Розділ «Друге наближення»

1

На чотирнадцятому поверсі навіть штори не рятували.

Вікна єдиної в квартирі кімнати виходили на схід, і влітку настирні, нахабні та безжальні сонячні промені ніщо не могло зупинити. Зашторити вікно наглухо виявилося практично неможливо, все одно лишалася якась непередбачена хитра шпарка, крізь яку промінчик пробивався вже о п’ятій ранку і бив просто в обличчя. Коли Олені запропонували сонячну сторону, вона спочатку зраділа, бо вважала це перевагою, та й купувала квартиру взимку, коли сонце не так проявляється. З приходом літа вона перестала висипатися, бо, розбуркана зрання пекучим променем, не могла вже заснути, крутилася і боролася з думками, котрі засмічували голову від самого ранку. З цього приводу заздрила Романові — ось кому нічого не заважає. Коли сонце сходило й будило Олену, її коханець просто муркотів щось собі під носа, повертався на інший бік і сопів далі. Взагалі, як він сам казав, тут для нього більш реальна можливість нормально відпочити, аніж удома, де телефон не змовкає, і що найприкріше — вимкнути його не можна. Інакше пропустиш Важливий Дзвінок, або проґавиш, чого доброго, Головний. Причому Важливих Дзвінків може бути досить багато, тоді як Головних за все життя продзвенить не більше двох або трьох. Саме вони, за уявленням Романа, змінять життя кардинально. Але за робочий вік людини вона може змінити своє життя без суттєвих утрат двічі, максимум — тричі.

її коханець був старшим за неї на п'ятнадцять років. Нещодавно йому виповнилося сорок і, коли послуговуватися його життєвою логікою, один Головний Дзвінок він уже отримав. Навіть більше, тепер продюсер телеканалу «S» Роман — Романович! — Малиновський сам міг зробити чи організувати комусь якщо не Головний, то в усякому разі Важливий Дзвінок. Олена не знала, чи змінила телефонна розмова, а потім — ділова зустріч із тоді ще малознайомим чоловіком її життя кардинально, але все ж таки важливі зміни відбулися. Навіть дуже важливі: ще в грудні минулого року вона винаймала хату на Солом'янці, платячи за двокімнатну «хрущовку» на Островського скажені, на її погляд, гроші — сто п’ятдесят баксів, а тепер може запрошувати гостей у нехай однокімнатну, але власну квартиру в новому будинку поліпшеного планування на Оболоні. Нехай там заздрісні дурепи плещуть про неї своїми язиками що завгодно — Роман не давав їй грошей за ліжко, вона сама їх заробила. Звичайно, з його допомогою, але ніхто не може сказати: Олена Суржа — банальна утриманка. До того ж Малиновський уже майже розлучився, з першою дружиною давно не живе під одним дахом, лишилося оформити юридичні формальності. Олена не плекала надії, що після того Роман одружиться саме з нею. Вона, коли чесно, не вірила, що її коханець поспішатиме з одруженням узагалі. Але вона так само знала: нині продюсер одного з популярних українських телеканалів уже будує з її участю свої перспективні плани.

її вже поставлено до відома. Новий проект, можна сказати, вже розпочався. Тому Олена трошки побоювалася, бо доведеться освоїти зовсім нову для неї справу. Вірніше, не зовсім нову — вона як була телеведучою, одним із нових облич телеканалу, так і залишиться нею. Просто доведеться опановувати нову роль, коли хочете — нову іпостась.

Вона не боялася новизни. Її трохи лякала сама тема. Хоча вона й розуміла — вибравши для нового проекту саме її, Малиновський дивився, що називається, в самий корінь.

