Перша група спирається на вивчення й освоєння західних методів управління. У ній переважають "молодіжний" контингент, не обтяжений спогадами про радянське минуле. Тут цінується базова освіта, уміння формувати команди, мотивація.
Друга група орієнтована в більшому ступені на застосування вітчизняних методів, запозичених в істотній своїй частині з радянської господарської практики До цієї групи відноситься звичайно частина досвідчених директорів, частина керівників середньої ланки. Важлива перешкода інституціонального характеру - дефіцит відповідних навичок, що стало наслідком діючого порядку відбору адміністративних працівників, збереження старого мислення, ізоляті від західного професійного світу, комунікаційних проблем, а також відсутності як необхідного обладнання так і особистих стимулів до підвищення кваліфікації чи якісної роботи. Прояви цього дефіциту включають незнання сучасної управлінської теорії і практики, нестачу технічних ноу-хау, а нерідко і ворожість до сучасних методів і технологій управління. Організацію управлінської діяльності в цій групі засновують на командних методах і чіткій виконавської вертикалі. Група орієнтована на навчання на практиці і вважає неприйнятною велику частину західного досвіду для українських умов.
Тисячами підприємств у нашій країні керують люди старшої генерації. Більшість з них — старі не так за віком, як за вишколом. І враховувати проблему так званих "червоних директорів" необхідно. З іншого боку, держава майже нічого не робить для того, щоб стимулювати їх до праці по-новому". Однак наведений поділ (фактично визначений віковим цензом), на нашу думку, є дещо спрощеним.
Будь-яка професійна група не виникає відразу: вона поступово рекрутується з представників інших груп. Те ж відбувається і з менеджерами в Україні, більшість з яких на початку своєї управлінської діяльності мігрували в сферу управління з інших сфер і зуміли пристосувати до цієї сфери найрізноманітніші фрагменти отриманої освіти й життєвого досвіду. Умовно можна виділити кілька сегментів господарських управлінців, що відрізняються за своїм соціальним походженням, освітою, галузевою приналежністю і перспективам закріпитися в цій професійній страті. Менеджери (насамперед, вищої ланки) відіграють вагому роль в українському бізнесі. Отже, можна вибудувати наступну класифікацію груп, що складають вітчизняну бізнес-еліту (описи, що приводяться, можуть слугувати приблизною моделлю для виявлення генезису вищих менеджерів).
"Функціонери": освіта переважно технічна. У минулому — досвід роботи у державних, партійних або комсомольських органах. У школі й інституті активно займалися громадською роботою, для більшості вступ до ВЛКСМ і КПРС був лише засобом кар'єрного зростання. Можна по-різному ставиться до цього досвіду, оцінювати його як далекий від самого духу бізнесу й ефективної організації, однак не можна не визнати, що цей досвід дав його власникові два дуже важливих ресурси: навички керування великими колективами й неформальні зв'язки, що дозволяють успішно втримуватися на плаву в ринкову епоху. У підприємництво "функціонери" увійшли з першою хвилею, відрізняються високою суспільною активністю: беруть участь у роботі бізнес - асоціацій, є радниками державних структур. Моральні принципи "функціорнерів" - твердий прагматизм, цинізм, агресивність, характерне досягнення цілей будь-якими засобами.
"Фізики": освіта технічна (інженерна чи безпосередньо фізична або математична). Часто наявний досвід управління і роботи в НДІ. Практично відсутній досвід роботи в політичних структурах. У радянський період "фізики" не змогли зробити блискучої кар'єри. Типовий шлях — від лаборанта до начальника лабораторії чи структурного підрозділу НДІ. Багато з них у своїй роботі були зв'язані з оборонною промисловістю. З початком ринкових реформ здатні фахівці не з номенклатурної еліти, приречені в радянський час на животіння в якому-небудь НДІ чи КБ, одержали шанс на запаморочливу професійну кар'єру. І самі активні цим скористалися. Коли фізики і математики виявилися не затребувані, вони раптом відчули, що їхнє уміння застосовне у вітчизняному підприємництві, суть якого — конструювання унікальних схем діяльності, у яких тільки частина елементів є, строго говорячи, бізнесом у західному розумінні. Цих людей від радянських керівників відрізняє ініціативність, а від радянської інтелігенції - здоровий прагматизм, їх входження у бізнес орієнтоване на виробничо-впроваджувану діяльність. Потім, після періоду спекуляцій, вони звертаються до біржової діяльності, організують банки і фінансово-інвестиційні компанії. "Фізики" високо цінують порядність у відносинах.
