Розділ без назви (12)

Точність визначень — це ілюзія, адже мова людей далека від досконалості, і справа не в тім, що нам бракує слів для того, щоб виразити любов, справа в тому, що слів вистачає, а любові нема.

Жозе Сарамаго. Євангелія від Ісуса Христа

П’ятеро альпіністів-рятувальників і двоє представників слідчого комітету з питань безпеки Управління цивільної авіації Пакистану дісталися до сідла на південному заході від Гашербруму VI за дві хвилини до першої години дня 13 травня 2017-го. Попри те що шанси знайти кого-небудь живим через три доби після катастрофи рейсу ALR 341 були мізерними, вони мали із собою теплий одяг, примуси, їжу, запасні кисневі балони та мінімальний набір медикаментів.

Після швидкого огляду виявили, що Лейла постраждала найменше. На ній було найбільше ганчірок та одягу (це вберегло від обмороження), крім того, протягом двох днів дівчинка отримувала більш-менш достатню кількість води. Лейлу перевдягли, напоїли, відігріли та під’єднали до кисню.

З Апшоу було трохи складніше. Його долоні та ступні вже мали ознаки ІІІ ступеня обмороження, тож відігрівати старого не стали: дали подихати киснем, трохи води, після чого накололи дексаметазоном і знеболювальним та почали чіпляти страхувальну систему.

О другій годині троє рятувальників, обидва представники слідчого комітету, а також Апшоу та Лейла розпочали спуск до табору на льодовику шістьмастами метрами нижче. Їм пощастило, що вітер і сніг по обіді припинилися, інакше старий і дівчинка навряд чи змогли би спуститися так швидко. Навіть за допомоги професійних скелелазів.

Спуск тривав понад п’ять годин. У таборі чекав вертоліт, і невдовзі після заходу сонця Лейлу й Апшоу доправили до Скарду. Оскільки обоє почувалися задовільно, уночі їх тримали в лікарні Скарду, і лише вранці наступного дня перевезли до Ісламабада.

Ситуація з Гелен Горовіц виявилася вкрай важкою. Їй зробили ін’єкції ацетазоламіду, дексаметазону та сілденафілу, на голові закріпили кисневу маску, виставивши максимальне подавання на регуляторі, проте до початку спуску Лейли й Апшоу жінка тільки раз прийшла до тями. Вона не змогла підняти голови, не те що підвестися чи самостійно пересуватися. Двоє альпіністів залишилися з нею на сідлі. Вони поставили намет, усю ніч не від’єднували Гелен від кисню, та перед світанком стало зрозуміло, що стан Гелен погіршується. Її потрібно було негайно спускати. Невдовзі після світанку двоє рятувальників з табору піднялися до сідла, принісши балони з киснем, а потім чоловіки загорнули ізраїльтянку у спальник, обв’язали страхувальними системами та вчотирьох почали спускати.

Спуск тривав цілий день і ще чотири з половиною години після заходу сонця. Весь цей час Гелен перебувала без свідомості. О 23:05, коли загін уже майже дістався до табору, хтось із рятувальників помітив, що з-під кисневої маски Гелен скапує в’язка біла піна. Маску зірвали, з’ясувавши, що Гелен похлинулася власним блювотинням. На той час вона вже не дихала, і в неї зупинилося серце.

Незважаючи на блювотиння, що вихлюпувалося з-поміж губ, рятувальники кинулися робити масаж серця та штучне дихання. Вставили ендотрахіальну трубку, вдихали спершу повітря, потім під’єднали кисень. Пульс з’явився о 23:15. Від моменту зупинки серця спливло щонайменше десять хвилин, і весь цей час мозок Гелен залишався без кисню.

О пів на першу ночі гелікоптер доправив жінку до лікарні в Скарду. Впродовж наступних двадцяти чотирьох годин апарат штучного дихання безперервно спльовував кисень у її легені. Слизисті виділення раз у раз заповнювали дихальну трубку, і медсестрам постійно доводилося прочищати її. 16 травня Гелен перевезли вертольотом до Ісламабада, проте до тями вона більше не прийшла. Жінка пролежала в реанімації шість тижнів, її вага впала до тридцяти семи кілограмів, усі м’язи атрофувалися, і зрештою в ніч із понеділка на вівторок, 27 червня 2017-го, вона померла.

Після того як Гелен Горовіц опинилася в Ісламабаді, слідчі з Управління цивільної авіації дізналися її ім’я, а ще через день з’ясували, що в Ізраїлі її розшукують як імовірну співучасницю групи лікарів, що проводила незаконне пересадження органів в одній із тель-авівських клінік. Гелен залишила Ізраїль того самого дня, коли заарештували її чоловіка, члена злочинної групи, і потому півтора роки нелегально проживала в Еміратах. У травні 2017-го Гелен виявила, що її заощадження вичерпуються, і вирішила виїхати з ОАЕ. Її однокашник-еміратець, разом із яким навчалася у Медичній школі лікарні Святого Георгія в Університеті Лондона, допоміг вийти на митника, який за хабар поставив у паспорт Гелен транзитну візу, що дало змогу уникнути проблем під час виїзду з ОАЕ[152]. Що саме Гелен Горовіц планувала робити в Китаї, невідомо.

Батько Лейли, іранець, який працював у пекінській будівельній компанії, прилетів до Ісламабада того самого дня, коли туди привезли дівчинку. Одужання Лейли зайняло два тижні, потім разом із батьком вона полетіла до Китаю.

Дюк Апшоу… Лікарі спрогнозували, що його відновлення триватиме щонайменше три місяці, проте незворотних змін в організмі встановлено не було, і це означало, що Апшоу зрештою повністю одужає.

Святий Престол, дізнавшись про порятунок кардинала, негайно відрядив до Пакистану літак. Чартер прибув до міжнародного аеропорту імені Беназір Бхутто пізно ввечері 14 травня, і приблизно в той самий час, коли Гелен Горовіц давилася блювотинням на відстані кількох метрів від табору рятувальників у горах Кашміру, працівники аеропорту в супроводі лікаря з Ватикану котили кардинала на інвалідному візку до літака. Перед трапом Апшоу попросив працівників зачекати. Розвернувшись, він довго дивився на північний схід, де за три сотні кілометрів від пакистанської столиці пнулися до неба неприступні вершини масиву Гашербрум. Зрештою, зітхнувши, дозволив занести себе до салону.

Уже на борту, прихилившись до ілюмінатора, Апшоу нарешті відчув полегшення. Та частина його мозку, яка до цього часу тягнулася до гір, де залишилися Олівер, Лоуренс, Єгор та Анна, немовби закрилася. За хвилину літак, м’яко погойдуючись, рушив до злітної смуги, і Апшоу, відкинувши голову та заплющивши очі, дозволив спокою розпливатися тілом. Він повертався до міст із величними церквами та височенними будівлями зі скла, міст, усіяних різноколірними вогнями та просякнутих огидною темрявою, міст таких прекрасних і таких брудних водночас… Повертався туди, де давно немає Бога. Розказувати про те, що таке Бог.

———————————

30 травня 2017-го — 19 червня 2018-го

Рівне, Україна