Розділ «ГРЕЦЬ»

— Герцик, грецик, йому в це грай! — казав до старшин Чечель.

— Не він один, — відповів Гамалія. — Всякому з нас любіше й безпечніше в полі, ніж у замкнутому городі. Сидиш, як борсук у норі, чекаючи, поки викурять тебе.

Кенігзен вірлиним оком літав по цілім виднокрузі. Його обличчя справді нагадувало скального вірла, котрий шукає добичі і готовиться до лету. Не втерпів.

— Дивіться здорові, я ж іду до своїх гармат.

— Підіжди, осауле, побачиш, як і куди справити гармати.

— Я вже знаю, — відповів коротко і пустився по сходах.

Герцикові полтавці, проїхавши кількасот сажнів, стали повертати вправо. Виглядали на розвідку, котра несміливо й обережно посувається полями.

— Добре веде, — казав Чечель, впізнавши вправного грача. — Ось уже завважив його ворог.

В цей мент від хмари стали відриватися шматки. Ніби вітер шматував хмару й кидав нею на поле. Шматки то підлітали в бадьорих підскоках, то спинялися й повертали назад, щоб других тягнути за собою.

— Московські драгуни виступають Герцикові назустріч. А він вдає, ніби ворог заскочив його, — зупинився…

Сотня розпадається на кілька відділів, проти кожного виступають драгуни.

— Не дуже сміливо починають собі, хоч перевага за ними.

— Ще й яка! На кожного з наших п'ять-шість москалів.

— Дадуть раду, щоб їх тільки заманили в поле.

— Наші вдають, що настрашилися, — втікають.

Москалі пускаються за ними. Але ж багато їх! Ніби вітер листя полем мете.

— І доля їх, як зів'ялого листя… Зігниють.

— Цар людей не щадить, має їх багато. Самої кавалерії тисяч двадцять.

— З нашими чи без?

— Чорт його зна — багато. Але не добрих. Лицарського духу не мають. Цар їх страхом до бою жене.