Розділ 3 УЧЕНЬ

УЧЕНЬ

Перед своїм знайомством із Брінзлі Шеріданом Купером Харлан прожив у 575-му вже кілька тижнів. Він устиг призвичаїтися до свого нового помешкання, обвикнувся із стерильною чистотою порцеляни та скла. Харлан поступово навчився носити емблему Техніка і вже не намагався прикрити її першим-ліпшим предметом, який був у нього в руках, або прихилитися до стіни, щоб приховати нашивку на рукаві.

Раніше він робив такі спроби, але зустрічні лише міряли його холодними поглядами і зневажливо посміхалися, немов підозрювали, що він хоче втертись у їхнє довір’я або набивається до них у друзі.

Старший Обчислювач Твісел щодня приносив йому нові завдання. Харлан уважно вивчав їх, аналізував, по чотири рази переписував свої висновки, але й останній варіант не зовсім влаштовував його.

Твісел читав висновки й кивав головою:

— Чудово, чудово!

Затим охоплював Харлана швидким поглядом своїх голубих очей і усмішка його помалу згасала.

— Перевіримо цей здогад на Кібермозкові, — говорив він на прощання.

Твісел завжди називав його висновки «здогадами». Він жодного разу не повідомляв Харланові про наслідки своєї перевірки, а Харлан не насмілювався запитувати його. Він занепадав духом від того, що йому не доручають втілити в життя жодного з його висновків. Чи означало це, що Кібермозок знаходить у них помилки, що Харлан неправильно добирає дані для Зміни Реальності, не вміє визначити Мінімальну Необхідну Зміну у вказаному інтервалі? (Минуло немало часу, поки він звик недбало перекочувати на язиці абревіатуру МНЗ).

І ось одного разу Твісел зайшов до нього в супроводі якогось сором’язливого суб’єкта, котрий не наважувався навіть підвести на Харлана очі.

— Знайомтесь, Техніку Харлан, це Учень Брінзлі Шерідан Купер, — промовив він.

— Здрастуйте, — байдужим тоном відказав Харлан. Зовнішність нового знайомого не справила на нього особливого враження. Дрібний на зріст, темне волосся з проділом посередині, очі водянисто-карі, підборіддя вузьке, вуха великі, нігті обкусані.

— Оцього хлопця ти навчатимеш Первісної історії, — сказав Твісел.

— Побий мене Час! — вигукнув Харлан. У ньому враз прокинулася цікавість до відвідувача. — Як це я міг забути. Ну, здоров був!

— Склади з ним розклад занять, — сказав Твісел. — Було б непогано, якби ти зміг йому приділити два дні на тиждень. Навчай його, як сам знаєш. Я цілком покладаюсь на тебе. Коли тобі будуть потрібні книжки-фільми або старовинні документи, які можна знайти у Вічності чи в досяжному для нас Часі, скажи мені, і ти їх матимеш. Згода?

Як завжди, він не знати звідки дістав запалену сигарету, й повітря наповнилося димом. Харлан закашлявся і, помітивши як в Учня судомно скривився рот, зрозумів, що поштивий юнак душить у собі кашель.

Аж ось Твісел пішов, і Харлан заговорив зі своїм майбутнім вихованцем:

— Ну що ж, сідай… — він затнувся на якусь мить, а відтак рішуче додав: — Синку. Сідай, синку. Мій кабінет невеличкий, але нам тут місця вистачить.

Харланові нетерпеливилося розпочати науку. Подумати тільки, він працюватиме за особистим планом! Первісна історія була для нього ніби його власністю.