Основні формально-логічні закони

Логіка

Варто зауважити, що логіку цікавлять не тільки форми мислення, а й ті суттєві відношення, які виникають між ними у процесі міркування. Іншими словами, не будь-яка сукупність понять, суджень, умовиводів дає нам ефективні міркування, а лише та сукупність, де між формами мислення є послідовний, несуперечливий, обґрунтований зв'язок. Ці ознаки ефективних міркувань забезпечують логічні закони.

Отже, л о г і ч н и м з а к о н о м називають, внутрішній суттєвий, необхідний зв'язок між логічними формами у процесі побудови міркувань.

Існує чотири основні логічні закони:

• закон тотожності,

• закон виключеного третього,

• закон протиріччя,

• закон достатньої підстави.

Закон тотожності

Арістотель у своїй праці "Метафізика" зазначає, що неможливо нічого мислити, "якщо не мислити (кожен раз) що-небудь одне"1

Цей закон тотожності можна сформулювати ще й так: "Будь-яка думка протягом даного міркування (за будь-яких перетворень) повинна зберігати один і той самий зміст". Звідси випливає важлива вимога: забороняється тотожні думки приймати за різні, а різні - за тотожні. У випадку порушення закону тотожності стає можливим ототожнення різних думок і розрізнення тотожних. Це зумовлено особливостями природної мови.

Оскільки природна мова дає можливість висловлювати одну і ту саму думку через різні мовні форми, то це призводить до підміни вихідного смислу понять і до заміни однієї думки іншою. Мається на увазі, що коли ми вкладемо в одну і ту саму думку, зафіксовану навіть одним і тим самим мовним виразом різний зміст, то все одно правильного висновку не отримаємо.

Зовні форма міркування правильна, але якщо проаналізувати хід міркування, то ми виявимо помилку, пов'язану з порушенням вимог закону тотожності. Дане міркування ґрунтується на такій властивості, як транзитивність: "якщо дві величини рівні третій, то вони рівні між собою".

Хоча зовнішня форма міркування здається правильною, але отриманий висновок "9 є парне і непарне" ніяк не узгоджується з реальним станом речей. Це відбулося тому, що у процесі міркування сполучник "і" вживається у різних значеннях. У першому випадку сполучник "і" означає об'єднання, співіснування чисел 6 і 3, а у другому - арифметичну дію додавання. Саме за цієї причини і був отриманий хибний висновок.

Суть закону тотожності Арістотель прокоментував у "Метафізиці" так: "Без сумніву, що ті, хто мають намір брати участь один з одним у розмові, повинні скільки-небудь розуміти один одного. Якщо цього не відбувається, яка можлива у них один з одним участь у розмові ? Тому-то кожне з імен повинно бути зрозуміле і розмовляти про що-небудь, при цьому - не про кілька речей, а тільки про одну; якщо ж у нього кілька значень, то потрібно роз'яснити, яке з них (у нашому випадку) мається на увазі. Отже, якщо хто говорить, що це ось є і (водночас) його немає, він заперечує те, що стверджує, так що за його словами (виходить що) маючи не має того значення, яке воно має: а це неможливо"1.

По суті наведені слова Арістотеля є вимогами закону тотожності до процесу міркування, які повинні забезпечувати визначеність, незмінність думок, що вживаються в тому чи іншому конкретному міркуванні. Оскільки, як ми з'ясували раніше, думка реалізується насамперед у мові, а мова, за словами Л.Вітгенштейна, має властивість "перевдягати думки", тобто здатна одну і ту ж саму думку подавати різними мовними виразами, то це зумовлює можливість підміни однієї й тієї ж думки іншою, що спричиняє двозначність, невизначеність, і зрештою, руйнування міркування.

Але це нічого не має спільного з якісною і кількісною визначеністю, постійністю речей та явищ об'єктивного світу, з відносним спокоєм рухомих речей дійсності. Виводити суть закону тотожності (що конкретна думка протягом конкретного міркування повинна бути тотожною сама собі) з того факту, що в речах об'єктивного світу при всій його плинності, змінюваності можна знайти моменти постійності, спокою, незмінності, просто некоректно (хоча у багатьох підручниках з логіки 40-60-х років XX ст. ця точка зору мала місце).

Закон тотожності не говорить про те, чи справді речі об'єктивного світу при всій їх змінюваності, рухомості залишаються самими собою. Це не його прерогатива.

Закон тотожності застерігає: перш ніж починати обговорення будь-якого питання, потрібно чітко визначити його зміст, а в процесі обговорення треба чітко витримувати головні визначення цього змісту, не підміняти даний зміст іншим, не змішувати понять, не припускати двозначностей.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Логіка» автора Конверський А.Є. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Основні формально-логічні закони“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова до третього видання

  • ВСТУП

  • Формальні та змістовні правила міркування

  • Абстрактне мислення і його характерні особливості

  • Поняття про форму мислення

  • Основні формально-логічні закони
  • Закон протиріччя

  • Закон виключеного третього.

  • Закон достатньої підстави.

  • Розділ II. Mислення і мова

  • Поняття знака. Види знаків

  • Рівні семіотичного аналізу мови

  • Розділ ІІІ. Формалізація як метод логіки

  • Порівняльна характеристика природної і формалізованої мов

  • Структура формалізованої мови

  • Розділ IV. Семантичний аналіз виразів природної мови

  • Характеристика дескриптивних термінів

  • Визначення логічних термінів.

  • Розділ V. Елементи теорії імен

  • Принципи відношення іменування.

  • Розділ VI. Функціональний аналіз у логіці

  • Види функцій

  • Розділ VII. Історичний характер логіки як науки

  • Попередники логіки Арістотеля у Стародавній Греції

  • Логічне вчення Арістотеля

  • Особливості логіки стоїків

  • Новаторські ідеї логіки Ф. Бекона

  • Сучасна формальна логіка - другий етап у розвитку логіки як науки

  • Розділ VIII. Поняття

  • Характеристика предмета думки, відображуваного в понятті

  • Мовні засоби виразу поняття

  • Обсяг поняття. Елементи теорії множин

  • Закон оберненого відношення між змістом та обсягом поняття

  • Зміст поняття та склад злочину.

  • Логічні відношення між поняттями.

  • Логічні операції над поняттями

  • Види дефініцій.

  • Розділ IX. Судження

  • Види суджень. Атрибутивні судження

  • Логічні відношення між атрибутивними судженнями

  • Тлумачення атрибутивних суджень мовою логіки предикатів

  • Судження з відношеннями

  • Модальні судження

  • Види складних суджень.

  • Виклад складних суджень мовою логіки висловлювань

  • Розділ Х. Умовивід

  • Типологія правил висновку.

  • Обґрунтування правил висновку.

  • Умовиводи логіки висловлювань в традиційній логіці.

  • Висновки із категоричних суджень

  • Простий категоричний силогізм.

  • Перевірка коректності силогізму.

  • Недедуктивні умовиводи

  • Розділ XI. Аргументація

  • Види доведення

  • Спростування

  • Спростування аргументів.

  • Правила доведення і спростування

  • ЛІТЕРАТУРА