Розділ «БАГРЯНА БЕЗОДНЯ ЗЕМНА І НЕБЕСНА ІСТОРІЇ»

ЗЕМНА І НЕБЕСНА ІСТОРІЇ

Розірвана книга

Марко розглядав новенькі маску і ласти для плавання, які придбала для нього мама. Вони були чудові, саме такі, як він і хотів. Цікаво, як мама дізналася, відчула його мрію? Звичайно, вона здогадувалася про синове бажання мати чорно-жовту, «наворочену» маску, ласти таких самих кольорів і прозору, зі спеціальним клапаном, дихальну трубку, але… Куплені нею пристосування для сноклінґу точнісінько, ну абсолютно, співпали з тими, які хлопець вимріяв, уявляв… А він же донедавна не хотів їхати до Єгипту! Коли мама сказала йому, що назбирала за рік своєї нелегкої праці необхідні кошти на відпочинок удвох, він не зрозумів, навіщо летіти так далеко? Адже можна, як завжди, провести літо в селі, у родичів, купатися в чистій річці Сейм, рибалити в її затоках і в довколишніх озерах… Марко згадав, як одного літа він навіть, крім карасів, упіймав у Сеймі чудового линка! Боже, який він був гарний! Золотавий, із дрібною лускою, такий округлий, товстенький, «збитий»… Тобто, можна було йти второваними шляхами і нічого не змінювати. Але Марко знав, що його мама мріяла про те далеке, блакитне, цілорічно тепле море, про відпочинок у гарному готелі… Маркові стало жаль мами. І він погодився.

Хлопець часто чекав на неї вечорами, а вона приходила вже поночі, пізно, і сказавши йому кілька ласкавих слів, знову і знову телефонувала колегам, щось уточнюючи й про щось домовляючись. Син часто чув незрозумілі йому слова «баланс», «місячний звіт», «проводка», «кредитна історія», «мітинг в суботу». При слові «мітинг» він уявляв собі скупчення людей із прапорами на майдані, вигуки: «Геть! Ганьба!», але усвідомлював, що мамин «мітинг» означає просто зустріч колег із нею, Оленою Георгіївною, чергове зібрання співробітників з різних «філій», як вона часом казала.

Марко хотів, щоб мама добре відпочила і не плакала іноді вечорами, гадаючи, що він уже спить і не чує її схлипувань. Тому він і погодився їхати на Червоне море, в невідомий Єгипет. Що там є, крім пірамід, які намальовані в підручнику? Фінікові пальми? Крокодили? Марко до пуття не знав. Але одного вечора, дивлячись телевізор, він побачив фільм про живих істот Червоного моря, про коралові рифи, чудернацьких, різнобарвних риб, які мешкають серед коралів, і… Страшенно захотів побачити все те на власні очі. Він погодився заради мами, але тепер і справді хотів у цю мандрівку.

І ось незабаром мрія — мамина і його — мала здійснитися. Все необхідне вже було: і квитки на літак, і туристичні путівки, і навіть оці чудові маска, ласти і трубка!

Марко вирішив, що буде вести зворотній відлік днів до їхнього від’їзду. Він, звірившись із календарем, просто виписав числа місяця у стовпчик, і почав щоранку викреслювати одне з них, наочно спостерігаючи наближення дня і часу початку далекої подорожі.

Після того, як щаслива мама принесла Маркові знаряддя для майбутнього підводного дослідження рифів та інших чудес Червоного моря, хлопця охопили докори сумління. Цього разу зовсім з іншого приводу. Адже він потай, як і багато хто з його однокласників, час від часу курив цигарки, ховаючись від завуча, вчителів, а перед поверненням додому ретельно набивав рота жувальною гумкою — щоб мама не почула огидного запаху. Проте вона все одно відчувала, що Марко курив, і частенько сварила хлопця. Але тепер, в цей день, всередині у ньому щось ніби перевернулося, і він відчув, що не в силі більше брехати мамі, ховати запальничку й сигарети… Марко з деяким подивом і ніяковістю усвідомив, що йому соромно. Він рішуче відклав маску і ласти, встав, знайшов напівпорожню пачку із цигарками, зіжмакав її і викинув у відро зі сміттям. Усе, досить бути як усі. Досить мавпування. Він сказав «ні» — отже, так і буде. Крапка. Більше жодної сигарети, очманіння в голові, кашлю вранці й сумних поглядів мами. Є у нього, зрештою, характер чи ні?

У школі Марко затято стримував себе, аби не розповісти всім про те, що він поїде на канікулах не просто кудись, а на Червоне море. І не просто так, а з новими причандалами для плавання серед коралових рифів!

Проте Марко не розказував про це, бо не хотів видатися наївним і кумедним. Він-бо знав, що мало не півкласу, його друзі й приятелі, вже їздили до Єгипту, Туреччини, дехто бував у Греції, а Оленка з батьками навіть відпочивала на Канарських островах. Тому щодо «простого» Єгипту він вирішив поки що не говорити.

Після уроків Марко поспішав додому: він хотів черговий раз помилуватися своїм підводним спорядженням і почитати книжку Жака-Іва Кусто про корали. Велику книгу з гарними фотографіями таємничих глибин морів і океанів він, на свій подив, знайшов, забуту серед інших, у великій книжковій шафі.

За школою, там де пролягав його шлях додому, в закутку, утвореному стіною сусіднього будинку і кущами, він побачив гурт підлітків і одного хлопця — Валеру — з випускного класу. Всі вони реготали, курили, а дехто, не криючись, пив пиво.

— Марику! — гукнув йому Олег з паралельного класу. — Підходь, посмалимо!

— Та… — знітився Марко. — Я поспішаю.

— Сьогодні ніхто нікуди не поспішає, — авторитетно заявив Валера. — Хіба що на «метадон».

Усі вибухнули реготом, але Марко не зрозумів, у чому полягає дотеп.

— Сьогодні грає наше «Динамо» із «МЕТАлургом» з ДОНецька, тобто з «МЕТАДОНом», — сміючись, пояснив йому Олег. — Усі просто пруться від такого «метадону»!

— Слухай, Марику… — почав був Валера.

— Я Марко, — поправив його хлопець; він не любив, коли його називали «Мариком».