Розділ «БАГРЯНА БЕЗОДНЯ ЗЕМНА І НЕБЕСНА ІСТОРІЇ»

З’ясувалося, що капітаном вантажного корабля був знайомий Северина Коваленка — веселий рудань Джеремі Дуглас. Він мав досвід керування мало не всіма типами космічних кораблів — і військовими, і цивільними. З віком Джеремі почав працювати лише на звичайних транспортових космольотах. Але цю роботу аж ніяк не можна було назвати спокійною і безпечною… Кілька разів на кораблі Джеремі нападали пірати, а одного разу — навіть представники якоїсь далекої цивілізації з іншої галактики. То був сумний контакт із «братами по розуму». Лише досвід і винахідливість Дугласа дозволяли йому щоразу виходити живим і неушкодженим із різних небезпечних пригод.

Северин і Джеремі із задоволенням обмінялися вітаннями.

— Здається мені, — говорив по відеозв’язку Северин, — що ти, Джеремі, став іще більш Рудим!

— Смійся, смійся! Ти… — реготав Дуглас, — як там у вас називається — козак? То ти козак без коня!

— Зате добре озброєний, на відміну від вашої посудини!

— Як казали три тисячоліття тому давньоримські греки, — поважно мовив Джеремі, — орел не ловить мух! Отож і ми просто веземо дещо… А ви відганяйте усяких мух-піратів!

— Дуже дотепно! — похитав головою Коваленко. — Тепер мені зрозуміло, чому задерикуватих шанувальників віскі спроваджують на транспортні калоші!

— Е-гей, легше на злеті! — вишкірив зуби Дуглас. — Я сам напросився на «Зірку», аби перестати лякати маленьких беззахисних піратиків…

— Окей, Джеремі, — змінив тон Северин, — завершуйте всі формальності, необхідні дії, та й поїдемо потихеньку…

— Bay, Севі! — так скорочено Дуглас називав Северина. — Потихеньку? Зі швидкістю, близькою до світлової?!

І Джеремі зареготав, витираючи сльози від сміху. Тут у полі зору відеозв’язку з’явився заступник Дугласа — Том Леніган, і Джеремі, не в силах говорити, замахав руками на знак того, що сеанс зв’язку на деякий час припиняється.

— Що я такого кумедного сказав? — знизав плечима Коваленко. — «Гетьман Виговський» і справді просуватиметься потихеньку, адже ця баржа, «Зірка Вірджинії», не може рухатися так само швидко, як і ми…

— Капітане! — штурман Думанський перервав думки вголос Коваленка. — Все готово для старту з орбіти. Можемо супроводити «Зірку».

— Зараз ці смішливі шотландці-ірландці заспокояться, — іронічно мовив Северин, — і почнемо синхронний маневр розвороту.

Глава 2

Корабель-привид

Невідомий корабель рухався услід «Гетьману Виговському» і «Зірці Вірджинії». Багатошарові системи захисту робили його майже непомітним для всіх відомих приладів і способів виявлення сторонніх об’єктів з боку військових і транспортових зорельотів Землі. Невідомий космоліт рухався крадькома, якщо можна так висловитися про неймовірні швидкості у відкритому космосі кораблів п’ятого покоління. Він тримав певну дистанцію до двох зорельотів, так, щоб та відстань не зменшувалася, але й не збільшувалася. Назирці за українським кораблем і судном «Транскоса» йшов космоліт піратів «Хамсін».

— Як їм вдалося засікти нас поблизу Інгватора? — дивувався каптан «Хамсіна» Ягор, на прізвисько «Шлунок» — він міг з’їсти за один раз неймовірну кількість їжі. — Я тебе питаю, Абу! Ти ж у нас відповідаєш за безпеку!

— Звідки мені знати! — огризнувся Абу і почухав свою чорну бороду. — Не так давно корабель Коваленка оновлювали. Деякі вантажі, які транспортували із Землі на Місяць, вдалося розпізнати через сканування. Але більша частина була захищена. Що виготовили для «Гетьмана Виговського» на заводах їхнього Січеслава — невідомо…

— Чорт забирай… — скреготнув зубами Ягор. — А ти що думаєш, Еліс? Як діяти далі? Ти ж у нас розумниця… Попри твоє біляве волосся.