"Керівники": вихідці із середньої ланки управління економікою. В основному мають технічну освіту і досвід керівної роботи в державних підприємствах і міністерствах. Стандартний шлях виробничої кар'єри радянського часу: майстер, інженер, начальник структурного підрозділу, головний фахівець. Галузева орієнтація: будівництво, видобувна промисловість, іноді вузівська практика чи низова партійна робота. Спочатку сфера діяльності в бізнесі пов'язана з орендними і спільними підприємствами, торговими біржами. У кінці 1990 - х рр. "керівники" працювали в керівництві великих торгово-промислових груп, холдингів, торгово-промислових палат, комерційних банків. "Керівники" не демонструють політичну активність, вважаючи, що бізнес і політику не слід змішувати.
"Банкіри" - це професіонали-фінансисти, у минулому службовці банківської системи СРСР. Більшість має вищу фінансово-економічне освіту. "Старі банкіри" очолюють структури, що виросли після реорганізації державних підприємств. Кар'єри "старих банкірів" складалися усередині структур Державного Банку СРСР. "Молоді банкіри" - професіонали, що не встигли досягти великих кар'єрних успіхів у радянський період. Сфера докладання їхніх інтересів - створення фінансових структур практично "з нуля". "Нові банкіри" більш політизовані і вільні у виборі засобів досягнення своїх цілей.
"Директори" ввійшли в бізнес-еліту після приватизації державних підприємств. Мають стандартну кар'єру керівника на радянському підприємстві. У період приватизації стали власниками значних пакетів акцій і змогли стати хазяїнами величезного промислового капіталу, перемістивши в такий спосіб із групи вищих менеджерів у групу власників. Часто "директори" не упевнені в збереженні своїх статусних позицій, а тому не виявляють зацікавленості в розвитку підприємств, які знаходяться в їхньому розпорядженні. Наслідком цього можуть служити зупинки виробництва, скорочення працівників, несвоєчасні виплати заробітної плати. При цьому "директора" активно шукають підтримки в політичному істеблішменті, щоб гарантувати собі збереження зайнятих позицій.
Такі основні групи тих, кого можна об'єднати поняттям "українські менеджери вищого рівня". Ще раз варто підкреслити, що тут не розділено ролі власників і вищих менеджерів, тому що часто ці позиції перетинаються; відбувається також постійна взаємна ротація осіб що знаходяться в складі бізнес-еліти.
Представлена класифікація відноситься до невеликого соціального прошарку, у руках якого сконцентровані основні фінансові, значною мірою інформаційні і політичні ресурси. Більш молоде покоління менеджерів, що були підготовлені останніми роками в стінах факультетів менеджменту і бізнес-шкіл, ще не мають істотного впливу на прийняття рішень в українському бізнесі. Однак варто очікувати, що протягом найближчих п'ятнадцяти років зросте економічна роль людей, що пройшли професійну менеджмент — підготовку і не мають управлінського досвіду в радянській системі. У нової генерації менеджерів будуть інші цінності й установки, а тому ймовірно формування гомогенного бізнес-співтовариства, що пройшло через схожу систему підготовки й об'єднаного іншою ідеологією, ніж та, що сповідається українським бізнесом сьогодні.
На характер сучасного українського менеджменту безумовно впливає організаційне середовище, у якому він формується. Під організаційним середовищем розуміються ті підприємства, що пред'являють попит на менеджерів різного рівня. У залежності від організаційної культури, декларованої і впроваджуваної цими підприємствами, починають виявлятися особливості українського менеджмент-співтовариства. На сьогоднішній день можна виокремити чотири групи організацій, що потребують професійних менеджерів і здатні їх залучити.
Перша група - найбільші успішні українські компанії, створені на базі могутніх державних корпорацій, природних монополій чи великих капіталів. Головною метою цих утворень є боротьба за національне лідерство, а в перспективі - вихід на світові ринки. Ці компанії готові до наймання високооплачуваних керівників, а менеджери в таких корпораціях вбудовуються в складну ієрархію і стають лояльними "людьми організації". Для дослідників доступ у такі організації звичайно закритий, а тому можна тільки здогадуватися про управлінську практику, що має місце в українських монополіях.
Друга група - міжнародні компанії, що активно працюють на українському ринку ("Pepsi-Соlа", "Макдональдс", "Соса-Cola", "Ford" і інші). Кількість компаній у цій групі коливається в залежності від кон'юнктури ринку, їхнє число оцінюється в межах 50 компаній. Мета іноземних фірм - зайняти лідируюче положення на ринках України, порівнянне з тим, що вони займають у світі. Ці корпорації користуються послугами рекрутингових агенцій для добору вищих і середніх менеджерів, при чому вищі менеджери найчастіше іноземці. Як правило, закордонні організації діють на всіх нових ринках відповідно до стратегічних планів, розроблених у головних штаб - квартирах. Тому вони відчувають потребу в педантичних, організованих виконавцях, що не виявляють ініціативи і не прагнуть до інновацій. Звичайно західні компанії намагаються перенести материнську організаційну культуру на український грунт, тому в менеджерів висока заробітна плата і непогані кар'єрні перспективи; однак це супроводжується необхідністю адаптуватися до чужих культурних норм і зразків ділової поведінки.
