Розділ 3 УЧЕНЬ

Учень підвів на Харлана очі (здається, вперше за весь час) і, затинаючись, запитав:

— Ви Технік?

Від доброзичливості й збудження, що досі переповнювали Харлана, не лишилося й сліду.

— Ну й що з того?

— Нічого, — пробурмотів Учень. — Я просто…

— Хіба ви не чули, як Обчислювач Твісел назвав мене Техніком?

— Так, сер.

— Ви подумали, що це просто обмовка? Така прикра, що аж власним вухам не повірили?

— Ні, сер.

— Чого ви так погано розмовляєте? Вам що, слів бракує? — грубо запитав Харлан, і йому стало соромно за свій тон.

Купер болісно почервонів.

— Я не дуже добре володію Єдиною Міжчасовою Мовою.

— Чому? Скільки ви вже вчитеся?

— Менше, як рік, сер.

— Менше, як рік? Заради Часу, скільки ж вам років?

— Двадцять чотири біороки, сер. Харлан здивовано витріщився на юнака.

— Ви хочете сказати, що вас взяли у Вічність, коли вам було двадцять три роки?

— Так, сер.

Харлан опустився на стілець і стис долоні. Так досі не робилось. Найкращим віком для вступу в Вічність вважалося п’ятнадцять-шістнадцять років. А як розуміти цей випадок? Як новий метод Твісела, щоб випробувати його, Харлана?

— Сідай і давай почнемо, — сказав Харлан. — Твоє повне ім’я і Сторіччя?