Розділ «БАГРЯНА БЕЗОДНЯ ЗЕМНА І НЕБЕСНА ІСТОРІЇ»

— Джеремі, Оксано, — усміхався Северин, — вибачте, я не хотів вас образити. Все гаразд…

— Облиш, Севі, — усміхнувся і Дуглас. — Чи ти вважаєш, що якийсь там напад піратів міг позбавити мене почуття гумору? І що мені конче потрібна розрада, розвага і що там ще?..

— Ну… — розвів руками Северин.

— Джентльмени, — серйозно мовила Джулія. — З вами весело, але мені здається, ми маємо зайнятися своїми справами. Нехай у нас і геніальні роботи — солдати, майстри, ремонтники і медики, все одно нам не завадить бути напоготові.

— Міс Маккензі, — усміхнувся Норман Волес, — як завжди має рацію.

— Так, без жартів, — підсумував Коваленко. — До роботи, друзі! Тримаймо зв’язок!

Усі помахали руками один одному на знак прощання на деякий час. Тепер постійний зв’язок між кораблями підтримувався автоматично.

Один із роботів доповів Джеремі Дугласу, що всі роботи з ремонту ушкоджених частин корабля виконано.

Те ж почув і Северин Коваленко від команди роботів на своєму «Гетьмані Виговському».

І знову два кораблі — військовий і транспортовий — мчали у просторі заданим курсом, нарощуючи швидкість, аби відійти подалі від місця зіткнення з піратами, залишити далеко позаду їхній «поранений» корабель.

Капітан Коваленко дав наказ Маркові Музиченку бути головним на військовій вахті. Северин вважав, що юнака слід негайно прилучати до реальних і самостійних дій військового командувача за справжніх обставин загрози нападу. Водночас командир корабля сподівався, що в цей час, допоки пірати лагодитимуть свій «Хамсін», два кораблі — вантажний і військовий — встигнуть пройти із «Зіркою Вірджинії» кілька парсеків і виграти час для прискореного маневру і стрімкого руху в напрямку Землі. Саме в цей, безпечний, на думку Северина, період і мав бути на вахті Марко. Нехай звикає брати відповідальність на себе! А командир хотів поки що порадитися із штурманом Григорієм Думанським і програмістом, комп’ютерником Михайлом Гарягою щодо оптимально зміненого маршруту і швидкості руху двох зорельотів.

Не менш важливим питанням було те, як пірати зуміли випередити екіпаж «Гетьмана Виговського» й завдати удару першими, та ще й по «Зірці Вірджинії». Це все треба було з’ясувати, і з’ясувати негайно.

Поки Коваленко, Думанський і Гаряга займалися обговоренням ситуації, що склалася, і комп’ютерним моделюванням різних варіантів розвитку подій, Марко Музиченко перебував у верхній рубці корабля, стежачи за зведеною інформацією від бортового сканування довколишнього простору і доповідей від роботів-розвідників. Марко уважно вглядався у великий екран панорамного вигляду простору поза зорельотом — комп’ютер показував йому, який вигляд має все довкола при всіх знаних видах випромінювання, локації і спостереженні «неозброєним» оком людини. Останнє видавалося зайвим, адже такий недосконалий орган чуття, як око, не міг дати спостерігачеві достатньо інформації для прийняття рішень. То була просто данина традиції, коли ще в давнину, на початку XXI століття, візуальна інформація була важливою для астронавтів. Але ж і швидкості космічних кораблів тоді були «черепашачими»…

Марко задумався про те, як же літали в космос тоді, дуже давно, на примітивних ракетах-носіях. З курсу історії космонавтики, який вони проходили на першім році навчання на військовому факультеті Львівського космічного університету, юнак пам’ятав, що початком космічної ери вважають запуск першого штучного супутника Землі 4 жовтня 1957 року. Але він не міг збагнути, як тоді, за такого примітивного стану науки і техніки, люди спромоглися взагалі щось запустити в космос, нехай і недалеко — на навколоземну орбіту. А за якихось дванадцять років після появи першого супутника, американські астронавти вже ступили на поверхню Місяця! «Це просто якісь дива», — вважав Марко.

Раптом його увагу привернуло зображення невідомого об’єкта на великому екрані. Тієї ж миті роботи-розвідники передали сигнал тривоги. Паралельним курсом із двома зорельотами йшов піратський корабель! Без сумніву, то був «Хамсін», що недавно вже здійснив напад на український і міжнародний зорельоти.

Марко діяв швидко й рішуче — попередив «Зірку Вірджинії» про наближення піратів. Він зробив це для перестрахування: прилади транспортового корабля теж мали побачити «Хамсін», але раптом вони виявлять його надто пізно… Водночас Марко дав знати капітанові Коваленку про загрозу і, отримавши від нього миттєвий дозвіл діяти, віддав наказ завдати удару по піратському кораблю з різних видів зброї.

На все це знадобилося лише кілька секунд. Подвійне захисне поле довкола «Гетьмана Виговського» немов чекало на удар з боку космічних піратів, а «Зірка Вірджинії» оперативно перемістилася в «тінь» від українського корабля, щоб ще більше убезпечити себе від атаки «Хамсіна».

Проте, події відбувалися не так, як можна було б уявити. Піратам таки вдалося встояти проти руйнівних атак судна-супровідника і втримати лінію рівновіддаленого, паралельного з ним курсу. Однак, найнесподіванішим було те, що «Хамсін» не відповів ударом на удар, а нібито очікував чогось. До того ж сканери й бортові прилади українського зорельота показували сильну деформацію захисних полів. Ба більше: тривожні звукові й світлові сигнали, додаючись до миттєвої інформації від роботів-розвідників, вказували: порушення цілісності «енергетичного панцира» виявлено принаймні в двох місцях.

На приладі внутрішнього зв’язку, на руці у Марка, заблимав вогник виклику. До нього зверталася схвильована Оксана.

— Марку, — несподівано суворим голосом говорила вона. — Тепер тобі доведеться взяти все, я наголошую, — все! керівництво нашим кораблем на себе!