Розділ «Епілог Білл Денбро випереджає диявола — II»

Білл Денбро випереджає диявола — II

Я знав наречену, коли вона на поні скакала,

Я знав наречену, коли вона ходила етрол.

Я знав наречену, коли вона дуріла на вечірках,

Я знав наречену, коли вона кресала рок-н-рол.

Нік Лоу[810]

Не можна бути обережним на скейтборді.

Якийсь хлопчак

1

Полудень літнього дня.

Білл стояв голий у ванній кімнаті Майка Хенлона й роздивлявся своє струнке тіло в дзеркало на дверях. Його лиса голова блищала на світлі, яке потрапляло туди крізь вікно й відкидало його тінь на підлогу й стіну. Груди були безволосими, а стегна й сухорляві гомілки вкривали мотузки м’язів. «Авжеж, у нас тут тіло дорослого, — думав він, — без питань. Онде животик, який з’явився, бо я втелющив забагато смачних стейків, випив забагато пляшок пива „Кірін“, з’їв забагато ланчів біля басейну, коли тулив ройбени[811] з французькими діп-сандвічами[812] замість чогось дієтичного. Та дупа обвисла, старий друзяко. Коли просинаєшся з важким похміллям і очі печуть, то й досі можеш знайти кілька прищів, та так, як у сімнадцять, за старим „Данлопом“[813]  не погасаєш. У тебе жирок на поясі, а яйця вже почали обвисати, як завжди трапляється, коли тобі за тридцять. На обличчі з'явилися зморшки, яких не було в сімнадцять років… Дідько, їх не було навіть на першому фото автора — на тому, де ти чимдуж старався набрати вигляду, наче щось знаєш… бодай щось. Ти застарий для своєї вигадки, малюче Біллі. Ви обоє вб'єтесь».

Він одягнув труси.

«Якби ми в це не вірили, то ніколи б… ніколи б не подужали, що б там ми зробили».

Бо насправді він уже й не пам’ятав, що відбулося під містом, не пам’ятав, що трапилося з Одрою й перетворило її на кататонічну руїну. Він лише знав, що йому потрібно було зробити зараз, і він був певен, що, коли не діяти просто зараз, він і це забуде. Одра сиділа внизу в Майновому м’якому кріслі й зачаровано витріщалася в телевізор, де саме показували «Дзвонимо за долари»;[814] її волосся спадало на плечі неживими локонами. Вона не рухалася та йшла, тільки коли її вели.

Тут інша справа. Ти просто застарий, чувак. Повір.

Ні.

Значить, здохнеш тут, у Деррі. Та й хер з тобою.

Він одягнув спортивні шкарпетки, нові джинси та футболку, яку за день до того придбав у Бенгорі в «Халупі сорочок». Безрукавка була яскраво-помаранчевою. Спереду був напис «ДЕРРІ, МЕЙН — ДЕ ВОНО, В БІСА, Є?» Він сів на Майнове ліжко — те саме, в якому протягом останнього тижня спав з теплою, однак схожою на труп дружиною — і натягнув кросівки… пару кедів, які також учора купив у Бенгорі.

Він підвівся й знову оглянув себе в дзеркалі. Він бачив чоловіка середнього віку, вдягненого в хлопчачий одяг.