Розділ «ГРЕЦЬ»

Це останнє запримітив тепер Чечель.

Табор Меншикова, здавалося, виріс через ніч. Але Чечель дуже добре бачив, що війська в ньому менше.

І він довго пильно стежив за тим, куди це військо пішло. Під охороною темної осінньої ночі і мрячного світанку переправилися поодинокі частини через Сейм і зайняли становище перед Батурином із супротивного боку. План Меншикова ясний. Вдавати, що він усі свої сили звернув проти замку, а між тим з противного боку вдарити на город і добути його. Міщани, заскочені нечайно, попадуть у розпучливу тривогу, настане паніка. Треба буде перед втікачами відчинити замкові ворота, а з того скористають москалі, щоб в цей мент виконати рішаючий приступ і здобути твердиню.

Чечель коче не допустити до того. Треба в першу чергу показати ворогові, що батуринці вгадали його наміри і що їх неприготованими не заскочиш. Чечель скликав своїх старшин на раду. Не прийшли, а прибігли на його зізнання. Перше вражіння, яке вони робили, це було завзяття. Про те, щоб здавати «президію», і мови не було. Здавалося, що коли б хто вихопився з такою гадкою, то його роздерли б на шматки, як зрадника.

— Панове товариство! — почав Чечель. — Ворог хоче на нас вдарити ззаду, гадаючи, що ми всю свою ввагу зосередили на його таборі. Треба йому подати знак, що воно так не є. Як, може, дехто з вас завважив, москалі перебралися через Сейм і сколюють нас великим і далеким луком. Що радите робити?

— Якщо ти, пане полковнику, — відповів Кенігзен, — завважив їх позиції, треба на найсильнішу з них відчинити артилерійський огонь. Це буде Меншикову найвидніший знак, що ми догадалися його планів.

— На мою гадку, — противився Герцик, — перше треба їх вивабити на поле, а тоді вгостити гарматними кулями. Хай вони даром не пропадають, бо їх небагато в нас.

— Вивабити, але як? — питався Кенігзен.

— Це вже моя річ, — обстоював свою гадку полтавський полковник. — Якщо товариство дасть мені дозвіл, розпічну грець. У мене небагато кінниці, але вона добра.

— В обложенім місті годі багато кінниці тримати, це всякому відомо але ж тим більше треба її щадити. Пригодитьс я.

— І це ви вже на мене здайте, — заспокоював їх Герцик. — Не першина мені такий випад, а для козаків грець — річ бажана дуже. Піднесе дух. Коли ж визначиться козак, як не тоді? І з голими руками, звичайно, не вертають. Що ж ти на це, Чечель?

Чечель не противився, але радив вилізти на дзвіницю, — мряка підноситься, а з дзвіниці далеко видно. Розглянуться кругом.

Пішли. Дзвіниця була обсаджена людьми. Особливо молодіж не злазила з неї. Як ластівки ютилися деревляними в'язаннями, деякі чіпалися шнурів, навіть дзвонів, щоб другим понад голови глядіти. З жалем робили місце старшинам, нетерпеливо дожидаючи на цвинтарі, що вони скажуть і що там побачать.

З дзвіниці був дійсно відчинений широкий і далекий вид на полуднє й на захід, на Бахмач і на Борзну. Тільки осіння мряка все ще мутним серпанком прислонювала виднокруг, звужуючи його значно. Голим оком видно було не дальше, як кількасот сажнів. Треба було помагати собі склами. Мандрували вони з рук до рук, бо не всякий забрав їх з собою.

— От там, бачите, — казав Чечель, показуючи на Борз-ненський шлях, — бачите, в імлі щось ніби клубиться, кітлує, перевертається, ніби хмара встає з виднокруга і надвигається на нас, — це москалі.

— Бачимо, — відповів Герцик, — а з тої хмари ніби блискавки вибігають, червоні цятки, жовтуваті язики, хмара темніє. Мабуть, щось запалив ворог — хату або повітку.

— Може, й не ворог, — завважив Кенігзен, — а селяни дають нам знаки, що ворог там.

— Можливо, — рішив Чечель, — і якраз туди треба нам спрямувати випад. Але не навспряжки, зразу наліво, ніби на Бахмач, а тоді щолиш нагло повернути на Борзну, вивабити ворога з його леговища, заманити на поле, побити і — назад.

Герцик, не дожидаючи приказу, прожогом метнувся до дзвіниці, тільки деревляні сходи під ним жалісно затріщали.

Побіг до своїх полтавців, і за хвилину кінна сотня тихо й непомітно висунулася з города і невеличкими відділами ріжними дорогами й доріжками, а то й без доріг, прямо полями, двигнулася в напрямі Бахмача. Чечель з дзвіниці слідив за нею.