Третя група - процвітаючі українські компанії, створені в період становлення підприємництва в Україні. Це можуть бути чисто українські фірми і компанії зі змішаним капіталом, але мета у них одна: знайти власний сегмент ринку в Україні. Звичайно цим організаціям потребуються менеджери, здатні приймати неординарні рішення в непередбаченому середовищі вітчизняного ринку.
Четверта група - великі приватизовані підприємства, що складають значну частину українських організацій. У цій групі на різних підприємствах складається неоднозначна ситуація: там, де відбулася зміна керівництва, можуть початися зміни, зв'язані з переміщенням менеджерів, на інших продовжується перманентна криза. У цілому, такі компанії не прагнуть різко змінювати корпус менеджменту і шукають внутрішні джерела для відновлення управлінських кадрів. На таких підприємствах збереглися радянські традиції управління, і менеджерам, які прийшли ззовні, необхідно їх засвоювати.
На основі аналізу соціальних груп, представники яких стали менеджерами, і організацій, що пред'являють попит на менеджерів, можна зробити висновок, що на сучасний момент відсутнє сформоване професійне співтовариство менеджерів в Україні: конкретне організаційне середовище й індивідуальна ділова біографія відкладає свій відбиток на менеджмент-співтовариство. Український менеджер - це на сьогоднішній день продукт двох епох - радянської й тієї, в якій перебуваємо зараз. Його досвід обмежений, але цей досвід не є кінцевою точкою його еволюції. Спеціальна бізнес-освіта є на сьогоднішній день атрибутом деяких представників даної професії, але вже сформувалася групова мотивація, що розглядає цей тип освіти як "престижний", "статусний". Роль бізнес-освіти як системи формування професії на сьогодні виражена слабко і буде зростати в міру того, як випускники цієї системи набуватимуть більш високого статусу у бізнесі.
Науковці виділяють три види менеджменту, які й обумовлюють вимоги до них, хоча на їхню думку "цей термін тут використовується з певними застереженнями", і цю класифікацію пов'язують з можливістю професіоналізації менеджерів. Крім того, ця класифікація сполучує класифікацію управлінців з класифікацією господарських організацій.
Перший вид — це найпоширеніший менеджмент радянської моделі, усе ще властивий не тільки державним організаціям, але і переважній більшості приватизованих підприємств, у яких колишнє керівництво зберегло свої позиції. Сутність і форма управління не перетерпіли тут скільки-небудь серйозних змін, тому здебільшого ці організації переживають глибоку кризу, хоча самі їхні керівники стали за останні роки значно багатші, ніж колись. В умовах усунення твердих обмежень компартійної влади і правової невизначеності вітчизняного ринку тисячі цих керівників обзавелися не тільки валютними рахунками, але і значною нерухомістю за кордоном. Зазначений вид менеджменту не піддається професіоналізації, тобто перетворенню в дійсний ринковий менеджмент, оскільки у цих керівників відсутня мотивація до оволодіння менеджментом (вони все мають) і вони нездатні зробити це (вік, неадекватне утворення, адміністративні стереотипи, незнання іноземних мов, залучення до регіональних кланів тощо). Відповідно більшість організацій, керованих ними, у перспективі приречені.
Другий вид менеджменту — це "менеджмент здорового глузду", ЩО спостерігається в нових приватних структурах, серед керівників яких чимало інженерів, програмістів і ін., але практично немає професіоналів-керівників. Саме серед них дуже поширене сполучення в одній особі вищого керівника і власника (найбільшого акціонера) підприємства, часто - його засновника. їхня мотивація до успішного розвитку свого бізнесу досить сильна, і це — передумова для професійної діяльності цієї групи менеджерів. Багато хто з них прагне одержати другу (управлінську, економічну чи юридичну) освіту. Справа в тім, що на початку реформування бізнес був примітивно простим, рішення для досягнення успіху були очевидними (панував дефіцит) і менеджмент на основі здорового глузду цілком забезпечував нормальне функціонування організації. Знання стратегічного управління, управлінського обліку, маркетингу, фінансового менеджменту й інших "премудростей" західного зразка не були запитані. Але зараз становище змінилося докорінно внаслідок насичення ринку імпортними товарами і загостренням конкуренції.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Офісний менеджмент» автора Скібіцька Л.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Вимоги до антикризового менеджера“ на сторінці 4. Приємного читання.
