Роман
Розділ перший
Світлана Ігорівна
21 серпняСьогодні вночі до мене прийшла Іринка. Розбудила — я відчула спершу її подих — притулилася і стала мене обціловувати.
— Що з тобою, Ірусю?
— Мені страшно, мамо.
Її таке рідне, пахуче тільце тремтіло. Дрібно-дрібно. Наче маленький листочок на вітрі, на самотньому дереві. Так подумала трохи пізніше, коли вона заспокоїлася. А спочатку спитала:
— Що сталося, маленька? Чого тобі страшно?
І донька стала розповідати — гарячково, пошепки — що прокинулася і побачила, як у вікно зазирає зірка. Велика блакитна зірка. Що та зірка раптом наче почала рости. Наближатися. Що у неї, Ірочки, невідь-звідки виникло відчуття — ця зірка стане такою великою, що поглине її. Або схопить у свої холодні обійми.
— Схопить чим? — Я мимоволі посміхнулася.
— Може, руками, — цілком серйозно сказала Іринка. — Не смійся, мені так здалося.
— Я не сміюся.
— Може, променями, — сказала моя страхопудка.
Я обняла доньку, пригорнула. Маленька моя і беззахисна. Тільце худеньке, про таких кажуть — аж ребра світяться.
— У тебе світяться ребра, — посміхнулася я. — Справді. Бачиш, у кімнаті посвітлішало.
— У тебе теж. — Іринка навіть полоскотала мій бік і тихенько-тихенько засміялася. Чи мені здалося?
Моя наймолодша донька має привілей — звертатися до мене на «ти». За це звертання мені досі періодично дорікає Петрова мати.
— У селі діти так не кажуть батькам, — ось її залізний аргумент.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Щоденники Ієрихар. Ваза» автора Лис В.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Щоденники Ієрихар Роман“ на сторінці 1. Приємного читання.