Пригоди Олівера Твіста

Джек Докінс назвав старого Фейгіном, представив компанії Олівера Твіста. Усі міцно потиснули йому руки і посідали вечеряти. Фейгін налив Оліверу в склянку джину з гарячою водою, звелів усе випити. Хлопчик відчув, як його перенесли на один із матраців, що лежали на підлозі, і поринув у глибокий сон.

містить подальші відомості про приємного старого джентльмена та його здібних вихованців

Олівер прокинувся пізно вранці і побачив лише старого єврея, який готував сніданок. Хлопчик лежав з напіврозплющеними повіками, чув і бачив старого, але думками був далеко звідси. Фейгін покликав Олівера, але той не озвався. Тоді старий замкнув двері, витягнув зі схованки невеличку скриньку і став розглядати коштовності.

Перебравши все це, старий поглянув на Олівера і побачив, що той не спить, і зблід. Він підскочив до хлопчика, але потім ласкаво перевів розмову на те, що йому доводиться утримувати багатьох дітей, а це майно він надбав на старість.

Повернулися Пройда і Чарлі Бейтс, сіли снідати. Потім хлопці віддали Фейгіну два гаманці і чотири кишенькові хустки, говорячи між собою мовою, яку Олівер майже не розумів. Йому було невтямки, коли і де хлопці встигли так добре попрацювати.

Через деякий час хлопці і старий затіяли цікаву гру: Фейгін походжав по кімнаті, а Чарлі з Пройдою потай витягали з його кишень різне добро. Старий запропонував Оліверу непомітно витягнути з його кишені хусточку і похвалив за здібності.

До юних джентльменів завітали дві юні леді — Бет і Ненсі. «Поводилися вони дуже мило й невимушено, і Олівер вирішив, що вони чудові дівчата».

Олівер ближче знайомиться із своїми новими приятелями й дорогою ціною набуває досвіду. Короткий, але дуже важливий розділ цієї оповіді

«Багато днів Олівер не виходив із кімнати Фейгіна — то випорював мітки з носовиків…то брав участь у вже згаданій грі, в яку старий джентльмен і двоє хлопців бавилися щоранку».

Нарешті одного ранку Олівер, Чарлі Бейтс і Пройда пішли в місто. Біля книжкового рундука хлопці побачили старого джентльмена в золотих окулярах, який зосереджено читав книжку. Пройда і Чарлі залишили Олівера, підійшли до старого, Пройда витяг у нього хусточку, передав її Чарлі, після чого вони вдвох дременули й зникли за рогом.

Ось коли Олівер зрозумів, звідки у Фейгіна беруться і хусточки, і годинники, і коштовності. Хлопчика обпекла гаряча хвиля жаху, і він кинувся бігти. Джентльмен з книжкою в руці погнався за Олівером, гукаючи: «Лови злодія!» Слова ці мали магічну силу. Люди кидали все і бігли вслід хлопчикові.

Олівер знесилився, його нагнав якийсь чолов’яга, ударив і збив з ніг. Юрба оточила хлопчика, підоспів поліцейський і повів малого до суду. Слідом пішов джентльмен.

оповідає про поліційного суддю містера Фенга й дає певне уявлення про те, як він вершить правосуддя

Олівера посадили в камеру, що скидалася на льох. Із суботи тут побувало з півсотні п’яниць, багато чоловіків та жінок, яких тримали за недоведеними обвинуваченнями. Ця кімната була гірша і брудніша, ніж камери в Ньюгетській тюрмі, де тримали найнебезпечніших злочинців.

Через деякий час Олівера повели до суду. Переляканий хлопчик не міг сказати жодного слова. Суддя, Метерлінк Фенг, сидів у глибині зали із похмурим виглядом. Він грубо повівся із старим джентльменом, який хотів пояснити суть справи, перебивав і ображав його. Потім почав допитувати Олівера. Полісмен, бачачи, що хлопчик неспроможний нічого зрозуміти і відповісти, навздогад назвав Олівера Томом Уайтом, навмання розповів про померлих батьків.

Олівер ледве тримався на ногах, знепритомнів і вже не чув вироку судді: три місяці ув’язнення в каторжній тюрмі. Раптом до зали забіг власник книжкового рундука і, не звертаючи уваги на гнів судді Фенга, розповів, що хустинку поцупив інший хлопець. Розлючений суддя скасував вирок і вигнав усіх із зали.

Старий джентльмен забрав непритомного Олівера і відвіз до себе додому.

у якому про Олівера дбають краще, ніж будь-коли, і в якому знову розповідається про веселого старого джентльмена та його молодих друзів

Містер Браунлоу дбав про Олівера, але багато-багато днів хлопчик лишався нечутливим до піклування своїх нових друзів. Він танув у пропасниці, як віск на вогні.

Але «зрештою Олівер отямився, кволий, худий і блідий, аж прозорий…» Насилу відірвавши голову від подушки, хлопчик з острахом озирнувся і спитав, де він. Одразу ж до ліжка підійшла чисто й охайно вдягнена старенька жінка. «Вона обережно поклала Оліверову голову на подушку і зазирнула йому в очі з такою добротою й любов’ю, що він мимоволі схопив тоненькою рукою її руку й обвив її навколо своєї шиї». Місіс Бедвін була зворушена до сліз цим поривом вдячності.