Сон не йшов. Учора вони повернулися пізно, Роман виконував у французькому посольстві світські обов’язки, а вона, як завжди у таких випадках, була при ньому, телезірочка з неодмінною посмішкою на обличчі. Коли треба було виїхати на якийсь офіційний чи напівофіційний прийом, Роман напівжартома називав коханку «ескорт-сервісом». Щоправда, в нього вистачало тактовності не говорити цього на людях, та іноді Олені виконання подібної ролі було не зовсім приємне. Бо рідко хто розмовляв із нею чи іншими жінками, котрі приходили зі своїми супутниками. Звичайно, якщо серед запрошених не було відомих співачок чи актрис, але й тоді вони використовувалися здебільшого як фон для загального чи індивідуального фото. Ділові контакти та серйозні розмови відбувалися зазвичай між чоловіками, і в глибині душі Олена розуміла: від результатів зустрічей, розмов, переговорів та домовленостей залежить і її, Олени Суржі, майбутнє, найближче чи перспективне. Та все одно їй було нудно вітатися зі старими знайомими чи знайомитися з новими людьми, лише виконуючи світський обов'язок. Романові вона цього, звичайно, не казала. Навпаки, він мусить почути: було дуже цікаво, яка солідна публіка й таке інше. Повернулися вони десь близько одинадцятої, душ, неодмінний, хоча й не надто тривалий секс, після чого Роман благополучно заснув, а Олена ще пила чай на кухні, вкотре обдумуючи своє нове завдання, потім дивилася чергову телеверсію «Плейбою», котра вже цілий сезон з’являлася на «рідному» «S-каналі» після опівночі щовихідних. Заснула на початку другої, знаючи, що о п’ятій її неодмінно розбуркає серпневе сонце, і неділя пропаде — заснути знову не вдасться, почитати не вийде, бо в невиспаному стані вона погано сприймає друковану інформацію, те ж саме з візуальною, зображення на екрані перетвориться для неї лише на зміну яскравих рухомих картинок. Десь опівдні її нарешті зморить сон, усі плани доведеться перенести на наступні вихідні… Словом, прокидатися рано для Олени Суржі було страшенною мукою і взагалі справою невдячною. Бо зовсім не діє тут улюблена бабусина приказка: «Хто рано встає, тому Бог дає».

Та змінити в цьому недільному ранкові Олена нічого не могла, тому підвелася з канапи, аби не розтривожити Романа, накинула невагомий халатик на голе тіло, пройшла на кухню і щільно причинила за собою двері. Знову заварювати і пити чай не хотілося. Від думки про гаряче Олені стало зле, вона навіть витягла з холодильника поставлену туди від учора почату пляшку мінералки і зробила кілька великих ковтків, тут же перелякалася — а раптом застудиться, почне кашляти, чхати та хрипіти, втратить презентабельність, і тоді точно коханець її висварить. Нашкодить вона не йому — собі, тому заховала пляшку назад, натомість сіла на ослінчик, підсунула до себе піалку, повну соняшникового насіння, і почала лузати, аби хоч чимось зайняти себе під час вимушеного неспання. За це, між іншим, вона теж могла отримати догану від Романа. Він терпіти не міг тих, хто лузає насіння, називав це проявами селянства і нарікав — від цього жодної користі, саме сміття. За рік роботи на телебаченні під суворим наглядом продюсера Олена змінила багато своїх звичок, а ось від насіння відмовитися не могла. Тому робила це потай, коли Малиновський не бачив, бо хоч убий не розуміла, яким чином звичка лузати насіння негативно вплине на імідж молодої, проте вже досить популярної телеведучої.

Отримавши диплом журналіста, вона не повернулася в рідний Житомир лише через свого колишнього коханця, на той час без п’яти хвилин чоловіка Мишка Мурзенка. На курсі його прозвали Мурзилкою, але він нічого образливого в тому не вбачав, Олені ж оця сама «мурзилка» чомусь дуже сподобалася. Було в прізвиську щось м’яке, біленьке та пухнасте. Її батько, заступник головного редактора житомирської комерційної газети, практично працевлаштував доньку, й вона навіть не думала про життя в гамірному Києві, який за роки навчання так і залишився для неї практично чужим. Хоча майже всі іногородні з її курсу бачили себе лише столичними журналюгами, причому активно влаштовувались у партійні та економічні видання і, звичайно ж, брали в облогу телеканали, керуючись принципом: «Головне — зачепитися». Мурзилка, старший від Олени лише на пару років, заявив, що закручує власний медіа-проект, усе на мазі, тим більше вибори на носі, одна солідна партія обіцяла допомогти, надали навіть кімнатку під офіс. Власне, легендарна кімнатка на першому поверсі колишнього проектного інституту — єдине, що бачила Олена в цьому проекті. Мурзилка мав від неї ключі, міг приходити, коли завгодно, навіть ночував там стонадцять разів, вони перепробували на новеньких дивані, кріслах та столі численні сексуальні позиції, а в перервах між любощами Мишко обговорював із нею плани роботи. Адже він, складаючи штатний розклад, вписав її як провідного журналіста-оглядача. Само собою, Житомир відразу перетворився на галіму провінцію, батькова газета — на повний відстій, Олена несподівано побачила себе столичною медіазіркою, від чого її сексуальні фантазії ставали дедалі несподіванішими та ризикованішими. На сексі вони й погоріли. Дівчина так і не розібралася, кому саме належала ця кімнатка з новим м’яким куточком, жалюзі на вікнах, комп'ютером і халявним інтернетом. Якось вони надто захопилися, старенький нічний вахтер почув крики, викликав міліцію, а оскільки крики не припинялися, патрульні послухали під дверима та й висадили їх, заставши коханців у цікавій і навряд чи відомій укладачам «Камасутри» позі. Потішило ментів те, що саме в цей момент Мурзилка кінчав. Він устиг вийти з партнерки й відскочити від неї, сперма крапала просто на ковролін підлоги, патрульні по-конячому іржали, а Олена хотіла, щоб саме зараз її просто застрелили. Звичайно, більше Мишко не мав ніяких прав на заповітну кімнатку, а водночас накрився і грандіозний проект, про який Олена мала лише приблизні відомості.

