У той час, як у першій фазі на перший плані переважно виступає орієнтація, взаємне вивчення, розпізнавання ситуації й завдання особистого рішення цих проблем, на другій - зростання активної уваги до проблем власної групи і власної ситуації.
Члени групи пізнають, хто має подібне сприйняття і аналогічні позиції, зближаються між собою; починається критика існуючих методів і правил роботи, подолання упереджень, що виникли стосовно певних осіб; відбуваються зіткнення думок; зростає критика методів управління.
У випадку виникнення дискусій і під час обговорення методів роботи більш відкрито проявляються приховані почуття і незгоди; чіткіше розмежовуються і визначаються завдання і ролі. Група більше займається власними проблемами та їхнім рішенням і відгороджується на цьому етапі від інших груп і індивідів (перехідний період); трохи пізніше виникає переконання в тім, що кооперація з іншими групами або навіть поради чи інформація, що надходять від сторонніх осіб, можуть бути дуже корисні.
Якщо на цій фазі вдається вивчити й взяти до уваги сильні і слабкі сторони членів групи, тоді з'являється можливість довідатися причини низьких результатів роботи і якимось чином скорегувати подальші дії.
На цій фазі зростає також готовність звільнитися від існуючих стереотипів і піти новим шляхом; аналізуються і обговорюються різні рішення; розглядається можливість розвитку на перспективу; відкрито проявляються особисті почуття; люди охоче прислухаються до своїх колег; росте зацікавленість в налагодженні дружніх стосунків із членами колективу.
Третя фаза: консенсус і кооперація.
Після того як група в другій фазі свого розвитку вирішила міжособистісні проблеми, різко зростає взаємна довіра співробітників. Група стає більш відкритою і почуває себе вільнішою в тому, щоб заперечувати або приймати методи роботи і способи дії.
Проявляється більш терпиме відношення до невеликих відхилень у поведінці окремих співробітників; більшість членів групи почуває, що кожного з них вважають особистістю, і тому сприймають групу як єдине ціле і почувають себе в ній комфортно; з'являється бажання зберегти функціональну здатність групи і шляхом спільної кооперації забезпечити її існування.
Загалом, можна сказати, що на цій фазі група проявляє високий ступінь міцності. Все більша згода проявляється щодо цілей роботи і планів спільних дій. Виділяються ключові ланки, які необхідно брати до уваги в першу чергу, здійснюються збір і передача інформації. Те, що необхідно зробити, детально планується і обговорюється, здійснюється спільне спостереження за результатами праці. Допущені помилки сприймаються як фундамент для спільного поліпшення роботи.
Четверта фаза: оптимальний колектив.
Якщо ми визнали необхідність врахування як задоволеності окремих членів групи, так і продуктивності групи в цілому, то виникає потреба в певній формі інтегрувати особисті потреби і вимоги, що випливають із загального завдання групи.
Під оптимальністю ми повинні розуміти якомога краще досягнення обох цілей: задоволеності й ефективності. Якщо група досягає четвертого щабля свого розвитку, то це означає ідентифікацію різних членів групи із цілями групи і її спільним завданням. Кожний член групи прагне стежити за тим, щоб їхня діяльність сприяла досягненню групових цілей. І відбувається це в тій формі, що відповідає баченням всієї групи.
Внутрішня взаємодія в групі характеризується взаємною відкритістю, постійним зворотним зв'язком, спільним врахуванням результатів і прагненням до поліпшення загальної ситуації. Суперництво поступається місцем кооперації.
Слабкості і помилки не спричиняють штрафних санкцій, а використовуються для спільного отримання уроків. Допомога ззовні не сприймається групою як втрата престижу. Інформація і допомога, що надходять ззовні "працюють" на успішне досягнення групових цілей. Здатності окремих співробітників використовуються повною мірою й заохочуються в інтересах досягнення успіху всіма учасниками трудового процесу. Творчість і гнучкість дозволяють членам групи успішно пристосовуватися до нових проблем і ситуацій. Однак навіть у таких групах час від часу можуть виникати внутрішні конфлікти, але вони досить швидко переборюються.
Розвиток групи залежить від поставлених перед нею завдань і виробничою ситуацією, а також від того, наскільки керівники сприяють цьому розвитку. Практична цінність від викладеного матеріалу існуватиме тоді, коли керівник і члени групи реально усвідомили ту або іншу ситуацію і групову поведінку.
Формальні і неформальні групи, їхня характеристика і роль в управлінні
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Менеджмент у сфері послуг» автора Моргулець О.Б. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 13. Групова динаміка і основи формування колективу сервісного підприємства“ на сторінці 3. Приємного читання.
