Розділ 4

Вона виглядала страшно... розпущене волося, очі вогнем горять... Прислужники не пізнали тепер сеї покірної, плаксивої пані

Навіть кат покинув свою роботу, ждучи, що буде далі.

Пан Овруцький тільки зареготався та скривив лице, мов сатана. Він прискочив до жінки, й штовхнув її з усієї сили кулаком у груди.

—  Ти, гайдамацька душе, ти, бестіє. Мені наказувати будеш?

Пані Овруцька впала горілиць на землю. Служба кинулась її підводити. Вона лиш два рази дихнула й нежива стала. Служба охнула.

А пан Овруцький обернувся до ката й уп’ять зареготався.

—  Ти, небоже, батогів хочеш, чого став?

І знову почалася кривава робота серед стогону, крику й прокльонів.

Пані занесли до покоїв, і там її прибрали. Замковий капелян став правити панахиду, а пан гравсь з гайдамаками.

Щодня вигадував нові муки. Щодня  виводив їх на подвіря. Їм відрубали руки й ноги, пекли горячим залізом.

Дехто не видержав, але було двоє таких, що в самий день похорону жінки звелів їм пан повідкручувати голови.

За жінкою він ні разу не пожалкував, і ніхто при йому не смів за доброю панею заплакати.

По похороні зажив пан вп’ять давнім життям. Запрошував гостей, завів військо, музику, як було колись.

Людям здавалося, що та перерва часу, то був лиш якийсь невияснений сон, і панові здавалося, що він увесь той час проспав бездільно, а тепер почав нове, статочне життя.

Він єднався з сусідніми панами й робив виправи на гайдамаків. В такому поході перебував не раз кілька тижнів. В якому селі було зловлять запорожців або гайдамаків, ціле село нищили, палили, людей мордували, не розбираючи, старий чи молодий. Пан Овруцький поводився так, як пес, котрого довго держали на ланцюгу, а тепер спустили.

Після кожного такого походу вертався до свого замку пан Овруцький з добичею. Привозив кожного разу по кільканадцять пов’язаних «харцизів», щоб погратись, потішитися їх страшними муками. Після такого походу чути було на замку страшні стогони мордованих людей, а кров козацька потоками пливла по замковому подвір’ю.

На цілу околицю ближчу й дальшу наліг переполох.

Люди боялися голосно говорити. Пан мав усюди своїх шпигів. Не дай Господи, підслухає хто яке необачне слово, затягнуть невинного чоловіка до замку й убьють киями.

Пішла проклята слава про пана Овруцького, прозвали його скаженим псом. Люде сторонні обїздили милями, щоб обминути його слободи.

Та кривава робота виходила йому на здоров’я. Він помолодшав, став рум’яний з лиця. Був веселий і любив забави.