Винних у тому, що сталося, вона не бачила. Хіба пильний дідок-сторож та придурасті менти. Тому стосунки з Мурзилкою з незрозумілих для неї самої причин підтримувала ще якийсь час, справедливо вважаючи — не можна кидати чоловіка на смузі невдач. Той не вгавав. Дуже скоро оговтався, вирішив створити власну агенцію, котра мала інформаційно обслуговувати шоу-бізнес. Але, очевидно, після кімнатки з попсованим ковроліном зорі відвернулися від Мишка. Вже перша спроба зажити скандальної слави обернулася для нього судовим позовом. Крім того, його почали розшукувати найняті однією продюсерською компанією люди, аби забрати назад гроші, які він узяв за організацію піар-кампанії, і заодно злупити суму за моральні збитки. Та й просто начистити пику, аби наступного разу нікого не кидонув. Мишко Мурзилка надовго зник із поля зору, стосунки між ними урвалися самі собою і якось безболісно для Олени. Наче й не він, тулячись біля неї на гуртожитському ліжкові, будував плани на весілля, куди входили оренда лімузину для поїздки в загс та фрахт теплохода для проведення там першої шлюбної ночі, тоді як гості на березі пускатимуть феєрверки і кричатимуть «Гірко!» чи якісь інші дурниці. Причому романтичними мріями це не вважалося: він зараховував себе до людей надзвичайно серйозних, реальних і конкретних.

А для неї на той час конкретною реальністю виявилися брак житла й перспектив роботи у столиці. Повертатися додому після всього вона не горіла бажанням, та й узагалі сталося те, що мусило статися: вчорашня випускниця з невеличким запізненням, але все-таки досить серйозно захворіла великим містом та його величезними порівняно з рідним Житомиром можливостями. І не біда, що перші спроби завоювати Київ виявилися невдалими. Та й чи робила вона сама такі спроби взагалі?

Пригадуючи зараз, на просторій, модерного планування кухні власної квартири ті часи, Олена могла лише здивовано посміхнутися: «Невже це все було зі мною?» Власне, за два роки, аж поки вона не потрапила на «S-канал», нічого особливого й аж такого трагічного з нею не сталося. Подружка влаштувала референтом до офісу якогось кандидата в депутати. Платив він мало, через що, власне, вибори і програв, але це дозволяло дівчатам знімати однокімнатну квартиру на двох. Третім із ними жив приятель подруги, причому жив фактично на утриманні, що не бентежило нікого з трьох. Але коли кандидат-невдаха програв, офіс його розігнали буквально за тиждень. Олена, використовуючи набуті зв’язки, влаштувалася позаштатним автором у тижневик, де гонорари були не надто високі, зате виплачували їх відразу після публікації матеріалу, без затримок. Така відносна стабільність дозволила Олені винайняти окрему квартиру і нарешті виспатися після піврічного існування під одним дахом з коханцями та їхніми галасливими друзями.

Наступний крок — телебачення. На новорічній вечірці в редакції, куди її запросили, тусувався редактор програми одного з телеканалів. Програма виходила вже другий рік, у неї був рейтинг, але штатний розклад не передбачав постійних журналістів. Тому широко запрошувалися позаштатні автори, кожному охочому давали спробувати, платили двадцять баксів за сюжет, а хто не виправдовував себе — жорстко відсівався. Нового знайомого, Влада, дівчина без особливих вагань пустила до себе в ліжко, і до його честі, він цим не запишався й не зловживав. Запросивши Олену до співпраці з телеканалом, інтимних стосунків не продовжував, навіть не натякав на факт недавньої близькості. Познайомившись із Владом ближче, Олена зрозуміла ще одну істину: не всі чоловіки діють за принципом: «Хочеш на екран — лягай на диван». Те, що сталося між ними, Влад сприймав як само собою зрозуміле. Він дозволив собі побути кілька годин у ліжку з молодою журналісточкою.

