• чіткі вимоги до кваліфікації і відповідальності співробітників;
• суворий розподіл влади і підпорядкованості;
• високий ступінь керованості компанією.
Однак, за сучасних мінливих умов господарювання, недоліки даної структури переважають над її перевагами. До найбільш значущих недоліків можна віднести:
• багаторівневий менеджмент, зростання чисельності управлінського апарату при одночасному зниженні оперативності реагування на зміни навколишнього середовища;
• невідповідність чисельності персоналу результативності його діяльності, зростання чисельності персоналу і витрат на його утримання;
• наявність функціональних бар'єрів, що ускладнюють взаємодію між підрозділами і перешкоджають ефективному управлінню;
• інформаційну систему, засновану на вертикальних потоках, за якої рішення спускаються "вниз", а інформація піднімається "наверх", що обумовлює несвоєчасність і недостатність якості діагностики та вирішення організаційних проблем;
• зайву бюрократизацію менеджменту, що призводить до зниження ініціативи персоналу.
Для забезпечення виконання функції організації ефективної та результативної діяльності, необхідно за можливості, зменшити рівні ієрархії і перейти на більш горизонтальну модель організаційної структури (рис. 9.4), тобто віддати перевагу процесному управлінню.
Рис. 9.4 - Порівняльна характеристика вертикальної та горизонтальної структури
Особливістю системи управління результативністю є чітка спрямованість на досягнення результату реалізації стратегії за допомогою інтегрованої і узгодженої діяльності усіх підрозділів компанії. В її основі - прагнення до підвищення якості управлінських рішень, зменшення розриву між рішеннями, планами і реальними діями усіх категорій працівників.
Вибір горизонтального типу структури обумовлюється стратегічними цілями і базується на взаємозалежності працівників, груп і підрозділів у рамках бізнес-процесів. При горизонтальній структурі стають прозорими межі між підрозділами компанії. Це дозволяє швидко і якісно здійснювати обмін інформацією між ними і вирішувати проблеми, що виникають у процесі діяльності.
Мотивація та стимулювання в ефективній організації, з одного боку, передбачає індивідуальний підхід, а з іншого, має бути заснована на системі, що розповсюджується на усіх співробітників.
Винагорода має бути визначена на основі як індивідуальної оцінки працівників, так і на їх оцінці як членів робочих груп. Найбільш традиційний спосіб мотивації в організаціях - це оплата праці. З точки зору стимулювання, оплата праці - це грошова винагорода, яка виплачується працівникові пропорційно затратам і результатам праці. Отже, конкретний розмір оплати праці працівника має залежати від рівня його трудових затрат і отриманих результатів.
При прийнятті рішень про те, як правильно використовувати грошову винагороду в якості стимулу для працівників, варто дотримуватися таких принципів:
• грошова винагорода має бути диференційована залежно від результатів роботи;
• диференціація заробітної плати у межах менше 10% від загальної суми винагороди неефективна для стимулювання;
• грошова винагорода має бути тісно пов'язана з роботою у часі;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Менеджмент організацій» автора Назарчук Т.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Управління ефективністю та результативністю менеджменту організації“ на сторінці 4. Приємного читання.
