Розділ «Шість»

Ми сказали про це Синьому і Стіву, а вони недовірливо похитали головами. Ніхто з нас не знав напевно, що таке бути накуреним, і не міг сказати точно, тож ми переглядалися, сміючись і водночас панікуючи.

— От чорт, — пробурмотіла я, — у Стіва очі червоні!

— У Стіва завжди очі червоні, — відповів Синій.

Він, звісно, мав рацію, і ми всі ще раз гарненько посміялися. Того вечора все було набагато кумеднішим, ніж завжди.

Зрештою, ми так і не здавали сечу на аналізи, але, думаю, знали, що це було. Я просто зраділа, що нарешті спробувала, і не могла мати для цього кращої компанії, ніж екіпаж «Веселуна-94».

На щастя, лісові пожежі незабаром припинились. Отже, можна було сподіватися на жадану відпустку. Але влітку 2008 року для нас ще були справи. Ураган «Айк» уже доходив до Г’юстона (штат Техас), тож наш екіпаж мобілізували летіти туди й забирати з дахів тих, хто був занадто впертий і не евакуювався раніше. Керівництво країни не хотіло ще однієї «Катріни», і ми приготувалися до відрядження.

Деякі з екіпажів приземлялися на дороги й забирали на борт переляканих замерзлих людей, але ми здебільшого просто когось розшукували — літали в гівняну погоду й виглядали, чи, бува, не сигналізує нам хтось. У нас працювало навіть кілька ПРів, які патрулювали вулиці, виглядаючи тих, кому потрібна була допомога. Ширилися чутки, що ПРи привласнили пожежний автомобіль, у якому хтось лишив ключі в замку запалювання, однак мене там не було і я того не бачила. Але, знаючи цих хлопців, я зроду б не подумала, що вони на таке здатні.

Після цієї місії нам дали щось на кшталт відпустки. Майбутні кілька місяців ми час від часу літали на поодинокі місії, проте основним нашим завданням були підготовчі тренування перед відрядженням навесні до Афганістану. Коли наблизився час мого наступного розгортання, я пригадала все, через що ми пройшли того літа. Я зблизилася з командою «Сокіл» і провела сотні годин у вертольоті й поза ним із Рісом, Фінном, Стівом та іншими хлопцями.

Я й гадки не мала, з ким мене зведе доля в Афганістані. У своєму підрозділі я довіряла всім, але дуже сподівалася, що бортмеханіком у мене буде Стів. Я знала, що він один з найкращих, і на бойовищі нікому б не довірилася більше за нього. Я відчувала, що це розгортання сильно відрізнятиметься від попереднього, хоч з ким я опинюся в екіпажі. І мала рацію.