Розділ V. Елементи теорії імен

Логіка

• власні і

• загальні.

Власні імена позначають (індивідуальні) предмети.

Наприклад, "Платон", "Автор "Енеїди"", "Варшава".

Загальні імена виділяють один предмет із множини предметів.

Наприклад, "держава", "місто", "книга", "природний супутник".

Порівнюючи власні імена з загальними іменами, які позначають множини, звернемо увагу на те, що загальні імена вказують на невизначеного представника із множини предметів - якусь державу, якесь місто і т.д. По суті, загальні імена на відміну від власних, не мають смислу і значення.

Наприклад, якщо слово "місто" є іменем для "Києва", "Варшави", то виявляється, що воно є іменем над іменами, оскільки кожний об'єкт, який воно називає, має власне ім'я.

Змістом загального імені є те загальне, яке притаманне кожному окремому предмету з даної множини.

Досить переконливо пояснив ситуацію з правильним розумінням загального імені Б.Рассел. Він вказував, що слово "людина" позначає не багатьох людей, а не визначену людину.

Тому має сенс говорити, що загальне ім'я не позначає, а представляє певний (довільний) предмет із множини, так, як змінна (х) у математиці представляє якесь довільне число. У цьому розумінні можна трактувати загальні імена як своєрідні предметні змінні, це, по-перше, а по-друге, наслідком цього факту є те, що загальні імена не являються іменами у власному розумінні цього слова, бо не є іменами і предметні змінні.

Усе це дає змогу зробити висновок, що клас імен не охоплює всю множину мовних виразів, а збігається лише з категорією постійних термів. Це свідчить про різноманітність відношень між словесними знаками та об'єктами. Відношення іменування (позначення) є лише одним із цих відношень.

Тому, коли йдеться про смисл, значення, принципи іменування, то мається на увазі характер зв'язку власних імен (постійних термів) з предметами, які вони представляють. Процедури встановлення смислу імені за характером бувають різні. В одних випадках ім'я безпосередньо вказує на свій смисл, в інших - для виявлення смислу потрібні додаткові дії (спеціальні пояснення, посилання на контекст тощо).

Власні імена у природній мові виражаються не тільки словом або словосполученням ("Шекспір", "Батьківщина В.Шекспіра"), а й цілими реченнями за допомогою оператора означеної дескрипції, який називають йота - оператором і у природній мові записують у вигляді виразу "той, хто ...". Наприклад, "той, хто написав поему "Енеїда" ", "Той, хто першим відкрив Америку". Форма виразу "той, хто ..." не явно передає власне ім'я в природній мові.

Візьмемо для прикладу ім'я, яке звучить так: "Той, хто є автором "Кобзаря" ". Денотат цього імені - реальна людина на прізвище Шевченко, народився він 1814 р. в селі Моринцях на Черкащині; був кріпаком у Енгельгарда; один з видів Шевченкової творчої діяльності була поезія, що й спричинило появу на світ "Кобзаря".

Аналізуючи це ім'я, легко можна переконатися, що тут внутрішньо закладено той нюанс (аспект, наголос, відтінок), за допомогою якого можна відрізнити одне ім'я від іншого при однакових денотатах. Саме цей нюанс, виділений з усього масиву інформації про предмет (яким ми володіємо на даний час), і становить смисл імені.

Або візьмемо речення: "Той, хто є автором картини "Катерина" ", яке є також ім'ям з цим же денотатом, але в цьому випадку смислом буде вже інший відтінок інформації, а саме: Т.Шевченко мав талант художника, був другом Сошенка, який звернув увагу на здібності молодого Тараса, закінчив Петербурзьку академію художеств.

Очевидно, що є імена смисл яких встановити досить просто. Але ситуація ускладнюється, коли ім'я розглядається поза контекстом, скажімо слово "Київ". Денотатом може бути і місто, і військовий корабель, і готель. Щоб однозначно встановити смисл імені, потрібний додатковий аналіз і пояснення.

Якщо смисл імені визначається конкретною ситуацією або контекстом воно називається п р о с т и м або не описовим.

Наприклад, "Юпітер", "Дніпро", "Україна".

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Логіка» автора Конверський А.Є. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ V. Елементи теорії імен“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова до третього видання

  • ВСТУП

  • Формальні та змістовні правила міркування

  • Абстрактне мислення і його характерні особливості

  • Поняття про форму мислення

  • Основні формально-логічні закони

  • Закон протиріччя

  • Закон виключеного третього.

  • Закон достатньої підстави.

  • Розділ II. Mислення і мова

  • Поняття знака. Види знаків

  • Рівні семіотичного аналізу мови

  • Розділ ІІІ. Формалізація як метод логіки

  • Порівняльна характеристика природної і формалізованої мов

  • Структура формалізованої мови

  • Розділ IV. Семантичний аналіз виразів природної мови

  • Характеристика дескриптивних термінів

  • Визначення логічних термінів.

  • Розділ V. Елементи теорії імен
  • Принципи відношення іменування.

  • Розділ VI. Функціональний аналіз у логіці

  • Види функцій

  • Розділ VII. Історичний характер логіки як науки

  • Попередники логіки Арістотеля у Стародавній Греції

  • Логічне вчення Арістотеля

  • Особливості логіки стоїків

  • Новаторські ідеї логіки Ф. Бекона

  • Сучасна формальна логіка - другий етап у розвитку логіки як науки

  • Розділ VIII. Поняття

  • Характеристика предмета думки, відображуваного в понятті

  • Мовні засоби виразу поняття

  • Обсяг поняття. Елементи теорії множин

  • Закон оберненого відношення між змістом та обсягом поняття

  • Зміст поняття та склад злочину.

  • Логічні відношення між поняттями.

  • Логічні операції над поняттями

  • Види дефініцій.

  • Розділ IX. Судження

  • Види суджень. Атрибутивні судження

  • Логічні відношення між атрибутивними судженнями

  • Тлумачення атрибутивних суджень мовою логіки предикатів

  • Судження з відношеннями

  • Модальні судження

  • Види складних суджень.

  • Виклад складних суджень мовою логіки висловлювань

  • Розділ Х. Умовивід

  • Типологія правил висновку.

  • Обґрунтування правил висновку.

  • Умовиводи логіки висловлювань в традиційній логіці.

  • Висновки із категоричних суджень

  • Простий категоричний силогізм.

  • Перевірка коректності силогізму.

  • Недедуктивні умовиводи

  • Розділ XI. Аргументація

  • Види доведення

  • Спростування

  • Спростування аргументів.

  • Правила доведення і спростування

  • ЛІТЕРАТУРА