійснюють свої повноваження на підставі та у поряд­ку, передбаченому Законом України «Про державну виконавчу службу».

3. Відповідно до ст. 1 Закону «Про державну виконавчу службу», Держав­на виконавча служба входить до системи органів Міністерства юстиції України і здійснює виконання рішень судів, третейських судів та інших органів, а та­кож посадових осіб відповідно до законів України. Головним завданням Дер­жавної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове вико­нання рішень, передбачених законом. Примусове стягнення штрафу здійсню­ється державними виконавцями в порядку, визначеному у Законі України «Про виконавче провадження». З метою більш детального врегулювання порядку і умов вчинення виконавчих дій державними виконавцями і на розвиток Зако­ну України «Про виконавче провадження»(далі — Закон) наказом Міністер­ства юстиції України від 15 грудня 1999 р. № 74/5 «Про затвердження Інструк­ції про проведення виконавчих дій» була затверджена і оголошена Інструкція про проведення виконавчих дій.

4. Відповідно до ст. 3 Закону, примусове виконання рішень державною ви­конавчою службою здійснюється на підставі відповідних виконавчих докумен­тів, перелік яких закріплений у ч. 2 цієї ж статті і до якого поряд з іншими до­кументами, зокрема, належать виконавчі листи, що видаються судами. Таким чином, підставою для примусового виконання державним виконавцем покаран­ня у виді штрафу є виконавчий лист, виданий судом, який постановив вирок.

5. Отримавши від суду виконавчий лист, державний виконавець, поперед­ньо впевнившись в тому, що він відповідає всім вимогам до виконавчих доку­ментів, передбаченим у ст. 19 Закону, відкриває виконавче провадження у по­рядку, визначеному ст. 24 Закону — у триденний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

6. У статті 10 Закону закріплений перелік учасників виконавчого прова­дження, до яких, зокрема, належать: державний виконавець, сторони, предста­вники сторін, експерти, спеціалісти, перекладачі, суб’єкти оцінної діяльності— суб’єкти господарювання. У необхідних випадках і в порядку, визначеному За­коном для проведення виконавчих дій, державним виконавцем можуть також залучатися поняті, працівники органів внутрішніх справ, представники орга­нів опіки і піклування, інших органів і установ.

Сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконав­чий документ. Боржником є фізична або юридична особа, яка зобов’язана за рішенням вчинити певні дії (передати майно, виконати інші обов’язки, перед­бачені рішенням) або утриматися від їх вчинення. У нашому випадку стягувачем є держава, на користь якої боржник — засуджений до покарання у виді штрафу — повинен сплатити певну грошову суму.

7. Копія постанови про відкриття виконавчого провадження не пізніше на­ступного дня надсилається стягувачу, боржнику та органу (посадовій особі), який видав виконавчий документ. Виконавчі дії провадяться державним ви­конавцем за місцем проживання, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Стаття 4 Закону передбачає, що примусове виконання рішень дер­жавними виконавцями може бути здійснено шляхом: 1) звернення стягнення на майно боржника; 2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), до­ходи, пенсію, стипендію боржника; 3) вилучення у боржника і передачі стягувачеві певних предметів, зазначених у рішенні; 4) застосування інших заходів, передбачених рішенням.

Державним виконавцем передусім повинно бути здійснено звернення стяг­нення саме на майно боржника, оскільки, відповідно до ст. 67 Закону, стягнен­ня на заробітну плату (заробіток), пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається лише за умови відсутності у боржника коштів на рахунках у фі­нансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для повного покриття належних до стягнення сум, а також при виконанні рішень про стяг­нення періодичних платежів і стягнень на суму, що не перевищує двох міні­мальних розмірів заробітної плати.

8. Для забезпечення належного і швидкого виконання рішення суду про стягнення штрафу державний виконавець насамперед повинен вжити вичерп­них заходів для виявлення всього майна, яке належить боржнику і на яке від­повідно до Закону може бути звернено стягнення. Отримати інформацію про наявність у боржника майна державний виконавець може шляхом направлення відповідних запитів до уповноважених державних органів і установ (податкова інспекція, пенсійний фонд, ДАІ, бюро технічної інвентаризації тощо), банків­ських установ, нотаріальних контор, підприємств, установ і організацій будь- якої форми власності, а також іншими дозволеними законом способами. Зокре­ма, відповідно до ст. 5 Закону, державним виконавцям надається право одер­жувати необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію (як від посадових осіб, так і від окремих громадян), безперешкод­но входити до приміщень і сховищ, що належать боржникам або зайняті ними, проводити огляд зазначених приміщень і сховищ, при необхідності примусово відкривати їх в установленому порядку, опечатувати ці приміщення і схови­ща. Крім того, ст. 20 Закону безпосередньо надає державному виконавцю пра­во проводити виконавчі дії щодо виявлення та звернення стягнення на кошти, що знаходяться на рахунках і вкладах боржника в установах банків чи інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях на терито­рії, на яку поширюється юрисдикція України.

9. Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті (опису), вилученні та примусовій реалізації. Як встановлює ст. 50 Закону, стягнення за виконавчими документами в першу чергу звертається на кошти боржника в гривнях та іноземній валюті, інші цінності, в тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника в установах банків та інших кредитних організаціях, на ра­хунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів. Усі готівкові кошти, ви­явлені у боржника, вилучаються, а за наявності даних про кошти та інші цін­ності боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах і на зберіганні в банках чи інших кредитних організаціях, на них накладається арешт. І лише у разі від­сутності у боржника коштів і цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржникові інше майно, за ви­нятком майна, на яке, згідно із Законом, не може бути накладено стягнення (Перелік видів майна громадян, на яке не може бути звернено стягнення за виконавчими документами, наведений у додатку до Закону).

Разом з тим, звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернен­ня стягнення на грошові кошти боржника. Боржник сам має право вказати ті види майна чи предмети, на які необхідно звернути стягнення в першу чергу. Остаточно черговість стягнення на кошти та інше майно боржника визнача­ється державним виконавцем.

10. У необхідних випадках Закон (ст. 53) надає державному виконавцю право звернути стягнення на майно боржника, що знаходиться в інших осіб, а також на майно та кошти, належні боржникові, від інших осіб.