Розділ 14 ДАВНІЙ ЗЛОЧИН

Незабаром? А чому не одразу? Чому відстрочено кінець Вічності?

— Ти не відповів мені, — тихим, скрадливим голосом сказав Твісел. У нього в руці не було звичної сигарети і, здавалось, він не збирався діставати її. — Невже і ти вважаєш, що я дивак? Мабуть, так. Бо коли б ти вважав мене своїм другом, а не химерним, дивакуватим дідом, то поділився б зі мною своїми сумнівами. І не було б цієї дикої вихватки.

Харлан спохмурнів. Он що! Цей божевільний вважає, що схибнувся він, Харлан.

— Я при своєму розумі і зробив правильно, — сердито буркнув Харлан.

— Але ж я сказав тобі, що дівчині нічого не загрожує, — промовив Твісел.

— А я, немов останній дурень, повірив вам. Бо тільки дурень може повірити у справедливе ставлення Ради до Техніка.

— А хто тобі сказав, що про це знає Рада?

— Фінджі знав усе до подробиць, і він вибовкав.

— А як ти довідався?

— Вирвав у Фінджі зізнання під дулом випромінювача. Зброя зрівняла нас у званнях.

— Ти і це зробив тим самим випромінювачем? — Твісел показав на шкалу часометра, над якою нависали бульбашки плавленого металу.

— Атож.

— Та й наробив же він лиха, — сказав Твісел і вже різким тоном додав: — А знаєш, чому Фінджі переклав цю справу на Раду, замість того щоб самому розібратися в ній?

— Тому що він ненавидить мене і вирішив діяти напевно. Йому потрібна Нойс.

— Наївна ти людина, — сказав Твісел. — Якби йому була потрібна та дівчина, він легко оформив би свої взаємини. Не Технік став йому поперек дороги. Фінджі ненавидів мене!

Він так і не дістав сигарети, і його жовтий від тютюну палець, яким він на останньому реченні ткнув себе в груди, здавався до непристойності голим.

— Вас? — Є така штука, мій хлопчику, як політика Ради. Не кожного Обчислювача призначають членом Ради. А Фінджі з усіх сил домагався цієї посади. Він честолюбний до краю. Але я перекрив йому дорогу, бо вважаю його емоційно неврівноваженим. О Часе! Я тільки тепер до кінця зрозумів, як я мав тоді слушність… Послухай, мій хлопчику, він знав, що ти користуєшся в мене особливою прихильністю. Він бачив, як із рядового Спостерігача я зробив тебе першорядним Техніком. Він бачив, як ти ревно виконував мої завдання. Чи була в нього краща нагода, щоб помститися мені? Якби йому вдалося довести вину мого улюбленого Техніка в страшному злочині проти Вічності, то це одразу позначилося б і на мені. Я мусив би подати у відставку, і хто тоді, на твою думку, посів би моє місце?

Він підніс руку до губів, але, помітивши, що сигарети немає, утупився в простір між великим і вказівним пальцями невидющим поглядом.

«Не такий він спокійний, як удає із себе, — подумав Харлан. — Тут не до спокою. Та для чого розводити теревені, верзти казна-що, коли наближається кінець Вічності? — І знову обпекла думка: — Але чому ж Вічність досі існує? Чому досі не настав їй кінець?»

— Коли я нещодавно відпустив тебе до Фінджі, — провадив далі Твісел, — у мене вже тоді було передчуття небезпеки. Одначе в «Мемуарах Малансона» зазначалося, що ти був відсутній цілий місяць, а іншої нагоди, щоб влаштувати твою відсутність, не випало. На щастя, Фінджі перестарався.