TextBook Львів, 30 червня 1941 p.: події
Що сталося того дня?
Архівні документи – як німецькі, так і радянські, покази очевидців одностайні та безапеляційні: Червона армія залишила місто увечері 29 червня, у Львові ще деякий час – приблизно до другої ночі 30 червня залишались деякі частини НКВС. які прикривали відступ армійських частин. «Нахтіґаль» та інші частини вермахту увійшли до спорожнілого міста приблизно о 4 годині ЗО хвилин 30 червня. Контроль над львівською радіостанцією перебрали вояки «Нахтіґалю». Це факт перший.
Факт другий. Перепис, проведений у Галичині перед Другою світовою війною, засвідчив: усе її населення за національною ознакою розподілялося так: 73 % українців, 16 % поляків, майже 10 % євреїв, близько 1 % німців. 95 зі 100 українців – сільські мешканці. Вся національна українська інтелігенція включно зі священиками – це хіба що 12–15 тис. осіб. Національний склад населення Львова радикально відрізнявся від загальногалицького: поляків – більше 50 %, євреїв – майже 32 %, українців – майже 16 %. Оцінюючи ці дані, не слід забувати: після німецької окупації західної частини Польщі та радянської – східної її частини співвідношення чисельності поляків та українців залишилося приблизно таке саме, натомість євреїв – виросло за рахунок біженців із «німецької» частини Польщі та масового напливу з території СРСР.
«Таким чином, – робить висновок сучасний український дослідник Сергій Рябенко, – фактично єврейська громада Львова у червні 1941 року лише незначною мірою поступалася за чисельністю польській, і кожна з них більш ніж удвічі перевищувала українську громаду».[192]
Висновок автора
Збори української громадськості Львова, заявлені Стецьком як «Національні» – навіть якщо вони і відбулися за кількості 100 невідомих нам людей, – могли представляти, в кращому разі, лише одну третину тогочасного населення міста. І аж ніяк – українську громаду всієї Галичини. «Делегати» від мешканців численних українських галицьких сіл та містечок фізично не могли потрапити до Львова на вечір 30 червня – навіть за палкого, нестримного бажання.[193]
Що сталося того дня? (продовження)
Факт третій. Стецько прийшов до Шептицького не один. Він забув сказати про те, що разом з ним був капелан «Нахтіґалю» о. Іван Гриньох. їх зустріч із митрополитом відбулася о четвертій годині ранку 30 червня. Відвідувачі розповіли «про консолідацію і координаційний комітет у Кракові, заявили, що вони діють на підставі погодження з усіма групами і партіями, – далі, що створено крайовий український уряд на чолі із Стецьком. Делегація просила благословення митрополита українському народові й акт проголошення самостійності України. Митрополит запитався, де полк. Мельник? Гриньох і Стецько запевнили, що полк. Мельник має незабаром приїхати і що при творенні загальнонаціонального уряду в Києві буде полк. Мельник. Митрополит у добрій вірі у правдивість делегації і не припускаючи, що так далеко сягла справа, як творення держави, не могла бути наперед підготовлена, дав своє благословення і другого дня підписав пастирський лист, закликаючи піддержати уряд Стецька…Кілька день пізніше, коли митрополит довідався про дійсний стан політичного розколу…він відкликав своє наставлення до бандерівців, про що писав до полк. Мельника, в якому переповів про свої розмови з представниками бандерівців».
Факт четвертий. Абсолютно темним місцем у цій частині нашої історії є роль Ганса Коха та другого німецького офіцера, якого цитований тут дослідник називає «зондерфюрером Кайтом». За його словами, вони відіграли неясну (бо можна припускати, провокаційну) роль… Сотн. Кох, який відвідав митрополита 30.6, не заперечив можливості згоди німецького уряду на факт проголошення самостійности. Хоч справді і не міг подати офіційного становища, але заявив, що місцева команда німецької армії не буде протидіяти проти наміреного акта проголошення самостійності».[194]
Версію про прямий обман Стецьком Шептицького, наскільки мені пощастило зрозуміти, підтримує і вже добре відомий читачеві Петро Балей. Він справедливо вказує на те, що вермахт вів свою гру з бандерівцями: «присутність високих представників вермахту надала події (30 червня. – Д. Я.) вірогідності: всі ж бо знали, що вермахт не міг би пристати до політичної акції без згоди вищої влади. Отже, «бандерівці домовилися із самим фюрером». Саме це і спровокувало митрополита Андрея і Полікарпа (Сікорського) – єпископа Луцького, вікарія Волинської єпархії православної автокефальної церкви (з грудня 1941 р. – адміністратора ПАЦ «на звільнених землях України». – Д. Я.) поблагословити той «уряд» Стецька і залучити до т. зв. Національної ради групу авторитетних діячів передвоєнного політикуму Галичини. На наслідках обману первоіерархів українських церков спекулюють досі в політичній умці світу, що формується під впливом єврейської преси».[195]
Дурили, сказати правду, не тільки церковних достойників. Дурили всіх, хто під руку потрапляв: коли бандерівці з'явилися у Львові, «громадянство в Галичині було цілковито дезорієнтоване про політичний стан української еміграції і про становище Німеччини в українській справі. Появу озброєної української групи поясняли саме як намір Німеччини піддержати незалежність України».[196]
І от постає питання: як тут було утриматися від спокуси?
Який Акт було ухвалено 30 червня?
Наразі в розпорядженні науковців та всіх зацікавлених є два тексти одного і того самого документа. Перший наведено в цитованих уже споминах його автора. Другий опубліковано у вигляді статті: Акт 30 червня 1941 р. як символ українського самостійництва // Відновлення Української Держави в 1941 р. Нові документи і матеріали. – Київ, 2001. – 197 с. – С. 39. У цьому виданні є примітка укладачів: «виготовлено в трьох оригінальних примірниках, печатка «Українська Держава» з посиланням на фонд 3833. – Оп. 1. – Спр. 5. – Арк. З Центрального державного архіву вищих органів влади України. Навожу їх обидва. Цим шрифтом виділені слова, що відсутні у варіанті Стецька, але які збігаються з оприлюдненим у виданні Проголошення Акта відновлення Української Держави»[197] на с. 75–76, за винятком примітки про кількість примірників.
Читаємо:
«Акт проголошення відновлення Української Держави«Акт про відновлення Української Держави. Український Уряд. 30 червня 1941 року. Львів, дня 30 черв. 1941, год. 21. Ч.: 1/41. Рішення ч. 1 Національних зборів українців»[198]
1. Волею Українського народу, Організація Українських Націоналістів під проводом Степана Бандери проголошує відновлення Української Держави, за яку поклали свої голови цілі покоління найкращих синів України.
Організація Українських Націоналістів, яка під проводом її т(Т)ворця і в(Д)ождя Євгена Коновальця вела в останніх десятиліттях кривавого московсько-більшовицького поневолення завзяту боротьбу за свободу, взиває (весь) увесь український народ (нарід) не скласти зброї так довго, доки на всіх українських землях не буде створена Суверенна Українська Влада (Держава).
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Проект «Україна». 30 червня 1941 року, акція Ярослава Стецька» автора Яневський Д.Б. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ VI Львів, 30 червня 1941 p.: події“ на сторінці 1. Приємного читання.