Розділ «Шість»

Часи, коли я була підлеглою Сто двадцять дев’ятої рятувальної ескадрильї й працювала на федеральному аеродромі Моффетт у Кремнієвій долині, розпочали найщасливішу частину моєї кар’єри. Я хвилювалася, що літати на місії в Штатах після двох строків в Афганістані буде нудно, однак помилялася. Польоти з цим підрозділом дали мені все, на що я тільки могла сподіватися як пілот-рятувальник.

Я була одним з трьох пілотів, призначених в елітний підрозділ оперативної авіагрупи у справах боротьби з наркотиками під назвою «Сокіл». У перший робочий день я зайшла в розташування своєї нової команди, і першим, кого я побачила, був огрядний хлопець, який зосереджено — здавалося, ніби він ось-ось відкусить собі язика — бив по клавіатурі; здалеку це виглядало, наче спроба щось надрукувати. Він підняв очі, і на його обличчі засяяла широченна усмішка — така, до речі, як і моя. То був Стів Барт, мій друзяка з Кандагара, що любив сигари.

— Отакої, хай йому трясця! Тільки погляньте, хто в нас тут! Як справи? — спитав Стів, підводячись, щоб обійняти мене й поплескати по плечах.

Я видихнула з неймовірним полегшенням, бо знову опинилася серед своїх. Я привіталася з іншими двома пілотами, з якими теж потоваришувала в Афганістані. Вузол у моїх грудях послабшав: я знайшла свій дім.

Один з тих двох пілотів виявився моїм новим босом. Фінн був командиром «Сокола», і саме він значною мірою посприяв тому, щоб я взагалі з’явилася в Каліфорнії. В Афганістані ми стали добрими друзями, і, зрештою, саме йому я маю завдячувати своєю роботою. Фінн — ідеальний американський пілот і добрий хлопець із Середнього Заходу. Закінчив Академію повітряних сил, одружився з учителькою. Він завжди нагадував мені Ендлера з «Гри Ендлера», тільки дорослого. Фінн поводився тихо й не був здорованем, проте час від часу, коли йому щось допікало, на волю проривалася його гаряча ірландська кров. Не здивуюся, якщо одного дня він стане сенатором «каштанового» штату Огайо.

Третім пілотом команди «Сокіл» був Дейв. Згодом ми з Дейвом стали близькими друзями, і я завжди могла покластися на його лояльність і справедливі судження. Ми мали певні розбіжності щодо тактики, але Дейв був хорошим пілотом і чудовим товаришем.

Останнім, з ким я того ранку привіталася, був чоловік, якого я мусила замінити, — ще один хороший приятель з Кандагара. Він тепло привітав мене й попросив пройтися з ним до будинку адміністрації. Йому запропонували роботу в Колумбії, і він якраз закінчував свої справи в нашому підрозділі, тож на нас обох чекала робота з паперами. Проте йому хотілося поговорити зі мною віч-на-віч.

— Я просто хотів ознайомити тебе зі справами, бо знаю, з чим ти зіткнулася в «Нью-Йорку», — почав він загадковим тоном. — Дев’яносто дев’ять відсотків товаришів по службі неймовірно раді, що ти працюватимеш у підрозділі. У тебе чудова репутація серед рятувальників. Кажуть, ти добрий пілот і гакер місій.

Гакер місій — це той, хто рішуче береться за виконання завдання, добровільно погоджується на складні польоти, зосереджується на кар’єрі й без вагань іде в бій, коли починають літати кулі. То був чудовий комплімент для пілота, і я так його й сприйняла, однак завмерла в чеканні неминучого «але».

— Але один з тутешніх проти того, щоб узяти тебе, — провадив він, — бо вважає, що в наших екіпажах не місце жінкам. Переконувати його в протилежному — марна річ. Я вагався, чи говорити тобі, але, на мою думку, ти маєш це знати. Він, гадаю, скаже тобі це в очі, якщо ти його спитаєш. Його звати Дуґ Шеррі. Він колишній пілот Армії.

Як виявилось, я вже була знайома з Дуґом, і ця новина мене анітрішечки не вразила. Взагалі він справді був поважним і досить порядним чоловіком, а не банальним шовіністом. Іншими словами, погана думка про жінок у нього склалася не через власні комплекси, та й висловлював її він негостро. Можливо, йому колись трапилася посередня дівчина-солдат, через яку він і почав так думати про жінок, однак цього було недосить, щоб мене залякати. Я чекала можливості показати йому, на що здатна.

Я знала, що насамперед Дуґ — добрий пілот. Отож подумала: коли він побачить, що я цінний член команди, то, можливо, його ставлення до мене зміниться. Але я все одно подякувала другові за інформацію: приємно знати, що він доклав зусиль, аби мене взяли на роботу. А от із Дуґом треба було поводитися надзвичайно обережно.

Уникати його точно не вийшло б: він завжди крутився десь поблизу. Дуґ завжди ходив з непідпаленим і огидно вологим недокурком сигари в роті, наче щойно зійшов зі сцени «Героїв Гоґана»[6]. Цю сигару він час від часу пересував в інший кутик рота й кидав масні жарти. Постійні приниження були його звичною справою. «Цей хлопець — неприторенний мудак», — казав він, на ходу вигадуючи нові слова. Отакий був субчик. Однак, попри всі наші розбіжності, можу сказати, що його в підрозділі поважали. Без нього все було б геть інакше.

І, звісно, я перетнулася з ним у перший же день, коли бігала з документами.

— Привіт, Дуґу! — вигукнула я, приховуючи дискомфорт за радісним обличчям.

— Ем-Джей, — кивнув він мені. — Ласкаво прошу в Моффетт. Не обісрися.

Насправді, це було навіть більше, ніж я від нього чекала. Зрештою, порада серйозна. Не обісрися. Я переконала себе, що це висловлювання було свідченням щирого хвилювання за мій успіх і добробут. Мабуть.

Тільки-но я приїхала в Каліфорнію, як слід було негайно братися до роботи в команді «Сокіл». Я відразу ж долучилася до так званих антинаркотичних операцій — польотів на безліч місій. На ліквідації марихуани ми витягали з національних заповідників величезні сітки, де було повно цього зілля. Ми також літали на підтримку місцевих силовиків чи правоохоронних органів, а інколи навіть приземлялися в школах, щоб показати дітям, що не вживати наркотики може бути круто. Ми жартома називали ці місії «Обійми, а не курни». Думаю, до когось із тих дітей ми таки достукались, але більшість із них хотіла знати тільки те, чи маємо ми зброю і чи вбивали вже когось.

Одним зі стрільців (з ним я полюбляла літати найбільше) був Тіджі Джонс (Ті-Джей) — досвідчений навідник і цінний член нашої ескадрильї. Ті-Джей походив звідкись із Вірджинських островів. Він мав м’язисте тіло воїна й манеру вправного стрільця на пенсії, який живе хорошим життям десь у прибережному будиночку.