І якби вона не впоралася з роботою, ліжко б не допомогло, бо Влад — із породи трудоголіків. Для таких, як він, позитивний результат від зробленої роботи й реалізація в цій роботі себе важать за великим рахунком дуже багато. Тому тримати біля себе погану працівницю лише через те, що час від часу її можна трахати, Влад і йому подібні просто не будуть. Тож вона старалася, її старання оцінили належним чином, і якби дуже скоро не змінився формат каналу разом з політикою та фінансовим вливанням, Олена Суржа могла б зробити собі незлу кар'єру, навіть уже без допомоги того ж таки Влада.

Зате Олена за ці два роки навчилася тримати ніс за вітром, тому за компанію з колишніми колегами вирішила піти на «S-канал». Там саме змінилося керівництво і відповідно збільшилося фінансування, запускалося відразу кілька нових програм, до того ж Влад, із яким Олена встигла справді подружити, подзвонив своєму приятелю-редактору, тому її прийняли без співбесіди. А далі стався перший Важливий Дзвінок: її запросили для кастингу на ведучу програми «Музична дюжина». Переважила зовнішність. Олена ніколи не задумувалася над тим, чи зможе вести телепрограму. Але оголошувати музичні кліпи, читати з телесуфлера новини і при цьому постійно посміхатися виявилося досить просто. До того ж ставка робилася не на акторську майстерність нової ведучої, а на привабливу зовнішність. Тут уже Олена вигравала за очками. Яскравою красунею вона, звичайно, ніколи не була, але модельний одяг та професійний макіяж зробили свою справу — її помітили й запам’ятали. Так у її житті виник Роман Малиновський. «Дитинко, з фразами типу: „Тепер Ірина Білик, тринадцята в нашій дюжині, але зовсім не зайва“ — хоре, в’яжемо. Для початку новини почитаєш». Але в живий ефір її випустили лише раз. Малиновський після того висловився категорично: «Халтура, блін, але все путьом. Бо новини — не твоє, дитинко». На той час він уже кілька разів переспав із «дитинкою». Погляди на позаслужбовий секс і взагалі на поєднання ліжка й роботи в Романа були приблизно такі самі, як у Влада, але і про нього Олена зрозуміла дві речі. Перша — Малиновський таки небайдужий до неї. Просто він не визнавав поняття: «Жінка любить вухами», натомість постійно цитував фразу полковника Чеснея: «Донна Роза, я старий солдат і нє знаю слов любві!» Вона дуже добре характеризувала їхні стосунки. Інша річ — Роман Малиновський затято уявляв себе в ролі Пігмаліона і періодично давав їй зрозуміти: телезірку він зробить із неї власноруч.

До честі коханця, поки що так і виходило. Майже цілий сезон Олена Суржа довідувалася про кулінарні пристрасті зірок кіно, театру, естради, а коли за це додатково платилося, то й зірок політики та бізнесу. За окрему плату «чорними» грішми вона могла представити лідера чи активіста певної політичної партії або директора фірми чи банку дуже простим, доступним, людяним, навіть домашнім. Серед аналогічних програм «Кухонний базар» мав досить високий рейтинг.

Власне, саме з цієї причини Малиновський запропонував, а коли говорити точніше — вирішив змінити амплуа ведучої.

Купка лушпайок уже досить виросла. Уявивши розгніваного Романа, Олена посміхнулася сама до себе, змела гірку сміття в долоню, викинула у смітник, критично обдивилася підлогу біля мийки та місце біля відра, помітила дві схожі на човники лушпинки, підібрала їх пучками, вкинула до смітника й накрила відро кришкою. Отак. Коханець надто гидливий, він терпіти не може виносити сміття, бо треба ж торкатися пакетиків. А на роботі в нього взагалі персональний нужник. Він продюсер, йому можна. Але саме естетика малоприємного, гидотного, навіть потворного лягла в основу його нового проекту. Хоча Малиновський і визнавав, що нового нічого не придумав, усе ж таки відчував… Він завжди відчував успіх, рідко коли прораховувався, бо від розрахунків напряму залежав його заробіток. Олена вже вкотре пригадувала їхню нещодавню розмову, котра поступово перейшла у Романів монолог:

— Я тобі, дитино, сто двадцять шість разів казав, і сто двадцять сьомий повторю, не полінуюся — жінки в журналістиці займаються не своєю справою. Професія не для них, усе, хоре, в'яжемо. Але раз у нас так уже повелося, то нехай баба-журналістка займається не своєю справою в квадраті, а то навіть у кубі. Ти січеш фішку?