Розділ чотирнадцятий Телятина а-ля Дідушицький

Телятина а-ля Дідушицький

Про можливість зустрітися з Леоном Радомським довелося просити Магду Богданович.

До Віхури з цим Клим іти не хотів. Ніде правди діти, Дана Лилик права: батько, який поховав свою доньку, швидше за все нічого не сказав комісарові про отримані погрози. Хоча мусив би вчинити так, щойно дізнався про вбивство.

Було благеньке припущення — пан Леон сказав, а комісар не мав причин ділитися цим із таким собі Климентієм Кошовим, сторонньою особою. Проте він зважив це й швидко відкинув подібну думку. Інших кандидатів у вбивці, крім Густава Сілезького, комісар не мав не тому, що дуже кортіло нарешті запроторити кримінального короля за ґрати. Поліція навіть не шукала когось іншого, бо десять днів після скоєння злочину детективи не мали жодної зачіпки. Натомість якби нафтовик відразу дав її поліції, навіть підозри щодо Сілезького навряд чи були б такими категоричними.

Трошки знаючи не лише комісара Віхуру, а й загалом ознайомившись із принципами слідства й судочинства в Австро-Угорській імперії, Клим пересвідчився: здебільшого поліція тут не прагне судити першого-ліпшого, на кого можна повісити злочин, а справді докладно розбирається, вивчаючи всі обставини справи. Тож розповідь пана Леона про чиїсь погрози на адресу доньки неодмінно була б узята до уваги.

А Кошовий, відповідно, не отримав би зараз тих проблем, у яких борсається, мов жаба в глечику з молоком, збиваючи молоко на грудку масла та намагаючись на неї обпертися.

Магда, прийнявши його цього разу, виглядала привітнішою. Хоча відновленням стосунків, які Клим міг раніше назвати дружніми, поки не пахло.

Він пішов до неї в «Жорж», щойно провів Дану, вірніше — спробувавши провести супутницю ближче додому. Як і минулого разу, вона попрощалася, дозволивши хіба довести себе до Опери, де чатували візники. Й просто звеліла їхати прямо, тому Кошовий знову не дізнався, де саме мешкає нова знайома й де при нагоді слід її шукати, окрім салону «Модна Агнеля». І то, не особисто, через записки. Після нинішньої розмови Клим зрозумів: попри отриманий результат, викликати Дану на зустріч доведеться ще не раз. А з огляду на обставини спілкуватися записками, які хтось цікавий може прочитати, ставало ризикованим. Але якщо молодій особі кортить напускати на себе таємничість, хай буде так.

Говорячи з Магдою, так само вирішив не згадувати Дану. Не так важливо, звідки Клим дізнався те, про що невідомо поліції. Попередній досвід давав йому право мати своєрідну індульгенцію: де роздобув — краще не знати, аби інформація була корисною й допомогла. Пояснив Кошовий і те, чому не квапиться нести почуте Мареку Віхурі:

— Ми не знаємо причин, пані Магдо. Це взагалі може виявитися не зовсім правдою.

— Вам збрехали?

— Швидше — невірно зрозуміли. Та хай вірно: все це надто болюче, аби давати поліції привід йти до пана Радомського за офіційними поясненнями. Не готовий передбачити наслідків, нашкодити не хочу.

— Згодна з вами, — кивнула Магда. — Ціную делікатність, пане Кошовий. Чим можу допомогти?

— Організуйте мені зустріч тет-а-тет із паном Леоном. Спробую дізнатися, чи за цим щось стоїть. Ви ж знаєте його особисто.

— Так, ми в гарних стосунках. Думаю, зможу попросити його про аудієнцію для вас.

— У такому разі, пані Магдо, слід сказати ось як. Мовляв, є приватна особа, котра не лізе в чужі справи та не прагне сипати солі на свіжі рани. Але ця особа, тобто — я, випадково дізналася факти, котрі хотілося б перевірити. Так само у приватному порядку. Мета — не розголосити даремно, якщо вони не відповідають дійсності. Чи, навпаки, допомогти дати їм хід, якщо вони допоможуть у розслідуванні. При цьому дуже важливо наголосити, пані Магдо: панові Радомському може бути невигідно, аби поліція дізналася про те особисто від нього. Тож я готовий виступити в разі чого посередником. Подбавши, аби його ім’я ніде без потреби не фігурувало.

Магда посміхнулася кутиком рота.

— Як усе складно, пане Кошовий. Вже раніше помітила: ви в подібних випадках не говорите, а ніби балет виконуєте. Складні танцювальні па, щоб нікому ніг не відтовкти.

— Десь так воно і є, пані Магдо. Дякую за спостережливість.