Розділ «ВІДЧИНІТЬ ВОРОТА!»

— Пустити. Хай скаже, чого йому треба. Не годиться зраджувати князя.

— Не пустити! Не пустити!

— Не пускаймо троянського коня! — каже хтось із козацьких старшин.

— Не пускаймо, не треба, пощо!

Від валки двох сурмачів під мури під'їжджає, за ними полковник Анненков.

Сурмачі сурмлять, мабуть, Анненков переговорювати хоче, «слухайте, слухайте, не шуміть!»

На мурах тихне. Козаки збираються у тому місці, куди під'їжджає Анненков.

Під'їхав, стає, гукає. Його не чують.

— Ближче! Ближче!.. Тихо там, чуєте, Анненков щось балака!

Царський полковник під'їхав ще ближче, долоні до рота, як трубу, приложив, кричить:

— Козаки і ви, мешканці города Батурина!

— Голосніше, голосніше!

Анненков кричить, аж йому очі з лоба вилазять:

— Чого це ви зазброїлися, мов проти ворога? — питається.

— Бо приятелів не сподіваємося, — відповідають йому з мурів.

— Чого ви це позачинювали ворота, чому не пускаєте князів і мене?

— Бо не треба вас тут, — відгукують йому.

— Відчиніть сейчас, пустіть князів у місто, а з ними й царських ратних людей.

— Пусти вовка в кошару. Не треба, не треба.

Анненкову жили на шиї набігають. Такої сміливості від хахлів він ніяк не сподівався. Видимий бунт. Батурин з Мазепою у змові.