Розділ 14 ДАВНІЙ ЗЛОЧИН

ДАВНІЙ ЗЛОЧИН

— Навіщо? Навіщо ти це зробив? Що тебе штовхнуло на цей вчинок?

Твісел безпорадно перевів погляд зі шкали на Харлана; безвихідь і розгубленість, що пролунали в голосі, немов у дзеркалі, відбилися в його очах.

Харлан підвів голову й промовив тільки одне слово:

— Нойс!

— Жінка, яку ти забрав у Вічність? — запитав Твісел.

Харлан гірко всміхнувся й змовчав.

— Але до чого тут вона? — дивувався Твісел. — О всемогутній Часе, я не розумію тебе, мій хлопчику.

— А що тут розуміти? — спалахнув Харлан. — Не прикидайтесь дурнем! Так, була в мене жінка. Ми обоє були щасливі. Ми нікому не заважали. А тепер її викреслили з нової Реальності. Вона не існує. А вам байдуже, ви таке можете зробити з кожним.

Твісел марне намагався вставити слово.

— Адже у Вічності свої закони, скажете ви, — гнівно кричав Харлан. — О, знаю ці закони! Любовні зв’язки вимагають дозволу; любовні зв’язки вимагають точного розрахунку; любовні зв’язки мають бути узаконені; любовні зв’язки — річ ризикована. Що ви задумали зробити з Нойс по завершенні проекту? Посадити в приречену на катастрофу ракету? Чи виділити їй тепленьке місце спільної коханки знатних Обчислювачів? Не вийде! Тепер вашим планам каюк!

Сповнений відчаю, він закінчив свою тираду, і Твісел квапливо підійшов до відеофону. Очевидно, передавач уже ввімкнули.

— Говорить Твісел. Вхід у приміщення суворо заборонено, — сказав він беззаперечним тоном. — Усім без винятку. Вам зрозуміло? Тоді виконуйте! Мій наказ стосується і членів Ради Часів. Їх — насамперед.

Він знову повернувся до Харлана й задумливо сказав:

— Вони виконають мій наказ, оскільки я найстаріший член Ради, а ще тому, що мене вважають диваком. Я для них — такий собі химерний чудакуватий дідуган, і вони не перечать мені.

На якусь хвилю він замовк, поринувши в роздуми. Тоді підвів голову й пильно подивився на Харлана. — І ти вважаєш мене диваком?

У цю мить Твісел був схожий на маленьку зморщену мавпочку.

«О всемогутній Часе, таж він і справді не при повному розумі! — подумав Харлан. — Він збожеволів від потрясіння».

Приголомшений думкою, що залишився наодинці з божевільним, Харлан мимоволі відсахнувся назад. Та одразу опам’ятався. Якщо Твісел і божевільний, то не треба забувати, що він немічний дід, а до того ж незабаром настане край навіть і божевіллю.