Розділ «Частина друга»

Розділ дев'ятнадцятий

Букінгемсьний палац

31 грудня

Мій найдорожчий сину,

Сьогодні минув цілий рік відтоді, як я став королем, і мене переповнюють тривожні передчуття.

Уночі я бачив сон. Начебто я у кімнаті, де все біле, предмети трохи неясні, як іноді трапляється в сновидіннях,— здається, це лікарня. Я стояв поряд з ванною, білою, як і все інше, і в ній дві медсестри купали мого батька, старого і немічного, яким він став перед смертю. Вони купали його в теплій воді з такою ніжністю і турботою, а він почувався зовсім спокійно, і я також. Я відчував такий спокій і безтурботність, яких я не знав уже багато місяців.

Потім з'явилася ще одна медсестра. Вона несла згорток. Немовля! Ти! Тебе завинули у білу хустину. Але щойно я нетерпляче простягнув руки, щоб узяти тебе, як і та медсестра, і дві інші, що купали мого батька, зникли. Я намагався втримати тебе, але батько без допомоги вже не міг плавати і зненацька занурився на дно ванни, вода залила обличчя, залила очі. Однією рукою я потягнувся до нього, але ти почав падати. Щоб урятувати його, я мав дозволити упасти тобі. Я не міг урятувати вас обох. У мене була секунда, не більше, щоб вирішити: чи він потоне, чи ти випадеш у мене з рун... А потім я прокинувся.

Для мене це занадто прозоро. Королівська родина покликана символізувати спадкову тяглість між минулим і майбутнім, а я не думаю, що це можливо. Король може чіплятися за минуле, традиції, загнивання. Або обрати майбутнє, з усіма його неясностями, небезпеками — і сподіваннями. Ми мусимо обирати.

Я на роздоріжжі — і як людина, і як монарх. Я знаю, що мене люблять, але не знаходжу в цьому розради. Коли популярність зростає за рахунок занепаду прем'єр-міністра, то це не може принести нічого доброго. Містер Уркгарт — людина, що багато собі дозволяє і, як мені здається, мало чим гребує. Він хоче сам-один розбудовувати майбутнє — можливо, як і будь-який прем'єр-міністр,— але він занадто нестриманий. Проте якщо я не братиму участі у розбудові цього майбутнього, як людина і як монарх, то, отже, у мене немає ні мужності, ні душі — нічого.

Я не шукатиму конфронтації, тому що зрештою програю. Але й не буду просто безмовним абсолютним нулем в очах несумлінного і немудрого уряду. Пильно стеж за розвитком цього протистояння. І вчися, бо прийде і твій час.

Відданий тобі

батько

Розділ двадцятий

Це неважливо у політиці — упізнавати всіх. Однак важливо, щоб упізнавали вас.

Передбачалося, що на Новий рік буде бал-маскарад, але Стемпер відмовився брати участь. Уперше за політичну кар'єру люди почали його впізнавати, запобігати перед ним, що свідчило про його нібито значущість, і винуватити лише себе, якщо він раптом знудиться за розмовами з ними. Та хай йому грець, він не згодиться напнути якийсь карикатурний капелюх, щоб тільки догодити господині. Леді Сьюзан Кассар на прізвисько Деккі була дружиною провідного директора ВВС. Увесь рік він проводив, намагаючись зробити так, щоб мізерний бюджет його корпорації покривав його зобов'язання, у той час як дружина безперервно будувала плани, як би викинути половину його платні за одним разом, улаштувавши всім відоме помпезне святкування Нового року. Екстравагантність її гостинності відповідала переліку гостей, який вона складала на комп'ютері цілий рік, щоб пошанувати всіх найвідоміших сильних світу цього, щоб нікого не оминути. Подейкували, буцімто щоб ти потрапив до переліку, недостатньо просто пограбувати банк — тебе мусять зловити і публічно розпізнати як злочинця, ще й бажано транслювати все це на ВВС. Стемпера включили тільки після повторного перерахунку гостей. Деккі (так її звали на честь декольте, яким вона славилася відтоді, як буквально підлітком вискочила за першого зі своїх трьох чоловіків) вирішила, що запрошення було помилкою, щойно побачивши Стемпера у не надто вибагливому костюмі — у смокінгу. Вона до нестями обожнювала маскаради, бо ці події дозволяли сховати очі й перебувати в постійному пошуку нових жертв, у цей час зосереджуючи увагу гостей на своєму декольте. Заколотники на вечірках їй не подобалися, особливо ті, які бріолінять волосся. Демонстративно і якомога голосніше вона привітала Стемпера, наче зірку телевізійної мильної опери, яка щойно вийшла з наркологічної клініки, а подумки присяглася не запрошувати його наступного року, якщо тільки він не стане принаймні міністром внутрішніх справ. Невдовзі вона вирушила на полювання на більш піддатливу дичину, агресивно тріпочучи маскою, щоб прокласти прохід у натовпі.

Уже наближалася північ, коли Стемпер помітив перед собою дебелу постать Браяна Бринфорда-Джонса у брижах убрання Сміхотливого Кавалера[22].

— Тіме! Радий тебе бачити!

— Привіт, Бі-Бі-Джею. Не помічав тебе тут.

— Це готова стаття для «Денника». Голова партії прийшов замаскованим під живу людину.