Розділ «БАГРЯНА БЕЗОДНЯ ЗЕМНА І НЕБЕСНА ІСТОРІЇ»

Марко покрутив у руках нещасну розірвану книгу й раптом подумав, що він сам міг би дописати її початок і кінець, та й загалом дещо змінити, аби поліпшити, на його погляд, розповідь про міжпланетні пригоди. І головне, перейменувати головного героя на Марка… Адже так було б цікаво написати книгу про самого себе, поставши на її сторінках таким собі «міцним горішком», космічним вояком, сміливцем із твердим характером і несхитною волею.

Роздуми-мрії Марка перервало повернення мами. Хлопець був готовий до тяжкої розмови, але вона виявилася занадто гнітючою. Валера при мамі і вчителях заперечував, що він дав Маркові «косяк», перелякані однокласники мимрили щось не до ладу… Але деякі бабусі, які забирали зі школи учнів молодших класів, стверджували: під стінами школи часто тиняються підозрілі молодики, які продають старшокласникам наркотики. Назрівав скандал, і директор з учителями почали розбиратися з цим та подібними випадками. Олена Георгіївна тим часом мусила вже йти зі школи. Вдома вона не витримала напруженої розмови з сином, розридалася, повторюючи: якби ж то у хлопця був нормальний батько, він би зумів його виховати, він би дав гарний приклад життя й поваги до неї… А на те опудало, яке завіялося так далеко, жодної надії немає, і краще б воно взагалі не з’явилося в її житті. «Опудалом» Олена Георгіївна називала Маркового батька. Хлопець дуже погано пам’ятав його — той пішов від них з мамою, коли Маркові було чотири чи п’ять років.

Після маминих сліз настрій хлопця геть зіпсувався. Він страшенно не любив, коли мама згадувала його татуся, плакала і говорила про своє розбите життя. Марко невідь чому почувався винним перед мамою, але не знав, як розрадити її. Навпаки, зараз він учинив зовсім негарно й ще більше засмутив маму. Маркові було тоскно й незатишно. Він, звичайно, пообіцяв не лише «траву», а й звичайні цигарки більше не курити… А мати знову і знову благала його про це, й він усе повторював і повторював свою обіцянку.

Нарешті мама припинила плакати і вирішила почати потроху збирати до великої валізи речі для відпочинку. Марко, аби якось її розрадити і розважити, показав знайдену книгу, коротко розповів, про що в ній ідеться. І, трохи пишаючись собою, повідав про свою ідею дописати книгу, змінивши її зміст: дати головному герою своє ім’я, переробити сюжет на більш захопливий, на його погляд.

Олена Георгіївна нарешті усміхнулася і сказала, що він може починати «працювати над книгою» просто зараз, а продовжити цю справу в Єгипті. І, таким чином, читати їй свій твір на відпочинку щовечора.

Мати сподівалася, що нове захоплення Марка трохи поверне його думки в інше річище, й він не думатиме про наркотики. «Слід задати хлопцеві позитивний вектор», — повторювала вона слова лікаря Лариси Едуардівни.

Єгипет

Перше, що вразило Марка, коли вони прилетіли до Єгипту і вийшли з літака, — повітря: сухе і спекотне, неначе повів жару з відкритої духовки на кухні. Номер у готелі виявився дуже гарним, із цілодобовим постачанням гарячої й холодної води, що дуже вразило хлопця. Адже, крім чудового моря перед вікнами готелю, довкола була лише пустеля. Звідки ж єгиптяни брали стільки питної води? Виявилося, що вона з моря, її опріснювали!

Пустеля ж була неймовірною. Вона щогодини змінювала свої кольори і була по-своєму дуже гарна. Жовті, коричневі, червонясті, вохристі барви пустелі мінилися, а вранці й увечері набували геть казкових відтінків: кремових, бузкових… Про Червоне море годі було й казати. Лазурове біля берега і синє подалі, воно приховувало під поверхнею води справжні коралові сади! Марко навіть уявити не міг, що корали, які утворили риф завдовжки кілька кілометрів, можуть бути такими різнобарвними — фіолетовими, білими, рожевими, салатового кольору… Він плавав і займався сноклінґом кілька разів на день. Часто чи сам, чи разом із мамою, просуваючись уздовж рифу і, зануривши голову в масці у воду, хлопець милувався сотнями чудернацьких, різнокольорових риб. Ті неспішно плавали вздовж коралів, або ховалися серед їхніх гілок, зовсім не звертаючи увагу на дивного спостерігача з чотирма довгими кінцівками. Марко просто не міг повірити, що він бачить це диво на власні очі. Він щасливо усміхався мамі, а мама — йому.

Вечорами вони удвох дивилися шоу-програми, які влаштовував для гостей аніматори з готелю, або грали в боулінґ, або ж просто гуляли над морем. А після обіду, коли ставало надто спекотно, мама дрімала в прохолодному номері, де працював кондиціонер, а Марко писав, чи радше переробляв оту свою задуману книгу. До речі, він швидко звик до жаркого, але сухого клімату пустелі над морем, а часті плавання у морі не давали тілу перегрітися.

Ніч долала день, а потім вона ховалася, тікала від сліпучого сонця над блакитним морем, знову приходив ясний день, і так тривало вже… аж чотири доби! Проте Маркові здавалося: він тут, у затишному готелі, мало не місяць. Мама, сміючись, пояснювала це тим, що «до доброго звикаєш швидко».

Між тим настав час, коли Марко з деяким подивом зауважив, що вже може прочитати мамі свою, як вона казала, «перелицьовану Енеїду». Так, саме прочитати, адже мама хотіла, аби Марко виразно і гарно оповідав їй, що ж відбувалося з таким собі астронавтом Марком у далеких космічних світах.

Отже, якось після гарного обіду в одному з чотирьох ресторанів готелю син і мама в своєму номері сіли поруч, і Марко почав читати незвичайну детективну історію під назвою:

Мандрівка до багряної безодні

Глава 1

Екіпаж зорельоту

Космічний корабель «Гетьман Виговський» із двома човнами-розвідниками був звичайним у своєму класі військовим судном супроводу. Не новий, але потужний зореліт, він уже кілька років справно ніс службу в українській ділянці нашої Галактики. Корабель охороняв національний сектор Чумацького Шляху від вторгнень космічних піратів, які переховувалися на невеликих планетах і навіть на астероїдах у різних зоряних системах.

За час своєї роботи серед сонць і планет, у тривалих і нелегких подорожах, зорельоту пощастило не потрапити до зон тяжіння страшних зірок — «чорних дір», надійно захищатися від потужного випромінювання й уникати метеоритних бомбардувань. Двічі корабель ремонтували, і він продовжував, як казали члени екіпажу, робити свою нелегку справу «між зоряного пилу й радіації».

«Гетьману Виговському», або, як корабель значився у міжнародній класифікації бойових космольотів, «Трайденту-1770», поки що доводилося лише тричі брати участь у запеклих боях із страшними міжзоряними піратами планет, що мали недобру славу — Гуни, Актеури, Пандори й Елеону. Здебільшого ж траплялися звичайні сутички під час охорони маршрутів транспортових космічних кораблів різних країн. Пірати знали про бойову міць корабля і відвагу екіпажу, а тому уникали численних ракет і лазерних променів українського зорельота.

Командиром корабля був Северин Коваленко, досвідчений капітан першого косморангу, якого близькі друзі іноді жартома називали «Наливайком» — почасти через ім’я, почасти — через несхитність і відвагу, як і в його стародавнього тезка — відчайдуха і ватажка українських повстанців Северина Наливайка.